490/10278/18 07.02.2022
нп 1-кп/490/953/2018
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/10278/18
07 лютого 2022 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018150000000189 від 21 червня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Пантаївка м.Олександрія Кіровоградської області, є громадянином України, має базову загальну середню освіту, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей 2010 та 2022 року народження, працює водієм в ПП "Авто-Віола Плюс", раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
за участю прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_12 ,
21.06.2018 року приблизно о 09:45 годині, ОСОБА_3 , який перебуває на посаді водія у приватному підприємстві "Авто-Віола Плюс", керував маршрутним таксі - автобусом марки "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який мав технічну несправність ходової системи, та рухався у денний час доби, при ясній погоді, без опадів, у крайній правій смузі руху сухої асфальтованої проїзної частини пр.Центрального у м.Миколаєві, яка має по три смуги у кожному напрямку, розподілені алеєю, зі сторони вул.Садової у напрямку вул.Соборної, зі швидкістю приблизно 70 км/год. При цьому, у салоні вказаного автобусу перебували пасажири, приблизною кількістю 18-19 осіб, яких ОСОБА_3 перевозив по маршруту №21 "Миколаїв пасажирський - Намив". Технічна несправність ходової частини автобусу марки "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , полягала у встановленні на задню вісь транспортного засобу коліс із різним малюнком протектора, що не відповідає вимогам п.31.4 та п.31.4.5 "а" Правил дорожнього руху України, та суперечить вимогам п.6.3.1 ДСТУ 3649:2010 "Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання".
В цей же час, пішохід ОСОБА_13 , перебуваючи в районі регульованого світлофорними об'єктами перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська у м.Миколаєві, на тротуарі, справа по ходу руху автобусу "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , розпочав переходити проїзну частину пр.Центрального по пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою 1.14.2 "зебра" та дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 "Пішохідний перехід", рухаючись справа наліво по ходу руху автобусу "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому, пішохід ОСОБА_13 вийшов на проїзну частину пр.Центрального та розпочав її пересікати на червоний сигнал світлофора для руху пішоходів у обраному ним напрямку, що не відповідає вимогам п.п.4.9, 8.7.3 "е" Правил дорожнього руху України.
При наближенні до зазначеного пішохідного переходу та регульованого перехрестя пр.Центрального та вул.Малої Морської, водій ОСОБА_3 грубо порушив вимоги п.п.2.3 "б", 12.3, 12.4, 12.9 "б" Правил дорожнього руху України, а саме: керуючи транспортним засобом, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміни, при виявленні небезпеки у вигляді пішохода ОСОБА_13 , який розпочав рух у напрямку проїзної частини пр.Центрального справа наліво по ходу руху його транспортного засобу, та якого ОСОБА_3 об'єктивно спроможний був заздалегідь виявити, не вжив заходів до зменшення швидкості керованого ним автобусу аж до повної його зупинки, хоча повинен був це зробити та мав таку технічну можливість. При цьому, ОСОБА_3 , керуючи автобусом "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю приблизно 70 км/год., що перевищує дозволену швидкість у населених пунктах - 50 км/год. та що робити водієві заборонено, внаслідок чого правим дзеркалом заднього виду скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13 , який перетинав проїзну частину пр.Центрального.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, винним себе не визнав та суду пояснив, що він працює водієм маршрутного таксі в ПП "Авто-Віола Плюс" та має водійський стаж більше 10 років. Близько 1,5 роки він працював водієм по маршруту №21 "Миколаїв пасажирський - Намив". 21.06.2018 року близько 07:00 год. він заступив на вказаний маршрут. Погодні умови були хороші, опадів не було. В цей день він почував себе добре та перед тим, як заступити на маршрут, проходив медогляд. Близько 10:00-11:00 год., більш точного часу не пам'ятає, він рухався на технічно справному автобусі "РУТА 25 ПЕ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі швидкістю близько 50 км/год., точно вже не пам'ятає, по пр.Центральному зі сторони залізничного вокзалу в сторону мікрорайону Намив. В салоні даного автобусу були зайняті всі сидячі місця. Під'їжджаючи до перехрестя з вул.Мала Морська, він подивився у дзеркало заднього виду щоб з'ясувати, чи не виходить хтось з пасажирів на зупинці громадського транспорту. Коли він знову подивився на проїжджу частину, то побачив як перед ним у другій смузі руху пр.Центрального на зелений мигаючий сигнал світлофору різко загальмував автомобіль. З метою уникнення зіткнення з даним автомобілем, він вильнув у праву крайню смугу руху, щоб його об'їхати. Правий боковий інтервал між транспортним засобом та бордюром був близько 1,5-2 метри. Він не звернув своєї уваги на пішоходів, які знаходились в районі місця події. В момент об'їзду легкового автомобіля він побачив, як на проїжджу частину пр.Центрального вискочив дідусь, який почав дуже швидко переходити дорогу на червоний сигнал світлофору. Він, не маючи можливості швидко загальмувати, вильнув вліво щоб уникнути зіткнення з даним пішоходом. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди він зачепив дідуся правим дзеркалом заднього виду. Після зіткнення, він зупинив свій транспортний засіб за перехрестям вул.Мала Морська і пр.Центрального та пішов подивитись на потерпілого, який лежав на перехресті в крайній правій смузі. У зв'язку з тим, що він перебував у шоковому стані, свідки даної події викликали на місце карету швидкої медичної допомоги та працівників поліції. На наступний день, він зателефонував потерпілим, які були близькими родичами загиблого, щоб запропонувати їм фінансову допомогу, на що останні відмовились. Під час проведення досудового розслідування працівники поліції не пропонували йому взяти участь у проведенні слідчого експерименту.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування майнової та моральної шкоди не визнав.
Незважаючи на не визнання обвинуваченим своєї провини у вчиненому злочині, його вина підтверджується показаннями допитаних потерпілих, свідків та іншими матеріалами кримінального провадження.
