вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2022 р. Справа № 911/3466/21
За позовом Міністерства оборони України, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром", 08130, Київська область, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Оксамитова, будинок 9
про стягнення 411 600,00 грн штрафних санкцій за порушення умов державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/20/81 від 16.11.2020
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г.Байдрелова
за участю представників сторін:
від позивача: Ковальчук І.В. (перепустка МОУ № 80758, витяг з ЄДР);
від відповідача: Тригуба Ю.В. (посвідчення № 000926 від 12.06.2020, довіреність № АС-2021/2 від 16.12.2021).
суть спору:
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" про стягнення 411 600,00грн штрафних санкцій (пені) за порушення умов державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/20/81 від 16.11.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань з поставки продукції у обумовлений строк.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та встановлено строки для вчинення сторонами процесуальних дій.
20 грудня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує зазначаючи, що обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за державним контрактом № 403/1/20/81 від 16.11.2020 спростовано рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 у справі № 910/3333/21, яке набрало законної сили та має преюдиціальний характер.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.12.2021 ухвалено закрити підготовче провадження 26.01.2022 та призначити розгляд справи по суті на 27.01.2022.
05 січня 2022 року від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких позивач спростовував доводи відповідача та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю. Крім того, в поданих запереченнях позивач клопотав про витребування у Господарського суду міста Києва звукозапис розгляду справи № 910/3333/21.
В судовому засіданні 27.01.2022 заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд протокольною ухвалою клопотання про витребування доказів залишив без задоволення, оскільки в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. За результатами засідання було оголошено перерву до 03.02.2022.
Відповідно до частини шостої статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.02.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
16 листопада 2020 року між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - виконавець) було укладено Держаний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/20/81 (далі - Контракт).
Згідно з пунктом 1.1 Контракту виконавець зобов'язався поставити замовникові з дотриманням вимог законодавства продукцію, легкові автомобілі (34110000-1) (автомобіль швидкої медичної допомоги типу С), а саме: спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі Citroen Jumper, тип С, (спеціалізований автомобіль екстреної швидкої медичної допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (зі змінами), що поставляються за Річним планом закупівель Міністерства оборони України на 2020 рік, згідно з додатком 1 до Контракту (далі - Специфікація), а замовник - прийняти через вантажоодержувача - військову частину НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , та оплатити таку продукцію.
Вартість продукції без урахування податку на додану вартість становить 19 600 000,00 грн, податок на додану вартість складає 0 гривень 00 коп. без ПДВ (відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України) (пункт 2.2 Контракту).
Пунктом 3.1 Контракту встановлено, що поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем продукції за Контрактом здійснюється у місці поставки на підставі видаткової накладної з оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі.
В підтвердження про отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком продукції вантажоодержувачем також виписується повідомлення-підтвердження. Вантажоодержувач надає повідомлення-підтвердження на постачання продукції замовнику через виконавця (пункт 3.2 Контракту).
Згідно з пунктом 3.3 Контракту прийнята представництвом замовника продукція поставляється виконавцем відповідно до умов DDP на склад замовника згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року та передається вантажоодержувачу за адресою, вказаною у специфікації.
Пунктом 3.4 Контракту визначено, що після приймання продукції представництвом замовника виконавець відвантажує продукцію відповідно до вимог нормативних документів та технічної документації.
Відповідно до пункту 3.6 Контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки продукції є дата підписання вантажоодержувачем акту приймання-передачі. Датою виконання умов Контракту є дата підписання сторонами Акту приймання-передачі продукції за Контрактом.
Пунктом 4.1 Контракту встановлено, що виконавець зобов'язаний поставити продукцію згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією поставки, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.7 Контракту.
Згідно з пунктом 2.7 Контракту до рахунка додаються:
- акт приймання-передачі;
- повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України у централізованому порядку за формою, встановленою наказом Міністерства оборони України від 31.12.2016 № 757 (зі змінами) (далі - повідомлення-підтвердження);
- видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала продукцію (далі - видаткова накладна).
Підпунктом 1 пункту 7.2 Контракту визначено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (надоставленої) продукції за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки.
Відповідно до пункту 10.1 Контракту цей Контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020.
Специфікацією продукції, що поставляється за Державним контрактом від 16.11.2020 №403/1/20/81, визначено:
- найменування продукції, позначення, технічна документація, якій повинна відповідати продукція - легкові автомобілі (34110000-1) (автомобіль швидкої медичної допомоги типу С), а саме: спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі Citroen Jumper, тип С, номенклатурний номер НОМЕР_2 ;
- кількість - 7 (сім) одиниць;
- ціна за одиницю (без ПДВ) - 2 800 000,00 грн;
- загальна вартість (без ПДВ) - 19 600 000,00 грн;
- поставка у термін до 15.12.2020;
- вантажоодержувач - військова частина НОМЕР_1 (вул. Володимира Козака, 2, м. Полтава, 36303);
- рік виготовлення продукції - 2020 рік;
- автомобіль повинен бути заправлений всіма технологічними рідинами на 100% (паливом на 10 кілометрів пробігу). При передачі вантажоодержувачу передбачається контрольний огляд, контрольний запуск, робота без навантаження не менше 10 хвилин, контрольний пробіг 5 км, перевірка технічних параметрів по приладах, а також перевірка світлової сигналізації, освітлення, роботи систем обігріву та обладнання.
