ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.01.2022Справа № 910/15713/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Авіас-2000"
про визнання недійсним договору поруки.
Представники учасників справи:
від позивача: Тимків О.М., ордер серія КС № 925051; Соронович А.А., ордер серія КС № 912426;
від відповідача: Лопатнікова А.В., довіреність № 1180-К-Н-О від 05.03.2021;
від третьої особи: не з'явився.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрос» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що як у вищого органу управління так і у виконавчого органу товариства була відсутня інформація про факт укладення Договору поруки №2531/П-4 від 06.07.2015, а сам спірний договір відсутній у товариства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Авіас-2000» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче судове засідання призначено на 01.11.2021.
05.10.2021 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
26.10.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
29.10.2021 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
01.11.2021 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання та клопотання про витребування доказів.
У судове засідання 01.11.2021 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.
Розглянувши клопотання представника позивача про витребування доказів, заслухавши пояснення представників сторін, судом залишено означене клопотання без задоволення, у зв'язку з його необґрунтованістю.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 29.11.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
04.11.2021 представником позивача подано клопотання про видачу копії технічного запису судового засідання.
15.11.2021 представником позивача подано письмові пояснення.
23.11.2021 представником відповідача подано заперечення на пояснення.
26.11.2021 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 29.11.2021 представники позивача з'явились, представники інших учасників судового процесу не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та про відкладення підготовчого судового засідання на 20.12.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 20.12.2021 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.01.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 24.01.2022 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.01.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
06 липня 2015 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос» (далі - поручитель, позивач) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційного банку "Приватбанк") (далі - кредитор, відповідач) укладено Договір поруки №2531/П-4 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Авіас-2000» (далі - боржник, третя особа) своїх зобов'язань за Кредитним договором № 2531 від 29.07.2011, згідно якому кредитор надав боржнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 6 371 399,50 грн., утому числі: у розмірі 6 066 950,00 грн. на реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором № 2531 від 29.07.20211, укладеним між кредитором та боржником; 0,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбаченому п.п. 2.15, 2.2.12 Кредитного договору; у розмірі 102,00 грн. для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяження рухомого майна шляхом перерахування за реквізитами зазначеними в п. 2.1.1 Кредитного договору; у розмірі 304 347,50 грн. на сплату судових витрат, передбачених п.п. 2.2.15, 2.3.13, 5.8 Кредитного договору, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк, згідно із Графіком зменшення поточного ліміту (Додаток № 1 до Кредитного договору), з кінцевим терміном повернення кредиту 27.06.2030, у відповідності до умов п.п. А.2.1, А.3 Кредитного договору, сплачувати за його користування відсотки у розмірі 21% річних у порядку, що зазначений у п. А.8 Кредитного договору, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню у розмірі та порядку, що зазначений у п. А.7 Кредитного договору, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі. Якщо під час виконання Кредитного договору зобов'язання боржника, що забезпечені цим Договором збільшуються внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за Кредитним договором в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Згідно з п. 1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (п. 1.3 Договору поруки).
Пунктом 1.5 Договору узгоджено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У відповідності до п. 1.6 Договору поруки поручителем надані всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладення цього договору (протокол загальних зборів), на момент укладання цього договору в господарському суді не мається заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом.
Сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію (п. 4.1 Договору поруки).
Як вбачається з матеріалів справи, Договір поруки підписаний від імені Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос» директором - Печеним Геннадієм Васильовичем.
У відповідності до статуту 2008 року засновниками, учасниками Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос" зокрема, на час укладення договору поруки, були ОСОБА_1 (50%) та ОСОБА_2 (50%).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками, учасниками товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Авіас-2000" на момент укладення договору поруки були ОСОБА_1 125 000 грн (50%) та ОСОБА_2 125 000 грн (50%).
Матеріалами справи також підтверджується, що 22.02.2017 частка у статутному капіталі СТОВ "Агрос" належна ОСОБА_1 у розмірі 50% була відчужена за договором купівлі-продажу на користь на користь ОСОБА_3 (набула 25%) та ОСОБА_4 (набув 25%).
Зокрема, вказаний договір містить положення про те, що покупці повідомлені про характер діяльності та про фінансовий стан справ товариства.
Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В. та зареєстровано в реєстрі за № 328.
24.03.2017 частка в СТОВ "Агрос" належна ОСОБА_2 у розмірі 50% статусного капіталу була відчужена за договором купівлі-продажу на користь на користь ОСОБА_5 (набув 50% статутного капіталу).