Зокрема, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 суду пояснив, що 21.06.2018 року близько 12:00 години, більш точного часу вже не пам'ятає, йому зателефонувала племінниця та повідомила, що дідуся - ОСОБА_13 , який був його батьком, збило маршрутне таксі в районі перехрестя вул.Мала Морська та пр.Центральний в м.Миколаєві. У зв'язку з загибеллю батька, доглядає за матір'ю.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 суду пояснив, що 21.06.2018 року він знаходився в м.Києві на зборах громадської організації. У період часу з 11:00 години до 13:00 години, більш точного часу вже не пам'ятає, йому зателефонувала сестра та повідомила, що їх дідуся - ОСОБА_13 збило маршрутне таксі в районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві. Також, сестра йому повідомила, що дідусь приходив до неї в гості, а потім пішов на трамвай щоб їхати додому. Через деякий час вона зателефонувала бабусі, однак дідуся вдома ще не було. Після цього, вона, проходячи біля місця дорожньо-транспортної пригоди по пр.Центральному та вул.Малої Морської, як їхати в сторону вул.Московської, побачила на проїжджій частині тіло дідуся - ОСОБА_13 ..
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_10 суду пояснила, що загиблий ОСОБА_13 був її батьком. 21.06.2018 року вона перебувала у відпустці за межами країни. Близько 12:45 години їй зателефонувала донька та повідомила, що дідуся ОСОБА_13 збило маршрутне таксі в районі перехрестя вул.Мала Морська та пр.Центрального в м.Миколаєві. У зв'язку з загибеллю батька ОСОБА_13 , у її мами ОСОБА_14 почалась депресія. Сума матеріальних збитків, зазначена у цивільному позові, складає витрати на поховання ОСОБА_13 ..
Показання потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , надані ними безпосередньо у судовому засіданні, суд бере до уваги при ухваленні вироку, оскільки такі показання хоча прямо не підтверджують жодну із обставин вчинення кримінального правопорушення (так, як вони не були очевидцями ДТП), однак підлягають доказуванню у частині вирішення судом цивільного позову. Зокрема, суд бере до уваги той факт, що потерпіла ОСОБА_10 є донькою ОСОБА_13 , втратила батька та понесла душевні страждання внаслідок його передчасної смерті.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що у теплу пори доби близько 09:30 години, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, він йшов на роботу та рухався по вул.Мала Морська в сторону вул.Шевченка в м.Миколаєві. Він перебіг першу частину проїжджої частини пр.Центрального вже на червоний сигнал світлофору, а потім почув звук удару та побачив, що на дорозі було збито людину. Також, зазначив, що бачив, як маршрутне таксі від'їжджало від зупинки громадського транспорту та дідусь намагався перебігти дорогу на червоний сигнал світлофору.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що влітку 2018 року в першій половині дня, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, у хорошу ясну погоду, вона їхала на маршрутному таксі №21 від площі Перемоги у напрямку готелю "Турист" в м.Миколаєві на курси навчання програми "1С". Рухаючись по правій стороні проїжджої частини, ближче до тротуару пр.Центрального, в районі перехрестя з вул.Мала Морська, вона бачила близько 3-4 людей, які стояли з правої сторони на пішохідному переході, однак сигналу світлофору для учасників дорожнього руху вона не бачила. Ніяких обмежень оглядовості, як то дерево, стовп, рекламний щит не було. Потім, вона почула хлопок від удару з пішоходом та маршрутку почало заносити, яка зупинилась вже за вул.Малою Морською.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що в червні 2018 року, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, він їхав на автомобілі "Хюндай" срібного кольору по пр.Центральному в м.Миколаєві зі сторони Херсонського кільця. Знаходячись в районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська, зупинився в середній смузі руху перед пішохідним переходом, оскільки для нього вже був мигаючий зелений сигнал світлофору. Коли на світлофорі вже загорівся жовтий сигнал світлофору, побачив у праве бокове дзеркало машини, як від зупинки громадського транспорту вул.Мала Морська від'їжджало маршрутне таксі "Рута" білого кольору, яке набирало швидкість та намагалося проскочити перехрестя. В цей час, по пішохідному переходу йшла людина, яку було збито даним маршрутним таксі. Він не бачив, який був сигнал світлофору для пішохода, який переходив дорогу. Після зіткнення з пішоходом, маршрутне таксі проїхало та зупинилося за перехрестям. У зв'язку з тим, що в його автомобілі був відеореєстратор, він скинув відео моменту ДТП на флеш-накопичувач, повернувся на місце ДТП, де вже перебував слідчий, та залишив свої координати.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що влітку 2018 року, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, вона знаходилась на своєму робочому місці. Потім, вони почули через відкриті вхідні двері якийсь стукіт та вибігли на вулицю, де побачили, як на проїжджій частині пр.Центрального в районі перехрестя з вул.Мала Морська в м.Миколаєві, ближче до тротуару лежав чоловік, а за перехрестям стояло маршрутне таксі. Після цього, вона викликала на місце події працівників поліції. Пізніше, вони надавали працівникам поліції копію відеозапису з камер відеоспостереження, які розташовані у них на роботі.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що в червні-липні 2018 року близько 10:00 години, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, вона разом із донькою їхали в маршрутному таксі. Коли вони проїжджали в районі зупинки громадського транспорту "Дормашина" по пр.Центральному у напрямку вул.Соборної, то відчули, як маршрутне таксі намагалося уникнути зіткнення та зупинилося за перехрестям з вул.Мала Морська в районі кафе "Скоріні". Після цього, вони вийшли з маршрутного таксі та побачили, як на проїжджій частині, не на пішохідному переході, але ближче до перехрестя по середині дороги, лежала людина. Потім, вона викликала поліцію та карету швидкої медичної допомоги. Також, зазначила, що в момент дорожньо-транспортної пригоди вона не бачила, який був сигнал світлофору для учасників дорожнього руху.