ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2022Справа № 910/18477/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення несплаченої частини страхового відшкодування та понесених витрат в розмірі 65 777,50 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення несплаченої частини страхового відшкодування та понесених витрат в розмірі 65 777,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/5956477, в частині виплати позивачем страхового відшкодування, у зв'язку з пошкодженням належного позивачу на праві власності автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП, що мала місце 27.05.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.
29.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.01.2022 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем не доведено дійсного розміру завданої шкоди та заяву про зменшення витрат на правничу (правову) допомогу.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» (далі - позивач) є власником автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 .
27.05.2021 близько 09 год. 58 хв., в Київській області, в с. Віта Поштова, вул. Звенигородська, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Toyota» НОМЕР_3 був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не врахував безпечної дистанції та допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.07.2021 у справі № 369/7617/21 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.
Цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Toyota» НОМЕР_3 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - відповідач), згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АО/5956477 із лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну у розмірі 100 000 грн. та франшизою у розмірі 0,00 грн.
01 червня 2021 року позивач звернувся до відповідача із Повідомленням про ДТП № ЦВ/21/2969 та Заявою про страхове відшкодування № ЦВ/21/2969, а також надав пошкоджений автомобіль для огляду.
Листом вих. № 47 від 06.07.2021, у зв'язку з невиконанням відповідачем п. 34.2 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач повідомив відповідача, що на підставі п. 34.3 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» самостійно обирає експерта на проведення експертизи.
Відповідно до Звіту вих. № 1620 від 20.07.2021 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , складеного суб'єктом оціночної діяльності Демяненко М.М. , вартість матеріального збитку становить 97 083,57 грн.
06.07.2021 позивачем та ФОП Демяненко М.М. складено Акт наданих послуг № 1620, відповідно до якого вартість проведення дослідження складає 2 500,00 грн., яка сплачена позивачем згідно платіжного доручення №529 від 07.07.2021.
Згідно з Рахунком № ВДиС-0046245 від 22.07.2021, виставленим позивачу станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі-Автострада», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 85 354,40 грн.
Листом вих. № 53 від 28.07.2021, який отримано відповідачем 29.07.2021, позивач просив компенсувати витрати на експертизу у розмірі 2 500,00 грн., до якого долучив звіт, рахунок та акт.
Листом вих. № 54 від 28.07.2021, який отримано відповідачем 29.07.2021, позивач надав відповідачу для оплати рахунок на суму 85 354,40 грн., виставлений ТОВ «ВіДі-Автострада».
30.08.2021 відповідачем перераховано на рахунок СТО ТОВ «ВіДі-Австострада» страхове відшкодування в розмірі 24 130,36 грн.
Листом вих. № 58 від 02.09.2021, який отримано відповідачем 02.09.2021, позивач повідомив відповідача про незгоду із визначеною відповідачем сумою страхового відшкодування у розмірі 24 130,36 грн., яка зазначена у смс повідомленні відповідача.
Листом вих. № 12/3855 від 22.09.2021 відповідач надав позивачу копію Висновку авто товарознавчого дослідження № ЦВ/21/2969 та копію Ремонтної калькуляції № ЦВ/21/2969.
14 вересня 2021 року позивачем перераховано на рахунок СТО ТОВ «ВіДі Автострада» 40 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 893 та 11 жовтня 2021 року згідно платіжного доручення № 989 перераховано 21 224,04 грн.
За результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 позивачем та станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі-Автострада» складено Акт виконаних робіт № ВДиСА-036507 від 09.10.2021 на суму 85 354,40 грн.
