ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2022Справа № 910/20087/21
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 148 629,86 грн,
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» (далі - позивач, ТДВ «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ») про стягнення 148 629,86 грн вартості нестачі вугілля.
Позовні вимоги обґрунтовані незабезпеченням відповідачем схоронності вантажу під час його перевезення, що призвело до нестачі вугілля у вагонах, яка була зафіксована комерційними актами № 454201/105/952, № 388103/876, № 450003/754/955, № 450003/719/878, № 450003/753/954, № 4500003/759/90, № 450003/760/91, № 450003/772/93.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20087/21, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/20087/21.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 про відкриття провадження у справі № 910/20087/21.
31.12.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечив проти вимог позивача з огляду на те, що Товариством з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА», на думку відповідача, не було надано належних доказів на підтвердження незабезпечення перевізником схоронності вантажу та наявності слідів доступу до нього, а також не надано доказів оплати спірного вантажу та не доведено наявності заподіяної позивачу шкоди.
31.12.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів відповідно до якого відповідач просив суд витребувати:
1) у Товариства з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» посвідчення про якість рядового вугілля (продуктів збагачення), результат аналізу лабораторії, які відповідають Типовій формі УПД-35 «Посвідчення про якість», встановленою «Інструкцією з обліку видобутку рядового вугілля і готової вугільної продукції на шахтах, розрізах та збагачувальних (брикетних) фабриках Мінвуглепрому України», затвердженою наказом Мінвуглепрому України від 17.09.1996 № 466;
2) у Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» платіжні доручення або інші фінансові документи, що підтверджують оплату Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» вартості поставленого вугілля за наведеними залізничними накладними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 Акціонерному товариству «Українська залізниця» відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» (позивач) відповідно до Технічних умов завантажило вугілля кам'яне у твердому стані:
- у вагони № 56280977 в кількості 68700 кг, № 68371574 в кількості 70600 кг, № 53544052 в кількості 69600 кг по накладній № 49183973 від 28.06.2021;
- у вагони № 53568853 в кількості 68800 кг, № 61015863 в кількості 69800 кг по накладній № 49384274 від 10.07.2021;
- у вагони № 54751920 в кількості 70000 кг, № 61298709 в кількості 70000 кг по накладній № 49398449 від 11.07.2021;
- у вагоні № 61013769 в кількості 69700 кг по накладній № 49166374 від 27.06.2021;
- у вагоні № 68370170 в кількості 70900 кг по накладній № 49466899 від 15.07.2021;
- у вагони № 56944101 в кількості 69800 кг, № 56970304 в кількості 70800 кг, № 56998370 в кількості 70800 кг по накладній № 49464993 від 15.07.2021;
- у вагон № 61605747 в кількості 69800 кг по накладній № 49579410 від 21.07.2021, та передало вказаний вантаж для перевезення Акціонерному товариству «Українська залізниця» (відповідач, залізниця). Згідно з вказаними накладними навантаження нижче рівня бортів, поверхня вантажу маркована трьома повздовжніми борознами.
Згідно з накладними № 49183973, № 49384274, № 49398449, № 49166374, № 49466899, № 49464993, № 49579410 (досильні № 46477667, № 46907630, № 49417207, № 46908042, № 46420386, № 47055967, № 47056742, № 47274576) відповідач прийняв у позивача на станції Добропілля Донецької залізниці зазначене вугілля для перевезення і зобов'язався доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці. Одержувачами вантажу згідно вказаних накладних є ДТЕК «Бурштинська ТЕС» та ДТЕК «Ладижинська ТЕС».
Водночас, на станціях Нижньодніпровський-Вузол та Чаплине Придніпровської залізниці, Бурштин Львівської залізниці було проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено нестачу вантажу у вагонах № 56280977, № 68371574, № 53544052, № 53568853, № 61015863, № 54751920, № 61298709, № 61013769, № 68370170, № 56944101, № 56970304, № 56998370, № 61605747, про що складено комерційні акти № 454201/105/952, № 388103/876, № 450003/754/955, № 450003/719/878, № 450003/753/954, № 4500003/759/90, № 450003/760/91, № 450003/772/93.
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказував на те, що відповідач як перевізник вантажу належним чином не виконав зобов'язання щодо збереження вищенаведеного вантажу під час його перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді вартості недостачі вантажу, яка, за розрахунком позивача, з урахуванням норм природної втрати мінерального палива у розмірі 1%, становить 148 629,86 грн.
При цьому, позов заявлено вантажовідправником відповідно до вимог статті 133 Статуту залізниць України, оскільки після видачі вантажу вантажоодержувачу останній передав право пред'явлення претензій та позову до АТ «Українська залізниця» вантажовідправнику - Товариству з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» на підставі переуступного напису.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїми внутрішніми переконаннями, що ґрунтуються на повному, всебічному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 307 Господарського кодексу України).