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що в червні-липні 2018 року, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, у ясну та сонячну погоду, вона вийшла після зборів на роботі в магазин. В районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві, вона переходила дорогу від будівлі "Дормашини" та разом з іншими людьми стояла на пішохідному переході алеї пр.Центрального. Потім, вона побачила, як чоловік похилого віку, що знаходився на протилежному боці пр.Центрального разом з іншими людьми, які також стояли на пішохідному переході, почав швидко перебігати дорогу в її сторону, оскільки машини в середньому ряду вже почали зупинятись на світлофорі щоб пропустити пішоходів. Однак, в цей момент по пр.Центральному рухалось маршрутне таксі №21, яке зіткнулось з даним пішоходом та після удару зупинилось за перехрестям вул.Мала Морська. Після зіткнення, чоловік лежав не на пішохідному переході, а на перехресті ближче до бордюру. Після цього, вони викликали на місце події працівників поліції та карету швидкої медичної допомоги.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що в 2018 році приблизно в обідній час, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, він на своєму автомобілі рухався по пр.Центральному зі сторони вул.Соборна (Радянська) у напрямку вул.Садова в м.Миколаєві. В районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська повернув наліво та стояв на світлофорі між двома смугами проїжджої частини пр.Центрального, щоб продовжити свій рух в сторону вже вул.Соборної. В той момент, коли побачив мигаючий сигнал світлофору, почув звук удару та побачив, як чоловік, який намагався перебігти чи перейти дорогу, самого моменту зіткнення не бачив, вже лежить на проїжджій частині в крові та зупинилося маршрутне таксі. Також, зазначив, що в момент удару на світлофорі по пр.Центральному в сторону вул.Соборної він бачив, як 1-2 машини вже зупинились, а водій маршрутного таксі, який рухався справа від нього в крайньому правому ряду, намагався на швидкості проїхати дане перехрестя. Після цього, він зателефонував до поліції.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 суду пояснила, що 21.06.2018 року близько 09:45 години, у хорошу погоду, вона їхала в маршрутному таксі на співбесіду з Корабельного району м.Миколаєва та вийшла на зупинці громадського транспорту "Дормашина" по пр.Центральному. Вона стояла на пішохідному переході та чекала щоб перейти дорогу в сторону закладу "Якіторія", оскільки для пішоходів горів червоний сигнал світлофору. Окрім неї, на пішохідному переході перед нею стояв дідусь, який також збирався переходити дорогу. На іншому боці проїжджої частини також стояли як мінімум 3 пішохода, які чекали щоб перейти дорогу. Потім, дідусь вибіг на проїжджу частину пр.Центрального, добіг до середини дороги і відбулося зіткнення з маршрутним таксі. Вона не бачила, який був сигнал світлофору для транспортних засобів в момент самого ДТП. Крім цього, вона бачила, що окрім маршрутного таксі на дорозі були ще транспортні засоби, однак рухались вони чи стояли, вже не пам'ятає.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що влітку декілька років тому у першій половині дня, більш точної дати та часу вже не пам'ятає, у хорошу погоду, вона їхала на маршрутному таксі №21 в сторону вул.Соборної. Під'їжджаючи до зупинки громадського транспорту вул.Мала Морська по пр.Центральному, водій маршрутного таксі почав пригальмовувати, однак у зв'язку з тим, що на зупинці не було пасажирів на даний маршрут, він почав вивертати кермо та від'їжджати від зупинки громадського транспорту щоб продовжити свій рух. Вона бачила, як на пішохідному переході стояла дівчина та дідусь, який дивився на потік транспортних засобів щоб перейти дорогу. В той момент, коли маршрутне таксі від'їжджало від зупинки громадського транспорту вул.Мала Морська, на дорогу дуже швидко вибіг дідусь, з яким у подальшому відбулося зіткнення. Контактування з дідусем відбулось правим боковим дзеркалом транспортного засобу. Вона не бачила, який був сигнал світлофору для учасників дорожнього руху в момент самого ДТП.
Показання допитаних свідків є послідовними, логічними та такими, що узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, з огляду на що суд приймає їх до уваги та кладе в основу вироку.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12018150000000189, 21 червня 2018 року близько 09:43 години, в м.Миколаєві на нерегульованому перехресті пр.Центрального та вул.Малої Морської відбулася дорожньо-транспортна пригода (наїзд на пішохода) за участі маршрутного автобусу "РУТА 25 ПЕ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_13 , внаслідок якої останній від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. Правова кваліфікація діяння за ч.2 ст.286 КК України. Орган досудового розслідування: Головне управління Національної поліції в Миколаївській області.
Відповідно до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21.06.2018 року зі схемою та фототаблицею до нього, місцем події є суха асфальтована горизонтальна ділянка дороги пр.Центрального від вул.Садової до вул.Соборної, в районі перехрестя з вул.Мала Морська, де відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом "Рута 25 ПЕ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та пішохода ОСОБА_13 , 1937 року народження. Під час проведення огляду автомобіля "Рута 25 ПЕ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився на місці пригоди, були виявлені зовнішні пошкодження у вигляді: пошкодження переднього вітрового скла справа; відрив з місць кріплення правого дзеркала заднього виду; подряпин лакофарбового покриття переднього правого крила. Містяться потертості пилу на передньому правому крилі. На місці події виявлено труп громадянина ОСОБА_13 , 1937 року народження, з тілесними ушкодженнями.
Як вбачається з копії свідоцтва про смерть від 22.06.2018 року серії НОМЕР_2 , виданого Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно висновку експерта від 06.08.2018 року №1682, смерть гр. ОСОБА_13 настала в результаті тупої поєднаної травми тіла у вигляді переломів кісток основи черепу з крововиливом під павутинну оболонку в лівій скроневій долі, на базальній поверхні всіх часток головного мозку, мозочку, численних переломів ребер, переломів обох кісток лівого передпліччя та лівої гомілки.