Вищезазначена специфікація підписана в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплена їхніми печатками.
Як зазначено позивачем у позові, відповідно до умов Контракту та специфікації виконавець мав виготовити та поставити Міністерству оборони України продукцію у терміни до 15.12.2020, однак продукція поставлена 06.01.2021. Таким чином відповідач договірні зобов'язання виконав із прострочення на 21 день, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню згідно частини другої статті 231 Господарського кодексу України та підпункту 1 пункту 7.2 Контракту. Так, за розрахунком позивача за період з 15.12.2020 по 06.01.2021 загальний розмір пені складає 411600,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 30.09.2021 № 403/2/1/9330 про сплату пені за порушення строку поставки товару. Однак, вказана претензія залишено відповідачем без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За своєю правовою природою цей Контракт є договором на закупівлю товару за державні кошти.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"(в редакції станом на час укладення Контракту) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами пункту 1 частини першої статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Аналіз умов укладеного між сторонами Контракту свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.
В силу частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
У сфері господарювання згідно з частиною другою статті 217, частиною першою статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частин першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частинами першою - четвертою статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Розділом 7 Контракту передбачено відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання свої зобов'язань за Контрактом.
Пунктом 7.2 Контракту визначено види поручень та санкції за них:
1) за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної суми;
2) у разі ненадання виконавцем у зазначений у специфікації термін документів передбачених у пункті 2.7, що підтверджують поставку продукції, до виконавця застосовують штрафні санкції у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочення;
3) за відмову від поставки продукції з виконавця стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості продукції за Контрактом;
4) за несвоєчасне усунення недоліків, зазначених у пункті 5.3 Контракту, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 20 відсотків від вартості продукції, що вийшла з ладу;
5) за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
6) сторони домовились, що погоджений розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню Міністерством оборони України за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості, скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення). Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України сторони встановили інший розмір процентів 0 (нуль) процентів - для Замовника;
7) сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов'язків, не звільняють сторони від виконання зобов'язань Контрактом в натурі, крім випадків, передбачених за законодавством України та Контрактом.
Позивач стверджує, що відповідач поставив продукцію із простроченням на 21 день.
Доказами поставки продукції з простроченням позивач вважає: повідомлення-підтвердження № 3 від 06.01.2021 про отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, акт приймання-передачі № 209 військового майна, затвердженого вантажоодержувачем 06.01.2021 в якому зазначено дату початку приймання: 05.01.2021; видаткова накладна № 128 від 14.12.2020.
Відповідач в свою чергу послався на встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 у справі № 910/3333/21 обставини, які спростовують неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" зобов'язань зі своєчасної поставки продукції за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/20/81 від 16.11.2020. Копію рішення долучено до відзиву на позов.
Суд зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.
За змістом статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Отже, висновки, встановлені у справі № 910/3333/21, є преюдицією.
Таким чином, судом взято до уваги висновки Господарського суду міста Києва, викладені у рішенні від 05.07.2021 по справі № 910/3333/21, предметом розгляду позовних вимог якої було стягнення грошової суми (заборгованості по оплаті) з Міністерства оборони України (відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (позивач) за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/20/81 від 16.11.2020.
Вищезазначеним рішенням було встановлено: " що на виконання умов Контракту позивачем 14.12.2020 було здійснено поставку 7 (семи) одиниць легкових автомобілів (автомобіль швидкої медичної допомоги типу С), а саме: спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі Citroen Jumper, тип С, вантажоодержувачу (третій особі), що підтверджується товарно-транспортними накладними № 228, 229, 230 від 13.12.2020 (а.с. 75-80 т. 1), завіреними печаткою та підписом вантажоодержувача, в яких у графах "Розвантаження", "Прибуття" зазначено дату 14.12.2020 та час 13:00. А також підтверджується актом приймання-передачі № 206, затвердженим вантажоодержувачем 29.12.2020, який містить зазначення дати початку приймання продукції 14.12.2020.
…………….
Вищенаведені твердження відповідача про порушення позивачем умов Контракту щодо поставки, прийому-передачі, комплектності продукції та надання оформлених документів спростовуються наявними в матеріалах доказами, а саме.
Твердження відповідача про непоставлення позивачем продукції у визначені Контрактом строки (до 15.12.2020) спростовуються товарно-транспортними накладними № 228, 229, 230 від 13.12.2020, в яких у графах "Розвантаження", "Прибуття" зазначено дату 14.12.2020 та час 13:00, та актом приймання-передачі військового майна № 206, який містить зазначення дати початку приймання продукції 14.12.2020.