При цьому, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (частина 2 статті 307 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 475, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 2.1 Правил оформлення перевізних документів.
Як встановлено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, ТДВ «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» відповідно до Технічних умов завантажило у вагони вугілля кам'яне марки г-газовий та передало вказаний вантаж для перевезення АТ «Українська залізниця» по накладним № 49183973, № 49384274, № 49398449, № 49166374, № 49466899, № 49464993, № 49579410 (досильні № 46477667, № 46907630, № 49417207, № 46908042, № 46420386, № 47055967, № 47056742, № 47274576).
У свою чергу, відповідач прийняв у позивача на станції відправлення зазначене вугілля для перевезення без зауважень, а також зобов'язався доставити його на станцію призначення отримувачам - ДТЕК «Бурштинська ТЕС» та ДТЕК «Ладижинська ТЕС».
Виходячи з вищевикладеного, між сторонами виникли правовідносини за договором перевезення.
За приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 статті 308 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству (частина 1 статті 110 Статуту залізниць України).
Як вбачається з матеріалів справи, під час перевезення на станціях Нижньодніпровський-Вузол та Чаплине Придніпровської залізниці, Бурштин Львівської залізниці було проведено комісійну перевірку маси вантажу на справних 150-тонних вагонних вагах та виявлено, що маса вантажу у вагонах не відповідає фактичній масі, вказаній у накладних, про що відповідачем було складено відповідні комерційні акти.
Зі змісту наявних в матеріалах справи комерційних актів № 454201/105/952 від 13.07.2021, № 388103/876 від 03.07.2021, № 450003/754/955 від 13.07.2021, № 450003/719/878 від 30.06.2021, № 450003/753/954 від 13.07.2021, № 4500003/759/90 від 17.07.2021, № 450003/760/91 від 17.07.2021, № 450003/772/93 від 24.07.2021 вбачається, що нестача вантажу у вагоні № 56280977 складає 7850 кг, у вагоні № 68371574 - 7350 кг, у вагоні № 53544052 - 8500 кг, у вагоні № 53568853 - 6800 кг, № 61015863 - 6850 кг, у вагоні № 54751920 - 6800 кг, у вагоні № 61298709 - 7500 кг, у вагоні № 61013769 - 1700 кг, у вагоні № 68370170 - 8950 кг, у вагоні № 56944101 - 7250 кг, у вагоні № 56970304 - 6550 кг, у вагоні № 56998370 - 8550 кг, у вагоні № 61605747 - 2450 кг.
Крім того, в актах зазначено про наявність поглиблень у вантажу, порушення маркування, наявність слідів на вантажу. Також вказано, що розвантажувальні люки закриті, а течі вантажу немає.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Надані з позовом комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855, а тому приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у накладних № 49183973, № 49384274, № 49398449, № 49166374, № 49466899, № 49464993, № 49579410 (досильні № 46477667, № 46907630, № 49417207, № 46908042, № 46420386, № 47055967, № 47056742, № 47274576), фактичній масі вантажу.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (частина 2 статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та стаття 113 Статуту).
Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (стаття 114 Статуту залізниць України).
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами відповідно до вимог статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
У той час як відповідач, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини, які встановлені самим Акціонерним товариством «Українська залізниця» у комерційних актах, не спростував подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків, у зв'язку з частковою втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Крім того, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого залізницею до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від неї причин.
Так, заперечуючи проти позову, Акціонерне товариство «Українська залізниця» посилалося на положення пунктів 3.20, 3.21 роз'яснення Президії ВГС України від 29.05.2002 року № 04-5/601, відповідно до яких у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу; у разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення.
Суд відзначає, що пунктом 3 статті 27 Статуту залізниць України передбачено, що під час перевезення вантажів, які змерзаються і здуваються відправник зобов'язаний вжити відповідних профілактичних заходів. Залізниця може відмовити в перевезенні у разі невжиття відправником зазначених заходів.
Разом із тим, доказів відмови залізниці у перевезенні вантажу за спірними накладними внаслідок, зокрема, невжиття відправником заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, відповідачем суду надано не було.
Наведені обставини спростовують вищевказані заперечення відповідача, викладені останнім у відзиві на позовну заяву, які зводяться до відсутності вини перевізника у втраті вантажу.
Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням такого вантажу під час його перевезення.
Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
Так, пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: «Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)». Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.
На підставі положень статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувачі - ДТЕК «Бурштинська ТЕС» та ДТЕК «Ладижинська ТЕС» передали право пред'явлення позову за недостачу вантажу, відправленого за залізничними накладними № 49183973, № 49384274, № 49398449, № 49166374, № 49466899, № 49464993, № 49579410 (досильні № 46477667, № 46907630, № 49417207, № 46908042, № 46420386, № 47055967, № 47056742, № 47274576) вантажовідправнику - Товариству з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА», що підтверджується належним чином оформленими та засвідченими переуступними підписами вантажоодержувача.