При судово-медичному дослідженні трупа виявлені тілесні ушкодження у вигляді:
- численних саден в лобній, скроневій, виличній області зліва, у внутрішнього краю лівої надбрівної дуги, лівому крилі носу, лівому куті роту;
- 2-х ран в лобній, виличній області зліва;
- рани на підборідді зліва з крововиливом в підлягаючі м'які тканини та косого перелому кісток нижньої щелепи зі зміщенням;
- синця в області повік лівого ока;
- крововиливу в лівій скронево-потиличній області;
- дугоподібного поперечного перелому основи черепу;
- крововиливу під павутинну оболонку в лівій скроневій частці з переходом на базальну поверхню головного мозку та мозочку;
- вогнищевих крововиливів в дні 4-го шлуночку головного мозку;
- садна на передній поверхні грудної клітки справа, між 4-м та 9-м ребрами по середньо ключичній лінії;
- синця на задній поверхні грудної клітки зліва з крововиливом в м'які тканини в 114 см від підошви;
- локальних переломів 5-11-го ребер по лопатковій лінії зліва, конструкційних переломів 2-8-го ребер по середньо-ключичній лінії справа з крововиливами;
- крововиливів в корені легень;
- садна в поперековій ділянці зліва по середньо пахвовій лінії;
- саден (7) на лівому ліктьовому суглобі, передній поверхні лівого передпліччя в нижній третині, тильній поверхні лівої кисті;
- повного поперечного перелому обох кісток лівого передпліччя зі зміщенням в нижній третині з крововиливом в підлягаючі м'які тканини;
- садна на зовнішній поверхні лівого стегна в нижній третині на висоті 66,0 см від підошви з крововиливом в підлягаючі м'які тканини;
- саден (5) на зовнішній поверхні лівого колінного суглобу;
- саден (2) на внутрішній поверхні правої та лівої гомілки в середній та нижній третині зліва та у верхній, середній та нижній третині справа;
- численних саден на передньо-внутрішній поверхні правої гомілки в нижній третині та, в області зовнішньої поверхні правого гомілково-ступневого суглобу;
- багато осколкового перелому обох кісток лівої гомілки в нижній третині з крововиливом в підлягаючі м'які тканини.
Всі вище вказані пошкодження прижиттєві, на що вказує наявність крововиливів, утворилися від дії тупих твердих предметів в момент ДТП при зіткненні транспортного засобу вагонного типу з пішоходом незадовго до настання смерті.
З урахуванням локалізації та характеру тілесних пошкоджень, механізм їх утворення у гр. ОСОБА_13 можливо представити наступним чином: первинний удар прийшовся по задній поверхні тулуба зліва та в ліву скронево-потиличну ділянку голови, коли потерпілий знаходився у вертикальному положенні та був обернений до рухаючогося транспортного засобу лівою стороною тіла, в результаті чого утворилися пошкодження в ділянці тулуба, голови, верхньої та нижньої кінцівок зліва. Потім виникло відкидання тіла вперед з ударом об тверду поверхню проїжджої частини дороги з утворенням пошкоджень в ділянці обличчя, верхніх та нижніх кінцівок.
По ступеню тяжкості всі наявні тілесні пошкодження в сукупності несуть ознаки тяжких тілесних пошкоджень та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Враховуючи виявлені тілесні пошкодження на тілі трупа потерпілого, вірогідно останній перед дорожньо-транспортною пригодою перебував у русі.
Ступінь наявності трупних явищ свідчить про те, що з моменту смерті і до моменту дослідження трупа пройшло близько 1-ї доби.
При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_13 етиловий спирт не виявлений.
Згідно висновку Миколаївського обласного наркологічного диспансеру щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.06.2018 року №862, ознак сп'яніння у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не виявлено.
Відповідно до постанови старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Миколаївській області ОСОБА_24 від 21.06.2018 року, автобус "РУТА 25 ПЕ" реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12018150000000189.
Згідно висновку експерта від 30.07.2018 року №418, в ході дослідження встановлено, що робоча гальмівна система та рульове керування автомобіля "РУТА 25" д/н НОМЕР_1 не мають технічних несправностей, що могли б виникнути до ДТП. Ходова частина перебуває в технічно несправному але працездатному стані. Водій міг виявити несправність завчасно. Залежність між виявленою технічною несправністю ходової частини та ДТП з технічної точки зору не вбачається. Питання, щодо порушення водієм вимог Правил дорожнього руху України, носить юридичний характер, не може розглядатися з технічної точки зору та виходить за межі компетенції експерта - автотехніка.
Згідно висновку експерта від 30.07.2018 року №419, первинне контактування автомобіля "РУТА 25" д/н НОМЕР_1 з пішоходом відбулося правим дзеркалом заднього виду та правою нижньою частиною вітрового скла. На підставі проведеного дослідження можна дійти висновку, що місце наїзду на пішохода автомобіля "РУТА 25" д/н НОМЕР_1 знаходиться в межах правої смуги проспекту Центрального, ближче до краю проїзної частини, перед розливом рідини бурого кольору на проїзній частині.
Відповідно до заяви ОСОБА_9 від 10.07.2018 року, останнім було надано слідчому для долучення до матеріалів кримінального провадження диск з двома відеозаписами обставин ДТП, яке мало місце 21.06.2018 року на перехресті пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві.
Відповідно до протоколу огляду від 11.07.2018 року із фототаблицею до нього, предметом огляду є CD-R диск, отриманий в ході досудового розслідування від потерпілого ОСОБА_9 , який містить два медіфайли під назвами: "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059", "HCVR_ch10_main_20180621094830_20180621095000".
Під час проведення даного огляду встановлено, що: 1) з моменту початку руху у напрямку проїзної частини пр.Центрального до моменту першого кроку на проїзну частину пішохід рухався час, що дорівнює 1,0 секунди; 2) пішохід з моменту виходу на проїзну частину пр.Центрального до моменту наїзду на нього автобусом рухався час, що дорівнює 1,2 секунди; 3) автобус на момент наїзду (на момент проїзду пішохідного переходу) рухався з середньою швидкістю 49,5 км/год.
Відповідно до заяви свідка ОСОБА_17 від 22.06.2018 року, останнім було надано диск із записом з відеореєстратора, на якому зафіксовано обставини дорожньо-транспортної пригоди, яке мало місце 21.06.2018 року на перехресті пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві.
Відповідно до протоколу огляду від 11.07.2018 року із фототаблицею до нього, предметом огляду є CD-R диск, отриманий в ході досудового розслідування від свідка ОСОБА_17 , який містить один медіфайл під назвою: "MOVI2614". Під час проведення даного огляду встановлено, що час, який пройшов з моменту вмикання жовтого сигналу на світлофорному об'єкті до моменту наїзду на пішохода, дорівнює 1,254 секунди.
Згідно заяви ОСОБА_3 від 29.11.2018 року, останнім було надано прокурору для долучення до матеріалів кримінального провадження DVD-R диск із копією відеозапису обставин ДТП, яке мало місце 21.06.2018 року в районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві, під час якого загинув ОСОБА_13 (відеофайл MOVI6398 об'єм 757 МБ, тривалість 10 хв. 02 сек.).