Як зазначає позивач, оскільки відповідачем виплачено страхове відшкодування в сумі 24 130,36 грн., яка не відповідає розміру фактичних витрат на відновлення пошкодженого автомобіля, оскільки відповідно до рахунку № ВДиС-0046245 від 22.07.2021, виставленого позивачу станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі-Автострада», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 85 354,40 грн., що також підтверджується складеним за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 Актом виконаних робіт № ВДиСА-036507 від 09.10.2021 на суму 85 354,40 грн., в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись з позовом до суду про стягнення 61 224,04 грн., що є різницею між фактичними витратами та сумою, сплаченою відповідачем, та 2 500,00 грн. за проведення експертизи.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати страхового відшкодування, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 053,46 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані окремими законодавчим актом - Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Крім Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ці відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (ч. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Водночас, цією ж статтею визначено, що якщо норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Отже, в цьому випадку питання конкуренції рівнозначних за юридичною силою законодавчих актів врегульовано за законодавчому рівні, визначивши Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спеціальним. Виходячи з принципу верховенства спеціальних норм над загальними нормами, при конкуренції норм до правовідносин у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підлягають застосуванню правові механізми, визначені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно з позицією Верховного Суду (постанови № 910/20199/17 від 01.06.2018, № 910/5092/17 від 14.05.2018 та № 922/1436/17 від 10.07.2018) виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Однак спеціальні норми названого Закону обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала шкоди, зокрема:
- межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22);
- вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29);
- страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП (пункт 32.4 статті 32);
- не відшкодовується шкода, пов'язана із втратою товарної вартості транспортного засобу (пункт 32.7 статті 32);
- страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами пункту 12.1 статті 12 цього Закону.
Відповідно до п. 34.2 та п. 34.3. ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Листом вих. № 47 від 06.07.2021, у зв'язку з невиконанням відповідачем п. 34.2 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач повідомив відповідача, що на підставі п. 34.3 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» самостійно обирає експерта на проведення експертизи.
Відповідно до Звіту вих. № 1620 від 20.07.2021 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , складеного суб'єктом оціночної діяльності Демяненко М.М. , вартість матеріального збитку становить 97 083,57 грн.
Жодних доказів в підтвердження необґрунтованості або ж наявності суперечностей у наданому позивачем відповідачу Звіт матеріали справи не містять, а відповідачем не надано, в зв'язку з чим, суд відхиляє наданий відповідачем звіт, складений на його замовлення 26.08.2021, тобто після отримання Звіту, складеного на замовлення позивача у відповідності до п. 34.3 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Водночас, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Норма ч. 1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.
30.08.2021 відповідачем перераховано на рахунок СТО ТОВ «ВіДі-Австострада» страхове відшкодування в розмірі 24 130,36 грн.
Згідно з Рахунком № ВДиС-0046245 від 22.07.2021, виставленим позивачу станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі-Автострада», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 85 354,40 грн.
14 вересня 2021 року позивачем перераховано на рахунок СТО ТОВ «ВіДі Автострада» 40 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 893 та 11 жовтня 2021 року згідно платіжного доручення № 989 перераховано 21 224,04 грн.
За результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 позивачем та станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі-Автострада» складено Акт виконаних робіт № ВДиСА-036507 від 09.10.2021 на суму 85 354,40 грн.
Таким чином, виходячи із наданих позивачем доказів в підтвердження розміру фактичної шкоди, судом встановлено, що належний до сплати розмір страхового відшкодування становить 85 354,40 грн.
Відтак, позивачем доведено наявність у відповідача обов'язку з відшкодування різниці у розмірі 61 224,04 грн.
Також, з огляду на положення п. 34.3 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", враховуючи наявні в матеріалах справи докази понесення позивачем витрат на проведення на проведення експертизи, вимоги про стягнення з відповідача 2 500,00 грн. визнаються судом обґрунтованими.
Крім стягнення страхового відшкодування, позивач також просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 053,46 грн.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Із наведених приписів закону вбачається обов'язок страховика сплатити в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика пеню на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи наведені приписи закону, оскільки відповідачем не сплачено належне страхове відшкодування позивачу у межах визначеного Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 2 053,46 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг, встановив, що надання позивача правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме:
- Договором про надання правових послуг № 97/21 від 01.11.2021;
- платіжним дорученням № 433.
Відповідач в свою чергу зазначає, що оскільки справа є малозначною, так як ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак витрати у розмірі 20 000,00 грн. порівняно з сумою позовних вимог до відповідача та складністю справи є неспівмірними та достатньо завищеними.
Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
З урахуванням вищевикладеного, із наданих позивачем документів не вбачається, що заявлені витрати мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).
Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код: 32382598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Реле» (03127, м. Київ, проспект Голосіївський, 132; ідентифікаційний код: 19124549) страхове відшкодування у розмірі 61 224 (шістдесят одна тисяча двісті двадцять чотири) грн. 04 коп., витрати на проведення експертизи в розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 07.02.2022
Суддя О.А. Грєхова