Вказаний договір також містить положення про те, що покупець належно ознайомлений з предметом діяльності та фінансовим станом товариства, договір відповідає дійсним намірам сторін та не є фіктивними, удаваними чи наслідком помилки, насильства, обману, тяжких обставин. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстровано в реєстрі за № 2330.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.10.2017 рішенням загальних зборів СТОВ "Агрос", яке оформлене протоколом № 5, за участі ОСОБА_5 50%, ОСОБА_4 25% звільнений з посади директора ОСОБА_6 за власним бажанням.
За доводами позивача, у вищого органу управління та у виконавчого органу товариства (СТОВ "Агрос") була відсутня інформація про факт укладення договору поруки, а сам оспорюваний договір відсутній у товариства.
Таку необізнаність позивач обґрунтовує тим, що укладення оспорюваного договору відбулося, як при попередньому складі власників товариства, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким належало по 50% корпоративних прав товариства, так і при попередньому складі одноосібного виконавчого органу товариства - директорі ОСОБА_6 .
Після укладення оспорюваного договору, в період часу з 22.02.2017 по 24.03.2017 власники СТОВ "Агрос" ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснили відчуження належних їм корпоративних прав в статутному капіталі товариства, на підтвердження чого позивачем надано копії договорів купівлі - продажу частки в статутному капіталі №328 від 22.02.2017 та №2330 від 24.03.2017.
При цьому, позивач зазначає, що при купівлі корпоративних прав СТОВ "Агрос" нові учасники товариства не були належним чином повідомлені попередніми власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про наявність у СТОВ "Агрос" забезпечувального зобов'язання перед AT КБ "Приватбанк", згідно з Договором поруки.
В подальшому, 10.10.2017 року нові учасники СТОВ "Агрос" звільнили директора СТОВ "Агрос" із займаної посади та призначили новий склад одноосібного виконавчого органу товариства - директора ОСОБА_7 .
У відповідності до п.п. 9.8.1 п.9.8 Статуту СТОВ "Агрос" (чинного на день укладення оспорюваного договору) директор має право діяти без доручення від імені Товариства та підписувати від імені Товариства угоди (контракти), у тому числі зовнішньоекономічні, без обмежень, за виключенням договорів продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки, а також забезпечувати виконання таких угод. Договори продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки можуть бути підписані Директором за умови попереднього прийняття рішення про їх укладення Зборами Учасників.
Враховуючи, що у позивача відсутній протокол загальних Зборів Учасників, щодо надання повноважень керівнику ОСОБА_6 на укладення оспорюваного договору, згідно з п.п.9.8.1 п.9.8 Статуту СТОВ "Агрос", то договір поруки від імені позивача укладено директором СТОВ "Агрос" без попереднього отримання на це письмових повноважень від вищого органу управління товариства. При цьому, як вказує позивача, банк діяв нерозумно, оскільки вступаючи у відносини з СТОВ "Агрос" та укладаючи спірний договір достеменно знав про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень, проте уклало спірний договір
Також позивач зазначає, що відповідач вступаючи у відносини з позивачем та укладаючи оспорюваний договір діяв нерозумно, з огляду на наступне:
- достеменно знав про відсутність у виконавчого органу СТОВ "Агрос" необхідного обсягу повноважень на укладення спірного правочину, проте уклало його;
- достеменно знав, що поручитель належить тим самим особам, які є власниками ТОВ "Авіас-2000", тобто товариства, в забезпечення зобов'язання якого на користь AT КБ "Приватбанк" і укладався спірний договір;
- вступаючи у відносини з СТОВ "Агрос" та укладаючи оспорюваний договір не перевірив фінансовий результат від провадження господарської діяльності поручителя, який через власників був пов'язаною особою із боржником, в попередні періоди.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд визнати недійсним Договір поруки, що укладений між сторонами.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що між сторонами дійсно укладено Договір поруки, який у відповідності до норм чинного законодавства України та правової позиції Верховного суду від 13.04.2021 у справі № 903/54/20, за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюються. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу неповідомлення колишніми учасниками нових учасників про договір поруки. При цьому, відповідач звертає увагу, на той факт, що у п. 1.4. договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі СТОВ «Агрос» від 22.02.2017 сторонами засвідчено, що покупець ( ОСОБА_8 , ОСОБА_4 ) належним чином повідомлені про характер діяльності про фінансовий стан справ СТОВ «Агрос» на момент укладення цього договору. Крім іншого, враховуючи умови п.п. 1.4.2., 4.5, 6.1. зазначеного вище договору, слідує про спростування доводів позивача щодо необізнаності нових учасників та/або можливість обізнаності нових учасників товариства про факт укладення та існування договору поруки. Крім того, відповідач зазначає, що дії позивача спрямовані на уникнення виконання своїх зобов'язань за договором шляхом введення суду в оману щодо дійсних обставин справи. Також, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
За своєю правовою природою оспорюваний договір є договором поруки.