При відтворенні відеофайлу в судовому засіданні встановлено, що він містить відеозапис з відео реєстратора попутного транспортного засобу за 21.06.2018 року з місця події в районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві, на якому зафіксовано дорожню обстановку до та в момент ДТП.
У відповідь на запит слідчого, Комунальним спеціалізованим монтажно-експлуатаційним підприємством 19.07.2018 року надано інформацію щодо режиму роботи світлофорного об'єкту на перехресті пр.Центрального та вул.Мала Морської 21.06.2018 року.
Згідно висновку комплексної судової автотехнічної експертизи, експертизи відео-, звукозапису та фототехнічної експертизи від 31.10.2018 року №19459/20711/20712 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса, виходячи з наданих для дослідження відеозаписів "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059.dav","HCVR_ch10_main_20180621094830_20180621095000.dav" та "MOVI2614.avi", встановити місце розташування на проїзній частині автомобіля Рута 25 ПЕ у момент, коли на проїжджу частину вийшов пішохід ОСОБА_13 , експертним шляхом не надається можливим.
Виходячи з відеозапису "MOVI2614.avi", встановити швидкість руху автомобіля Рута 25 ПЕ експертним шляхом не надається можливим.
Виходячи з відеозапису "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059.dav", швидкість руху автомобіля Рута 25 ПЕ у період часу з моменту появи на відеозображенні до моменту контактування з пішоходом складала, приблизно, 70 км/год.
Виходячи з відеозапису "HCVR_ch10_main_20180621094830_20180621095000.dav", швидкість руху автомобіля Рута 25 ПЕ у період часу з моменту появи на відеозбереженні до моменту зникнення з нього, складала, приблизно, 70 км/год.
Виходячи з відеозаписів "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059.dav" та "HCVR_ch10_main_20180621094830_20180621095000.dav" світлофорні об'єкти не проглядаються та встановити, який був сигнал на перехресті експертним шляхом не надається можливим. Виходячи з відеозапису "MOVI2614.avi" момент виходу пішохода ОСОБА_13 на проїжджу частину не проглядається. В момент появи на відеозображенні пішохода ОСОБА_13 на світлофорному об'єкті, що розташований попереду автомобіля, на якому встановлений відеореєстратор, на протилежній стороні перехрестя, горить жовтий сигнал світлофору.
Виходячи з наданого на дослідження відеозапису (відеофайлу "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059.dav"), час, який минув з моменту виходу пішохода ОСОБА_13 на проїжджу частину до моменту його контактування з транспортним засобом Рута 25 ПЕ, становить близько 1,24 с.
Виходячи з наданих для дослідження відеозаписів "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059.dav", "HCVR_ch10_main_20180621094830_20180621095000.dav" та "MOVI2614.avi", встановити відстань, яку подолав пішохід з моменту виходу на проїжджу частину до моменту контактування з автомобілем Рута 25 ПЕ, експертним шляхом не надається можливим.
Виходячи з наданих для дослідження відеозаписів "HCVR_ch6_main_20180621090000_20180621091059.dav", "HCVR_ch10_main_20180621094830_20180621095000.dav" та "MOVI2614.avi", встановити з наданих відеозаписів, гальмував чи прискорювався автомобіль Рута 25 ПЕ перед наїздом на пішохода ОСОБА_13 експертним шляхом не надається можливим.
Виходячи з часу, який минув з моменту виходу пішоходу ОСОБА_13 на проїжджу частину до моменту його контактування з транспортним засобом Рута 25 ПЕ, що становить близько 1,24 с, відстань яку подолав автомобіль Рута 25 ПЕ за цей час, складала 24 м.
В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Рута 25 ПЕ ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України.
В даній дорожньо-транспортній ситуації, технічна можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 для водія автомобіля Рута 25 ПЕ ОСОБА_3 визначалась шляхом виконання ним вимог п.п.12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру.
В даній дорожньо-транспортній ситуації, дії водія автомобіля Рута 25 ПЕ ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п.12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України та, з технічної точки зору, знаходилися в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Наведені висновки експертиз проведені висококваліфікованими експертами, належним чином аргументовані, ґрунтуються на ретельному дослідженні, зроблені на підставі діючого законодавства, містять відповіді на усі поставлені питання, висновки обґрунтовані дослідницькою частиною, фактичні дані викладені у висновках відносяться до справи і мають доказове значення. Тому, дані висновки суд покладає в основу прийнятого рішення. Підстав недовіряти висновкам експертиз в суду немає.
Дані докази взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 та інші обставини, зазначені у ст.91 КПК України, що підлягають доказуванню, та вони зібрані у порядку, встановленому ст.93 КПК України. Жодних обставин, передбачених ст.87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання перелічених вище доказів недопустимими відсутні. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту, з огляду на що, суд приймає їх до уваги та кладе в основу обвинувального вироку.
Так, судом не встановлено таких обставин, які ставили б під сумнів показання допитаних в судовому засіданні потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , так само не надано суду доказів, що їх спростовують.
Зокрема, під час вивчення матеріалів кримінального провадження не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , які були допитані судом під присягою, з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого.
Суд не приймає до уваги твердження сторони захисту щодо проведення досудового розслідування неуповноваженими особами, оскільки як слідує з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12018150000000189 органом досудового розслідування є Головне управління Національної поліції в Миколаївській області.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.39 КПК України, правом визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, наділений лише керівник органу досудового розслідування.
Згідно п.8 ч.1 ст.3 КПК України, керівником органу досудового розслідування є, зокрема, начальник слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції.
21.06.2018 року начальником відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_25 , у відповідності до вимог ст.ст.39, 214 КПК України, надано доручення про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018150000000189 за ч.2 ст.286 КК України, за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якої загинув ОСОБА_13 , старшому слідчому відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_24 ..
Згідно повідомлення старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_24 від 21.06.2018 року, начальникові відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_26 повідомлено про те, що 21.06.2018 року вказаним слідчим, за дорученням начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_25 від 21.06.2018 року, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018150000000189 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України; відомості про кримінальне правопорушення, відповідно до вимог ч.ч.1, 4 ст.214 КПК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.06.2018 року.
03.07.2018 року т.в.о. начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_27 , у відповідності до вимог ст.ст.39, 214 КПК України, надано доручення про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018150000000189 за ч.2 ст.286 КК України, слідчому відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_28 ..
