ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2022Справа № 910/17082/21
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/17082/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Шеверя Олега Миколайовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривоозерський олійний завод органік"
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
21 жовтня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Шеверя Олега Миколайовича (позивач) надійшла позовна заява б/н від 19.10.2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривоозерський олійний завод органік" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № КОЗо-12 від 21.04.2020 року у розмірі 145 972,20 грн. (сто сорок п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві гривні 20 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № КОЗо-12 від 21.04.2020 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 року у справі № 910/17082/21 позовну заяву б/н від 19.10.2021 року Фізичної особи-підприємця Шеверя Олега Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривоозерський олійний завод органік" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Фізичній особі-підприємцю Шеверя Олегу Миколайовичу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105481371682 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 25.10.2021 року у справі № 910/17082/21 вручено уповноваженому представнику позивача - 29.10.2021 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 03.11.2021 року (включно).
03.11.2021 року через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Шевері Олега Миколайовича надійшла заява б/н від 03.11.2021 року "про усунення недоліків".
У зв'язку з перебуванням судді Коткова О.В. у період з 03.11.2021 по 12.11.2021 року на лікарняному та з 15.11.2021 року по 19.11.2021 року на навчанні, питання щодо відкриття провадження у справі суд вирішує у перший робочий день - 22.11.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/17082/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105481522001 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 року у справі № 910/17082/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 29.11.2021 року.
Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тобто, строк для подання відзиву на позовну заяву до 14.12.2021 року (включно).
14.12.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що матеріали справи не містять доказів надання послуг з перевезення, оскільки акти приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року та № 190421-2 від 19.04.2021 року відповідачем не підписані. Крім того, відповідач виявив факти недостачі частини вантажу при здійсненні перевезень позивачем, що підтверджується Актом інвентаризації готової продукції та сировини від 20.04.2021 року, складеним ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод» та Актом фіксування недовозу насіння від 26.11.2021 року.
29.12.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_2 у підтвердження визнання позивачем фактів недостачі вантажу. У поданому клопотанні відповідач вказує, що подати означену заяву разом з відзивом не виявилося за можливе, тому що дата нотаріального засвідчення підпису ОСОБА_2 28.12.2021 року була найбільш ранньою з можливих дат організації нотаріального засвідчення заяви.
Подане відповідачем клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_2 залишається судом без розгляду, з підстав того, що відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Частиною третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Натомість доказів повідомлення про неможливість подання заяви свідка ОСОБА_2 у встановлений ГПК України матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
У зв'язку з перебуванням судді Коткова О.В. у період з 17.01.2022 по 04.02.2022 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 07.02.2022 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
21.04.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Шеверя Олегом Миколайовичем (надалі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кривоозерський олійний завод органік" (надалі - відповідач, замовник) укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № КОЗо-12 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, перевізник зобов'язується приймати до перевезення транспортними засобами вантаж, що належать замовнику на підставі погоджених заявок доставляти ці вантажі в пункти призначення, вказані в заявці замовника.
Відповідно до п. 6.1. договору замовник здійснює оплату наданих послуг в розмірі 80% вартості наданих послуг після отримання сканованих копій акту приймання передачі наданих послуг, протоколу узгодження цін, товаро-транспортної накладної, рахунку фактури. Підписаний сторонами акт прийому - передачі наданих послуг є документом, що підтверджує належне виконання послуг.
В п. 6.1.1. договору сторони погодили, що акт прийому-передачі наданих послуг, повинен бути підготовлений перевізником та надісланий замовнику і в разі відсутності зауважень з боку замовника, підписаний протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання зазначеного акту та переліку документів, визначених п. 6.3. договору. Термін підписання акту наданих послуг може бути продовжений на необхідний для цього строк, при наявності претензій щодо якості перевезення. Замовник надає перевізнику мотивовану письмову відмову від прийняття послуг, чи приймає з відрахуванням втраченого товару згідно ТТН. При цьому, наявність зауважень та повідомлення про це перевізника є обставиною, яка виключає застосування штрафних санкцій до замовника. Ненадання документів, визначених п. 6.3. договору, є підставою для продовження строку підписання акту наданих послуг до отримання усього переліку документів.