Твердження відповідача про порушення позивачем умов Контракту щодо надання позивачем оформлених документів суд вважає необгрунтованими, оскільки згідно пунктів 3.1, 3.2 Контракту обов'язок з оформлення акту приймання - передачі та здійснення виписки підтвердження-повідомлення отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей покладено на вантажоодержувача. При цьому наведеними пунктами Контракту не встановлені строки оформлення вантажоодержувачем акту приймання - передачі та здійснення виписки повідомлення-підтвердження. Специфікацією продукції (Додаток 1 до Контракту) встановлено "поставку у термін до 15.12.2020", наразі не встановлено строк подачі документів на оплату замовнику (відповідачу). Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що після отримання документів від вантажоодержувача (видаткової накладної, акту приймання-передачі № 209 та повідомлення-підтвердження), позивач направив їх замовнику разом з рахунком на оплату.
………………..
Обов'язкове заповнення граф номеру і дати довіреності у видатковій накладній № 128 не передбачене умовами Контракту, а відтак відсутність таких даних у видатковій накладній № 128 не свідчить про порушення позивачем умов Контракту. Стосовно не заповнених граф дати, місяця і року у видатковій накладній № 128, то у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами (товарно-транспортними накладними № 228, 229, 230 від 13.12.2020, актом приймання-передачі військового майна № 206) відсутність таких даних не спростовує факт поставки продукції вантажоодержувачу 14.12.2020 та не свідчить про порушення умов Контракту позивачем.
Повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України у централізованому порядку, складається за формою, наведеною у додатку 14 до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 31.12.2016 року № 757 (зі змінами) (далі - Порядок).
Відповідно до п. 6.13 Порядку про прийняття та оприбуткування матеріальних цінностей відокремлені підрозділи зберігання інформують замовників для реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань Міністерства оборони України, здійснення оплати отриманих матеріальних цінностей або погашення дебіторської заборгованості.
Інформування здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дати отримання матеріальних цінностей шляхом надання первинних документів постачальника та підтвердних документів відокремленого підрозділу зберігання разом із повідомленням-підтвердженням за формою, наведеною в додатку 14.
Відповідно до п. 6.14 Порядку на підставі отриманих документів замовники не пізніше наступного робочого дня перевіряють внесену відокремленими підрозділами зберігання інформацію (вносять попередню облікову інформацію про здійснені господарські операції в спеціалізований програмний комплекс) і встановленим порядком забезпечують реєстрацію бюджетних фінансових зобов'язань Міністерства оборони України, здійснення оплати отриманих матеріальних цінностей або погашення дебіторської заборгованості.
Як вбачається з п. 6.13 Порядку, складання повідомлення-підтвердження за формою, наведеною в додатку 14, та надання його разом з первинними документами замовнику є обов'язком вантажоодержувача. Разом з цим, вантажоодержувачем були порушені приписи п. 6.13 Порядку, оскільки з огляду на дату отримання продукції 14.12.2020, інформування замовника шляхом надання первинних документів постачальника та підтвердних документів вантажоодержувачем про отримання матеріальних цінностей мало відбутись не пізніше 15.12.2020, натомість документи були оформлені вантажоодержувачем лише 06.01.2021.
Суд також звертає увагу, що умовами Контракту не передбачено обов'язок виконавця (позивача) перевіряти правильність складених вантажоодержувачем внутрішніх документів або право виконавця вносити в такі документи виправлення.
………………..
За таких обставин, приймаючи до уваги факт поставки позивачем продукції на підставі Контракту на загальну суму 19 600 000,00 грн, враховуючи, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем умов Контракту щодо поставки, прийому-передачі, комплектності продукції та надання оформлених документів, та за відсутності в матеріалах справи доказів здійснення відповідачем оплати за поставлену позивачем продукцію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 19 600 000,00 грн на підставі Контракту є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю".
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 у справі № 910/3333/21 є таким, що набрало законної сили.
Відповідно, суд вважає, що обставини, які встановлені вказаними судовими рішенням, є доведеними та не підлягають доказуванню.
Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" продукція передбачена державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/20/81 від 16.11.2020 поставлена згідно видаткової накладної № 128 від 14.12.2020 в терміни обумовлені даним Контрактом та специфікацією.
Зважаючи на викладене, позивачем не доведено того факту, що відповідачем порушено умови Контракту в частині своєчасної поставки продукції, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій (пені). Зокрема, у поданих запереченнях на відзив, позивач підтверджує, що відповідачем поставлено спеціалізовані автомобілі (продукцію) вчасно, однак зазначена продукція не відповідала вимогам Контракту.
Згідно з частинами першої - третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Повний текст рішення складено та підписано: 07.02.2022