Суд вважає, що вказані доручення від 21.06.2018 року та 03.07.2018 року були надані компетентними службовими особами, оскільки вони відповідають вимогам ст.ст.39, 214 КПК України, а тому слідчі відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_24 , ОСОБА_28 були уповноваженими слідчими у кримінальному провадженні №12018150000000189 і, як наслідок, усі прийняті ними процесуальні рішення по даному кримінальному провадженню в силу ст.ст.85, 86 КПК України є належними та допустимими доказами.
Така позиція суду узгоджується з Постановою ВС від 25.08.2021 року (справа №663/267/19) де зазначено, що повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового "доручення", яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст.39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.
Відповідно до постанови про призначення групи прокурорів від 03.07.2018 року, для проведення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні призначено групу прокурорів у складі: начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури області ОСОБА_26 , заступника начальника цього відділу ОСОБА_29 та прокурорів цього відділу ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 ..
Відповідно до положень ч.3 ст.110 КПК України, постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Як вбачається з копії постанови про проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню групою слідчих від 04.07.2018 року, заступником начальника ГУ - начальником Слідчого управління ГУ НП в Миколаївській області було створено слідчу групу, до складу якої ввійшов і слідчий ОСОБА_24 , старшим слідчої групи призначено слідчого ВР злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області ОСОБА_28 ..
Приймаючи до уваги те, що виключно зазначеними співробітниками поліції та прокуратури були вчинені процесуальні дії в рамках даного кримінального провадження, як з 21.06.2018 року по 03.07.2018 року включно, так і з 04.07.2018 року, суд вважає, що вони були вчинені уповноваженими на такі дії службовими особами.
А тому, твердження захисника про те, що досудове розслідування проведене особами, які не мали на це повноважень, а також про недопустимість доказів, отриманих в результаті досудового розслідування є голослівними та не підтверджуються матеріалами провадження.
Твердження захисника про невинуватість ОСОБА_3 в даній ДТП через те, що ПДР порушив сам потерпілий ОСОБА_13 не є слушними, оскільки, порушення учасником дорожнього руху ПДР саме по собі не виключає винуватість іншого учасника руху, і створення небезпеки учасником дорожнього руху, яку водій був у стані виявити, не звільняє останнього від обов'язку вжити заходи, необхідні для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки.
Обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту посилається на правило 1.4 ПДР, яке передбачає, що "кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила".
Суд не погоджується з таким тлумаченням цього правила. Воно не означає, що водій вправі ігнорувати дійсну дорожню обстановку, яка склалася на момент прийняття ним рішення, у тому числі й небезпеку, що виникла внаслідок порушення ПДР іншим учасником.
Воно означає, що водій може розраховувати на те, що певний вид небезпеки не виникне внаслідок того, що всі учасники дорожнього руху дотримуються правил. Наприклад, водій, який розпочинає рух на перехресті на відповідний сигнал світлофора або регулювальника, вправі розраховувати, що протягом певного часу водії, яким проїзд заборонений, не розпочнуть рух і не створять перешкод для руху його автомобіля. За певних обставин це може позначитися на здатності водія своєчасно виявити небезпеку та відреагувати на неї, а, відповідно, за певних обставин зняти з нього відповідальність за наслідки ДТП.
Однак, це не означає, що у разі, коли водій на момент, коли йому дозволено розпочати рух, виявляє на смузі свого руху перешкоду, наприклад, пішохода або автомобіль, що не встиг закінчити маневр, зелене світло або знак пріоритету дає йому право не звертати уваги на це і продовжувати рух, ігноруючи перешкоду.
Таким чином, основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, залишається його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення.
Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити. Вибір способу поведінки залишається на розсуд водія, який має взяти до уваги багато факторів, що залежать як від дорожньої обстановки, так і від технічних характеристик автомобіля, яким він керує. В обставинах цієї справи не викликає сумніву, що обвинувачений усвідомлював, що він має діяти таким чином, щоб не створити перешкод, як учасникам руху, які мають перевагу, так і учасникам руху, перед якими перевага у нього. Організація дорожнього руху на цьому регульованому перехресті з працюючим світлофором, дозволяла йому не розподіляти свою увагу між різними напрямами руху транспортних засобів та пішоходів, і зосередитися на головному факторі, який він мав врахувати перед здійсненням маневру: на розташуванні, швидкості, сигналу світлофора (мигаючий) аби переконатися, що актуальна дорожня обстановка дозволяє здійснити маневр.
Сторона захисту стверджує, що обвинувачений при здійсненні маневру не міг побачити пішохода, оскільки йому заважало дерево. Фактично доводи сторони захисту у цьому пункті зводяться до того, що якщо якийсь фактор дорожньої обстановки заважає водію переконатися у безпечності маневру, то він може здійснити маневр, не переконавшись у його безпечності.
Суд не погоджується з таким доводом і вважає, що водій зобов'язаний врахувати будь-яку перешкоду, яка заважає йому переконатися у безпечності маневру. В контексті події, яка розглядається у цій справі, дана обставина не має вирішального значення для встановлення винуватості обвинуваченого у порушенні правил дорожнього руху. Навіть якщо припустити, що дерево через своє розташування обмежували оглядовість, ця обставина зобов'язувала обвинуваченого врахувати цей фактор і здійснити відповідні заходи для того, щоб отримати можливість переконатися у безпечності маневру, а не здійснювати маневр в умовах, коли його здатність оцінити головний фактор потенційної небезпеки - можливий рух пішохода - була обмежена. Тому, суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Згідно висновку експерта судової автотехнічної експертизи, експертизи відео-, звукозапису та фототехнічної експертизи від 31.10.2018 року №19459/20711/20712, водій автомобіля "Рута 25 ПЕ" ОСОБА_3 при умові виконання пунктів 12.3, 12.4, 12.9 (б) ПДР України мав би технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 ..
Не визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у вчиненому злочині суд сприймає, як обраний спосіб захисту з метою уникнути відповідальності та не приймає до уваги.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення по справі, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приходить до переконання, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності "поза розумним сумнівом" (ст.17 КПК України).
Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Відповідно до статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати "вагомий внесок" кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.