Перевізник надає замовнику рахунок-фактуру, Акт, протокол узгодження цін (за допомогою електронного зв'язку) для перевірки (п. 6.2. договору).
Пунктом 6.3. договору визначено, що замовник здійснює оплату 20% вартості послуг з перевезення вантажу виключно після отримання оригіналів наступних документів: двох примірників актів прийому-передачі наданих послуг; рахунку-фактури; підписаний примірник протоколу узгодження цін; товарно-транспортної накладної з відмітками. Оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником після отримання зазначеного вище переліку документів та реєстрації перевізником відповідної податкової накладної. Документи, визначені у п. 6.3. договору направляються перевізником замовнику поштою або за допомогою експрес-доставки документів (такі як «Нова пошта» та інші) на адресу замовника зазначену у договорі. Доказами направлення документів є фіскальний чек та накладна. Оплата послуг з доставки документів здійснюється за рахунок відправника.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та закінчується 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов'язань - до їх повного виконання. Договір вважається автоматично пролонгований на один календарний рік на тих самих умовах, у випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору (п.п. 10.1., 10.2., 10.4. договору).
На виконання умов договору № КОЗо-12 від 21.04.2020 року позивач надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 145 972,20 грн., що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року, № 190421-2 від 19.04.2021 року, № 290321-1 від 29.03.2021 року, № 220321 від 22.03.2021 року.
При цьому, акти приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року та № 190421-2 від 19.04.2021 року підписані лише зі сторони позивача. Акти приймання-передачі виконаних робіт № 290321-1 від 29.03.2021 року та № 220321 від 22.03.2021 року зі сторони відповідача підписані без зауважень та заперечень.
Вказані акти приймання-передачі виконаних робіт разом з рахунками-фактурами № 10/04/21-2 від 10.04.2021 року, № 19/04/21-2 від 19.04.2021 року, № 29/03/21-1 від 29.03.2021 року та № 22/03/21 від 22.03.2021 року були направлені відповідачу 20.07.2021 року з претензією від 16.07.2021 року про сплату заборгованості у розмірі 145 972,20 грн., що підтверджується накладною № 0303916061318 та описом вкладення у цінний лист від 20.07.2021 року.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» за поштовим ідентифікатором № 0303916061318 вбачається, що претензію разом актами приймання-передачі виконаних робіт та рахунками-фактурами було отримано відповідачем 21.07.2021 року.
Доказів підписання та повернення відповідачем актів приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року та № 190421-2 від 19.04.2021 року матеріали справи не містять.
Разом з цим, на підтвердження факту належного виконання умов договору та надання послуг з перевезення вантажу на суму 145 972,20 грн. позивач надав зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 85 від 19.04.2021 року, № 24 від 22.03.2021 року, № 65 від 10.04.2021 року та № 32 від 29.03.2021 року для відображення у податковому обліку господарських операцій по наданню послуг перевезення вантажу за вказаними податковими накладними, що підтверджується відповідними квитанціями.
Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
З матеріалів справи вбачається, що згідно податкових накладних № 85 від 19.04.2021 року, № 24 від 22.03.2021 року, № 65 від 10.04.2021 року та № 32 від 29.03.2021 року, що мають відмітку контролюючого органу про їх прийняття, та квитанцій про реєстрацію даних податкових накладних в ЄРПН від 30.03.2021 року, 09.04.2021 року, 27.04.2021 року, 30.04.2021 року, ФОП Шеверя Олегом Миколайовичем своєчасно зареєстровано податкові зобов'язання по наданню ТОВ «Кривоозерський олійний завод органік» послуг перевезення вантажу на загальну суму 145 972,20 грн.
Отже, надані позивачем складені за фактом надання послуг з перевезення вантажу податкові накладні додатково підтверджують факт виникнення зобов'язань ТОВ «Кривоозерський олійний завод органік» з оплати їх вартості.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати наданих згідно договору № КОЗо-12 від 21.04.2020 року послуг з перевезення вантажу, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 145 972,20 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, права та обов'язки сторін у даній справи виникли на підставі договору № КОЗо-12 від 21.04.2020 року, предметом якого є перевезення та доставка вантажів в пункти призначення.