Частиною 3 статті 314 ГК України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Оскільки залізниця не довела того, що нестача вантажу виникла з незалежних від неї причин, суд дійшов висновку, що втрата під час перевезення вантажу є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне виконання зобов'язань та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
За приписами частини другої статті 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Пунктом 27 Правил видачі вантажів передбачено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже; 2) 1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1% маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі; 4) 0,5% маси всіх інших вантажів.
Для вугілля коксівного, відносно якого у перевізних документах немає відмітки про відвантаження у вологому стані, пункт 27 Правил видачі вантажів встановлює норму недостачі при перевезенні 1%.
У пункті 20 залізничних накладних № 49183973, № 49384274, № 49398449, № 49166374, № 49466899, № 49464993, № 49579410 (досильні № 46477667, № 46907630, № 49417207, № 46908042, № 46420386, № 47055967, № 47056742, № 47274576) зазначено про перевезення вугілля кам'яного марки г-газовий у твердому стані.
Отже, твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність застосування 2% норми природної втрати вантажу є безпідставними.
Позивачем долучено до позовної заяви довідки про вартість вугільної продукції вантажовідправника ТДВ «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» № 227, № 228, № 229 та № 230 від 10.09.2021, № 182 та № 183 від 29.07.2021, № 204 від 18.08.2021, в яких зазначено вартість кам'яного вугілля, що поставлялось згідно з накладними № 49183973, № 49384274, № 49398449, № 49166374, № 49466899, № 49464993, № 49579410.
Вказані довідки підписані директором ТДВ «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» Вільховим В.В. та головним бухгалтером Гайдаєнко Н.І.
Враховуючи ч. 2 ст. 623 ЦК України, ст. 314 ГК України, а також ст. 115 Статуту залізниць України, суд вважає, що надані позивачем довідки вантажовідправника, в яких визначена вартість однієї тони вантажу, відправленого згідно вищевказаних накладних, є належним підтвердженням вартості втраченого під час перевезення залізницею вантажу, а відтак, розмір збитків є підтвердженим відповідно до вимог законодавства, у зв'язку з чим, заперечення відповідача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.
Судом враховано, що за змістом ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу може бути визначена на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Також судом встановлено, що позивач у спірних відносинах не був власником вантажу, а виступав вантажовідправником. Право на подання позову було передане йому отримувачем вугілля (згідно з переуступними написами на залізничних накладних), що не заперечувалося під час розгляду справи і не суперечить положенням статті 133 Статуту залізниць України. Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/963/17 та від 13.03.2019 у справі № 905/748/17, від 10.08.2018 у справі № 910/22324/16 та від 16.10.2019 у справі №910/16904/18.
Таким чином, доводи відповідача, викладені ним у відзиві про те, що позивачем не доведено вартість втраченого вантажу, є безпідставними.
У той же час, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про недоведеність позивачем вартості та підтвердження оплати вартості відправленого вантажу за залізничними накладними судом відхиляються, оскільки позивач у цій справі не був власником майна, а виступав виконавцем за договором та вантажовідправником; право на подання позову були передані йому отримувачем вугілля (згідно з написами на залізничних накладних), що фактично не заперечувалося відповідачем і не суперечить положенням статті 133 Статуту залізниць України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.08.2018 року в справі № 910/22324/16, від 16.11.2019 року в справі № 910/16904/18, від 05.02.2020 року в справі № 910/3868/19, від 03.09.2020 року в справі № 910/115076/19.
Як було зазначено, згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України, статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. При визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, необхідно застосовувати норми Статуту залізниць України, якими встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року в справі № 916/4345/14).
У цій справі документами, які підтверджують вартість втраченого вантажу, є довідки позивача (вантажовідправника) про вартість 1 тони вугілля, які видані щодо кожної залізничної накладної.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2021 року в справі № 910/118/20.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку вартості втраченого вантажу, судом встановлено, що сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 148 629,86 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах № 56280977, № 68371574, № 53544052, № 53568853, № 61015863, № 54751920, № 61298709, № 61013769, № 68370170, № 56944101, № 56970304, № 56998370, № 61605747, завданої шкоди - нестачі вантажу на загальну суму 148 629,86 грн та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вказаних вагонах сталась не з вини Акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до ст. 127 Статуту залізниць України.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 270,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Україна, 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» (Україна, 85013, Донецька обл., місто Добропілля, місто Білозерське, вулиця Строїтельна, будинок 17; ідентифікаційний код 36028628) 148 629,86 грн (сто сорок вісім тисяч шістсот двадцять дев?ять гривень 86 коп.) вартості недостачі вантажу та 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 07.02.2022.
Суддя Оксана ГУМЕГА