Згідно роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року (із змінами) "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який відноситься до тяжких злочинів та вчинений з необережності, наслідки діяння (смерть потерпілого ОСОБА_13 ), і враховує відомості про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно працює, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей 2010 та 2022 року народження, за місцем роботи в ПП "Авто-Віола Плюс" характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно досудової доповіді, складеної старшим інспектором Центрального районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Миколаївській області ОСОБА_36 , з урахування інформації, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_3 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
На підставі вищевикладеного, а також приймаючи до уваги обставини скоєння злочину, форму вини, мотиви, спосіб його вчинення, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 неможливе без ізоляції від суспільства, і вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, що буде відповідати його особі і тяжкості вчиненого злочину, і буде необхідним та достатнім для його виправлення та перевиховання.
Як зазначено у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року (із змінами) "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Додаткове покарання, передбачене як обов'язкове ст.286 КК України, суд може не призначати за наявності декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного.
При визначенні обвинуваченому додаткового покарання суд враховує вказані вище обставини, що враховувались при призначенні основного покарання, та вважає, що в даному випадку достатнім та необхідним буде визначення обвинуваченому додаткового покарання в виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки.
По даному кримінальному провадженню потерпілою ОСОБА_10 заявлено цивільний позов, в якому вона просить стягнути з цивільного відповідача ПП "Авто-Віола плюс" на її користь у рахунок відшкодування майнової шкоди на суму 13444 грн. та моральної шкоди на суму 300000 грн..
В обґрунтування поданого позову потерпілою ОСОБА_10 зазначено, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення їй було спричинено матеріальні збитки, які складаються з витрат на поховання у розмірі 13444 грн. Крім того, протиправними діями обвинуваченого їй було спричинено моральну шкоду у розмірі 300000 грн., яка полягає у моральних стражданнях, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов'язків, відірваність від активного соціального життя, знижений настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання. До смерті, ОСОБА_13 , доглядав та витрачав кошти на лікування своєї жінки - ОСОБА_14 , у якої цукровий діабет 2 типу інсулінозалежна середнього ступеню тяжкості. Тому, після смерті обов'язки по догляду за ОСОБА_14 перейшли до позивача.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 05.02.2019 року за клопотанням представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 до участі у справі залучено в якості цивільного відповідача ПП "Авто-Віола плюс" та в якості співвідповідача - Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УПСК").
06.05.2019 року директором ПП "Авто-Віола плюс" ОСОБА_37 подано до суду відзив на позовну заяву потерпілої ОСОБА_10 , відповідно до якого у позовній заяві співвідповідачем залучено страхову компанію ПрАТ "УПСК", однак по суті жодних вимог до страхової компанії потерпіла не заявляє. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі (постанова пленуму ВССУ №4 від 01.03.2013 року). Цивільний позивач надав до суду копії чеків та квитанцій, однак у відповідності до вимог ст.95 ЦПК України, як допустимий доказ до суду потрібно надавати оригінал цих документів. Крім цього, згідно договору страхування з ПрАТ "УПСК", страхова компанія, яка відповідає перед третіми особами за спричинену забезпеченим транспортним засобом шкоду, зобов'язані відшкодувати до п'яти відсотків від страхового ліміту при задоволенні позовних вимог потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди. Жодних доказів на підтвердження того, що до смерті ОСОБА_13 , лише він доглядав за своєю дружиною ОСОБА_14 , не надано. З приводу доводів потерпілої ОСОБА_10 про те, що вона оцінює моральну шкоду не лише як її страждання, а й душевні страждання всієї родини, зазначив, що кожна дієздатна особа має право самостійно пред'явити вимоги, якщо вважає, що її право було порушено і вона потребує їх відшкодування. У зв'язку з чим, вважав, що загалом розмір моральної шкоди є занадто завищеним. Просив відмовити у задоволенні вимог цивільного позивача.
24.06.2019 року на електронну пошту суду та 03.07.2019 року на адресу суду від ПрАТ "УПСК" надійшов відзив, в якому представник юридичної особи просив розглянути справу без їх участі та закрити провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_10 до ПрАТ "УПСК" про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. В обґрунтування поданого відзиву зазначено, що ст.128 КПК України не передбачає можливість пред'явлення цивільного позову потерпілою особою до ПрАТ "УПСК" в межах кримінального провадження, оскільки Страховик - ПрАТ "УПСК" не несе за законом цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого. Договірне зобов'язання ПрАТ "УПСК" по сплаті страхового відшкодування обумовлюється укладеним із ПП "Авто-Віола Плюс" договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - Полісом №АК/8827488 від 27.04.2018 року. Право вимоги за договірним зобов'язанням підлягає захисту в порядку цивільного судочинства, а заявлена вимога в кримінальному провадженні не підлягає розгляду. Крім того, звернення ОСОБА_10 з цивільним позовом до ПрАТ "УПСК" в межах кримінального провадження є передчасним, оскільки ПрАТ "УПСК" не вчинило жодних дій або бездіяльності, що свідчать про порушення або не визнання права останньої на отримання страхового відшкодування. ПрАТ "УПСК" не приймало рішення про виплату чи відмову у здійсненні страхового відшкодування, оскільки ОСОБА_10 не було подано до страхової компанії заяви про страхове відшкодування та документів, необхідних для прийняття вмотивованого рішення про здійснення або відмову у здійсненні такого відшкодування.
Дослідивши матеріали, якими обґрунтовується цивільний позов, на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, з'ясувавши характер позовних вимог, суд приходить до такого висновку.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до приписів статей 1187 та 1172 ЦК України, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 працює водієм автобусу на маршрутах підприємства, які закріплено за ПП "Авто-Віола плюс" з 10.07.2017 року (наказ від 03.07.2017 року №15/с). За водієм ОСОБА_3 було закріплено транспортний засіб д/н НОМЕР_1 (наказ від 04.01.2018 року №2/В).
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , автобус марки "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить приватному підприємству "ІВА".
12.05.2018 року було видано тимчасовий реєстраційний талон ДХХ №110436 на транспортний засіб "РУТА 25 ПЕ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , за ПП "Авто-Віола плюс" строком до 11.05.2028 року.
