вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/2754/21
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Лень Олександра Олексійовича, Вінницька область, м. Вінниця
до Фізичної особи-підприємця Фоки Олександра Михайловича, Київська область, м. Фастів
про стягнення заборгованості
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Лень Олександра Олексійовича б/н від 14.09.2021 (вх.№2746/21 від 17.09.2021 року) (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Фоки Олександра Михайловича (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 20146,00 грн.
Ухвалою суду 08.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2754/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.11.2021 року.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 09.11.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву не подав.
Ухвалою суду від 09.11.2021 року відкладено підготовче засідання на 07.12.2021 року.
До суду від представника позивача надійшло клопотання б/н від 26.11.2021 року (вх. №27511/21 від 29.11.2021) про розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 07.12.2021 року повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву не подав.
Ухвалою суду від 07.12.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 01.02.2022 року.
До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 25.12.2021 року (вх. №1968/22 від 28.01.2022 року) про розгляд справи без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у судове засідання 01.02.2022 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що ухвали Господарського суду Київської області направлялись відповідачу на юридичну адресу: 08500, Київська обл., м. Фастів, Провулок Федька, буд. 16, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №325808274456, однак, поштові конверти, адресовані відповідачу, повернуто суду підприємством зв'язку із зазначенням причин повернення: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, ухвали суду у справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, вони знаходяться у вільному доступі, тоді як згідно ст.ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як зазначає позивач в позовній заяві, між сторонами - Фізичною особою-підприємцем Лень О.О. та Фізичною особою-підприємцем Фокою О.М. було досягнуто згоди щодо продажу товару, а саме, металевих дверей.
Так, позивачем на виконання своїх зобов'язань поставлено відповідачу товар - металеві двері, що підтверджується видатковою накладною №УК-1652 від 18.11.2020 року, яка підписана сторонами без зауважень та товарно-транспортною накладною №1652 від 18.11.2020 року.
Однак, як зазначає позивач, відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар у сумі 8043,00 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи банківською випискою.
Таким чином, у зв'язку із неповною оплатою поставленого товару, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 20146,00 грн. за видатковою накладною №УК-1652 від 18.11.2020 року.
Позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу б/н від 04.08.2021 року (докази надіслання наявні в матеріалах справи) щодо погашення наявної у відповідача заборгованості за поставку товару. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання, борг в повному обсязі не погашено.
Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду, відповідач вказану суму не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача 20146,00 грн. заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Згідно ч. 8 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.
Однак, згідно ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відтак, судом встановлено, що шляхом прийняття позивачем оплати за товар сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме, майново-господарських зобов'язань.
Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у розмірі 20146,00 грн., є предметом спору у даній справі.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №УК-1652 від 18.11.2020 року, яку підписано представниками сторін без зауважень та товарно-транспортною накладною №1652 від 18.11.2020 року, в той час, як відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату поставленого товару здійснив частково. Доказів оплати решти поставленого товару за видатковою накладною №УК-1652 від 18.11.2020 року у розмірі 20146,00 грн. матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі відповідач не оплатив прийнятий у позивача товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано, отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем не заперечується. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому, вимога позивача про стягнення з відповідача 20146,00 грн. заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 355,19 грн. 3% річних, 568,62 грн. інфляційних втрат та 708,44 грн. за порушення строків проведення розрахунків за отриманий товар. При цьому, позивачем не наведено розрахунку зазначених сум, однак датою початку нарахування зазначено 04.09.2021 року (дата оформлення ПАТ «Укрпошта» довідки про повернення поштового відправлення).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Оскільки, вимога про повернення коштів надіслана відповідачу 04.08.2021 року, а конверт з відміткою ПАТ «Укрпошта» про причини повернення повернувся на адресу позивача 04.09.2021 року, суд дійшов висновку, що датою, з якої мають нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних є 05.09.2021 року по 14.09.2021 року (дата підписання позивачем позовної заяви).
Враховуючи викладене, відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, інфляційні втрати складають 0,00 грн., а 3% річних, складають 16,56 грн.
Стосовно зазначення позивачем в прохальній частині позовної заяви вимоги про стягнення з відповідача 708,44 грн. за порушення строків проведення розрахунків за отриманий товар, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.
Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що між сторонами не укладався договір поставки у формі єдиного документу, в якому погоджено розмір пені або штрафу та не укладався у письмовій формі правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, обов'язок сплати пені або штрафу, в даному випадку, не передбачений законодавством, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 708,44 грн. є необґрунтованою, а тому, задоволенню не підлягає.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Лень Олександра Олексійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Фоки Олександра Михайловича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фоки Олександра Михайловича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця Лень Олександра Олексійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 20146 (двадцять тисяч сто сорок шість) грн. 00 коп. основного боргу, 16 (шістнадцять) грн. 56 коп. 3% річних, 2101 (дві тисячі сто одну) грн. 59 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст виготовлено 07.02.2022 р.
Суддя Д.Г. Заєць