У відповідності до ч. 1 ст .929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 316 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Як вже зазначалося судом вище, на виконання умов договору № КОЗо-12 від 21.04.2020 року позивач надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 145 972,20 грн., що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року, № 190421-2 від 19.04.2021 року, № 290321-1 від 29.03.2021 року, № 220321 від 22.03.2021 року.
Судом встановлено, що акти приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року та № 190421-2 від 19.04.2021 року відповідачем не підписані. Акти приймання-передачі виконаних робіт № 290321-1 від 29.03.2021 року та № 220321 від 22.03.2021 року відповідачем підписані без зауважень та заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2021 року позивач направив відповідачу претензію від 16.07.2021 року про сплату заборгованості у розмірі 145 972,20 грн. до якої долучив акти приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року, № 190421-2 від 19.04.2021 року, № 290321-1 від 29.03.2021 року, № 220321 від 22.03.2021 року та рахунки-фактури № 10/04/21-2 від 10.04.2021 року, № 19/04/21-2 від 19.04.2021 року, № 29/03/21-1 від 29.03.2021 року та № 22/03/21 від 22.03.2021 року. Факт направлення вказаних документів підтверджується накладною № 0303916061318 та описом вкладення у цінний лист від 20.07.2021 року.
З відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» за поштовим ідентифікатором № 0303916061318 вбачається, що поштове відправлення № 0303916061318 було отримано відповідачем 21.07.2021 року.
Як зазначає позивач, акти приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року та № 190421-2 від 19.04.2021 року відповідачем не підписані, матеріали справи зворотного не містять.
В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав відсутності у матеріалах справи доказів надання послуг з перевезення, оскільки акти приймання-передачі виконаних робіт № 100421-2 від 10.04.2021 року та № 190421-2 від 19.04.2021 року відповідачем не підписані. Крім того, відповідач стверджує про встановлення факту недостачі частини вантажу при здійсненні перевезень позивачем, на підтвердження чого надав акт інвентаризації готової продукції та сировини від 20.04.2021 року, складений ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод» та акт фіксування недовозу насіння від 26.11.2021 року. Відповідач вказує, що вартість втраченого вантажу становить більше 200 000,00 грн., тому вартість наданих послуг, у випадку їх доведення, підлягає зменшенню на суму втраченого вантажу на підставі п. 6.10. договору.
Так, відповідно до п. 6.10. договору, у випадку недостачі товару, що перевозився за ТТН, замовник має право зменшити грошову суму за надану послугу перевезення на суму у втраченого/пошкодженого вантажу або вантажу, якісні показники якого змінилися або вимагати її повного відшкодування перевізником. Сторони домовилися, що сума, яка підлягає відшкодуванню перевізником визначається замовником та підтверджується відповідними первинними документами на такий пошкоджений/втрачений вантаж або вантаж, якісні показники якого змінилися (погіршилися).
Суд звертає увагу, що в порушення умов п. 6.10. договору доказів у підтвердження вартості втраченого вантажу більше 200 000,00 грн. відповідачем не надано. Доказів повідомлення позивача про недостачу вантажу матеріали справи не містять.
З наданого відповідачем акту інвентаризації готової продукції та сировини від 20.04.2021 року вбачається, що він складений та підписаний лише представниками ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод», не містить посилання ані на укладений між сторонами у справі договір, ані на протоколи узгодженні цін і тарифів до нього, з наданого акту не вбачається за можливе встановити факт недостачі вантажу прийнятого до перевезення саме позивачем та саме на підставі укладеного сторонами договору № КОЗо-12 від 21.04.2020 року вантажу.
Також суд відмічає, що наданий відповідачем акт фіксування недовозу насіння від 26.11.2021 року стосується правовідносин з ФОП Возний Д.М. , тоді як позивачем у даній справі є ФОП Шеверя О.М .
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, суд дійшов висновку, що позивач надав належні та допустимі докази у підтвердження належного виконання умов укладеного між сторонами у справі договору та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 145 972,20 грн., відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 145 972,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод органік» (ідентифікаційний код 40504062, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 5) на користь Фізичної особи-підприємця Шеверя Олега Миколайовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти: основного боргу - 145 972,20 грн. (сто сорок п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві гривні 20 копійок) та судовий збір - 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 07.02.2022р.
Суддя О.В. Котков