У відповідності до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
За приписами ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України).
При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
3 огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При ньому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.06.2018 по справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.04.2021 у справі № 903/54/20 встановлено, що Закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.
Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених ним органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Таким чином, враховуючи наведене, позивач у даній справі повинен довести належними і допустимими доказами обставини, які свідчать про те, що AT КБ "ПриватБанк" (його службові/посадові особи) діяв(-ли) недобросовісно або нерозумно при укладенні договору поруки.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Однак, в ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним Договору поруки.
Зокрема, позивачем не надано жодного достовірного доказу в підтвердження того, що відповідач діяв недобросовісно або нерозумно при укладенні договору поруки.
Єдиним доказом в обґрунтування позовних вимог є Статут СТОВ "Агрос", затверджений протоколом зборів учасників Товариства від 20.10.2008.
При цьому, надана копія Статуту, не може бути доказом недобросовісності поведінки банку, адже протоколом загальних зборів учасників СТОВ "Агрос" № 72 від 01.06.2015 року, копію якого суду надано відповідачем, були прийняті рішення:
- бути поручителем ТОВ Фірма "Авіас-2000" перед AT КБ "ПриватБанк", зокрема по Кредитному договору № 2531 від 29.07.2011 в повному обсязі заборгованості;
- надати повноваження директору СТОВ "Агрос" ОСОБА_6 на підписання від імені Товариства необхідних документів для договору поруки.
Відтак, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що, при укладанні договору поруки було дотримано вимоги п. 9.8.1 Статуту щодо повноважень директора, а саме попередньо отримано рішення зборів учасників СТОВ "Агрос", що спростовує твердження Позивача.
Також, суд звертає увагу на ту обставину, що у п. 1.6 Договору, сторонами зафіксовано, що поручителем надані всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладення цього договору (протокол загальних зборів).
Крім цього, наведені позивачем в позові обставини звернення AT КБ "Приватбанк" із позовом до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогами до СТОВ "Агрос" як солідарного боржника про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2531 від 29.07.2011 (справа № 904/6998/21) підтверджують наявність реального наміру укладення і виконання договору поруки з боку відповідача.
Стосовно тверджень позивача, що він не був обізнаний про дійсний стан справ СТОВ "Агрос" та укладення договору поруки, в результаті зміни акціонерів, та відповідно, зміни директора, суд зазначає, що такі твердження є безпідставними, оскільки укладаючи договори купівлі-продажу частки в статутному капіталі СТОВ "Агрос" №328 від 22.02.2017 та №2330 від 24.03.2017 сторони визначили у пунктах 1.4 та 1.4.2, що покупець належним чином повідомлений про характер діяльності та про фінансовий стан справ СТОВ "Агрос" на момент укладення таких договорів.
Крім того, зазначені обставини не можуть впливати на положення відповідача, який уклав договір поруки із юридичною особою СТОВ "Агрос", та стосуються виключно внутрішніх взаємовідносин між учасниками СТОВ "Агрос".
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Учасниками боржника та поручителя були ОСОБА_1 (50%) та ОСОБА_2 (50%), керівником поручителя ОСОБА_6 , як на час укладення спірного договору та і на час переходу корпоративних прав на Стов "Агрос", він же був посадовою особою до віддання, компетенції і повноважень, якої віднесено поточне управління товариством (стаття 9 Статуту), а також він підзвітний Зборам.
Питання порушення ОСОБА_6 як директором та/або колишніми учасниками СТОВ "Агрос" своїх обов'язків перед юридичною особою не повинно перекладатись на AT КБ "ПриватБанк". Законодавством передбачена відповідальність членів органу юридичної особи та інших осіб, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, за збитки, завдані ними юридичній особі.
Доказів неповідомлення колишніми учасниками нових про договір поруки та/або притягнення учасників СТОВ "Агрос" до відповідальності суду не надано.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним Договору поруки №2531/П-4 від 06.07.2015 є безпідставними, недоведеними, а отже, задоволенню не підлягають.
У відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено про пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року №10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.02.2022
Суддя О.А. Грєхова