Під час судового розгляду кримінального провадження знайшов своє підтвердження факт того, що ОСОБА_3 , будучи працівником ПП "Авто-Віола плюс" та виконуючи свої трудові обов'язки водія на транспортному засобі - автобус марки "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , своїми діями грубо порушив вимоги п.п.2.3 "б", 12.3, 12.4, 12.9 "б" Правил дорожнього руху України. Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п.12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої пішохід ОСОБА_13 , 1937 року народження, отримав тілесні ушкодження, які у своїй сукупності за ступенем тяжкості привели до смерті останнього.
Пунктом 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" судам роз'яснено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).
Таким чином, враховуючи те, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди заявлено до ПП "Авто-Віола плюс", суд вважає дане підприємство належним відповідачем за цивільним позовом в частині заявлених до нього позовних вимог, оскільки вказаний транспортний засіб, на якому ОСОБА_3 вчинив дорожньо-транспортну пригоду, не належав останньому, а шкода потерпілій була спричинена працівником зазначеної юридичної особи під час виконання ним своїх трудових обов'язків водія.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Авто-Віола плюс" застрахувало свою цивільну відповідальність за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 27.04.2018 року з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", строк дії з 28.04.2018 року до 27.10.2018 року (поліс №АК/8827488).
Згідно з вказаним полісом ПрАТ "УПСК", страхова сума, в межах якої страховиком здійснюється виплата страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 200 000 грн., за шкоду заподіяну майну потерпілого - 100 000 грн., розмір франшизи - 0 грн..
22.06.2018 року працівником ПП "Авто-Віола плюс" - ОСОБА_3 було надано до Миколаївського філіалу ПрАТ "УПСК" письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 21.06.2018 року близько 10:30 години в районі перехрестя пр.Центрального та вул.Мала Морська в м.Миколаєві за участю ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом "РУТА 25", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та пішохода, який при зіткненні з автомобілем загинув на місці.
З позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року в справі №465/4621/16-к слідує, що положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до юридичної особи, на яку покладено обов'язок відшкодування такої шкоди.
У даній справі Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, тобто, розмежувала інститути регресу та суброгації.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст.38 вказаного Закону та ст.1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Натомість, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
З огляду на це, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15. Відповідно до цього висновку страховик, який виплатив страхове відшкодування, мав право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному Законом "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не є обов'язковим.
Згідно положень ст.22.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст.ст.23, 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана зі стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ст.1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Так, до цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 були додані докази на підтвердження понесених витрат на поховання свого батька ОСОБА_13 та пов'язані з цим ритуальні послуги на загальну суму 13444,30 грн., а саме: копію квитанції до прибуткового касового ордера від 22.06.2018 року на послуги по тілу на суму 850 грн.; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 23.06.2018 року на придбання ритуальної атрибутики на суму 11380 грн.; копію фіскального чеку від 25.06.2018 року, виданого КП ММР Миколаївська ритуальна служба Адміністративна будівля Міського кладовища, на суму 1214,30 грн..
Станом на 21.06.2018 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 3723 грн.. Таким чином, максимальний розмір страхового відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання становить 3723 грн. х 12 = 44 676 грн..
У даному випадку, суд вважає, що відповідно до вищевказаних положень цивільного законодавства, матеріальні збитки в сумі 13444 грн. підлягають стягненню із співвідповідача ПрАТ "УПСК", як такі, що заявлені в межах ліміту/суми страхового відшкодування.
Ухвалюючи рішення за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до такого висновку.
Згідно п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
На обґрунтування позовних вимог щодо моральної шкоди позивач зазначила, що в результаті злочинних дій обвинуваченого втратила рідну людину, а саме батька.
Так, судом встановлено, що потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_38 дійсно є донькою загиблого ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 09.11.1968 року, а отже має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її близької людини - батька.
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
За змістом п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь ОСОБА_10 , суд враховує незворотність наслідків, що настали для потерпілої - непоправна втрата батька, в результаті чого остання зазнала душевних страждань, які їй довелось пережити, у зв'язку зі смертю близької особи.
Судом також враховується, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З урахуванням всіх вказаних обставин, вимоги потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди в сумі 300 000 грн. суд вважає надмірними. Оцінюючи глибину моральних страждань, яких зазнала потерпіла через передчасну та раптову загибель рідної людини - батька, їх тривалість, і в той же час, керуючись принципом розумності і справедливості, беручи до уваги, що вчинений злочин є необережним, суд вважає необхідним зменшити заявлену суму відшкодування моральної шкоди до 100000 грн..
За загальним правилом, встановленим в ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до п.27.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Отже, беручи до уваги те, що цивільному позивачеві ОСОБА_10 була заподіяна і моральна шкода, то визначена законом страхована сума, яка повинна бути стягнута із ПрАТ "УПСК" в розмірі 12 мінімальних заробітних плат, складає 3723 грн. х 12 = 44 676 грн..
Решта суми, завданої моральної шкоди (100000 - 44676 = 55324 грн.) має бути стягнута з роботадавця обвинуваченого, тобто з ПП "Авто-Віола плюс".
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги потерпілої ОСОБА_10 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, підлягають стягнення з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертиз (від 30.07.2018 року №418, №419, від 31.10.2018 року №19459/20711/20712) в сумі 14157 (чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят сім) грн. 00 коп..
Питання про речові докази суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначити йому покарання у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 /три/ роки.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його затримання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь потерпілої ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 13 444 /тринадцять тисяч чотириста сорок чотири / грн. 00 коп. та моральної шкоди 44 676 /сорок чотири тисячі шістсот сімдесят шість/ грн. 00 коп.
Стягнути з Приватного підприємства "Авто-Віола плюс" на користь потерпілої ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 55324 /п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять чотири/ грн. 00 коп.
Стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертиз (від 30.07.2018 року №418, №419, від 31.10.2018 року №19459/20711/20712) в сумі 14157 (чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят сім) грн. 00 коп..
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 19.07.2018 року по кримінальному провадженню №12018150000000189 на автомобіль марки "РУТА 25" реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ПП "ІВА".
Речовий доказ:
- автобус "Рута 25 ПЕ" реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику для тимчасового утримання транспортних засобів ДП МВС "Інформ-Ресурси" за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с.Шевченкове, вул.Дорожня, 1-А - повернути власнику.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1