ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2022Справа № 910/19462/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (відповідач 1);
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-бейс" (відповідач 2);
про визнання договору недійсним.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача: не з'явилися;
Від відповідача 1: Круглик В.В., адвокат, ордер серія ЧК №126535 від 21.08.2020;
Від відповідача 2: Круглик В.В., адвокат, ордер серія ЧК №125654 від 02.02.2021;
У грудні 2020 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги до боржника (позивача) від 06.05.2020 №1, що укладений між відповідачами на підставі ст. 203-215, 236 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19462/20, передано справу № 910/19462/20 за підсудністю до Господарського суду Київської області для розгляду в межах справи №911/3185/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19462/20 скасовано, а справу №910/19462/20 направлено до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 19.08.2021 року № 05-23/1421/21 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2021 року, справа № 910/19462/20 передана для розгляду судді Мандриченку О. В. у зв'язку з перебуванням судді Чебикіної С. О. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 постановлено прийняти справу № 910/19462/20 до свого провадження, призначити підготовче засідання на 21.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу № 910/3185/20 до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 23.11.2021 оголошено перерву у справі до 14.12.2021.
У судовому засіданні 14.12.2021 оголошено перерву у справі до 25.01.2021.
Позивач в судове засідання 25.01.2022 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник від відповідачів в судовому засіданні 25.01.2022 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-
Рішенням господарського суду Київської області від 12.10.2015 р. у справі № 911/3484/15, яке набрало законної сили та відповідно є обов'язковим до виконання, позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Підприємство "Будконтракт" на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" 41738819,57 грн. заборгованості зі сплати кредиту, 3051571,42 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та 172946,85 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків.
Вищенаведеним рішенням встановлено наявність у ТОВ "Підприємство "Будконтракт" невиконаних зобов'язань за кредитним договором від 14.02.2008 № 5757-20/8-1, отже наявність зазначеної заборгованості боржника перед банком, стягнутої рішенням суду за вказаним кредитним договором в силу вимог статті 75 ГПК України не потребує доведенню.
18.03.2020 відбувся аукціон з продажу лоту № GL18N016951. Результати аукціону оформлено договором від 22.04.2020 № UA-EA-2020-03-12-00000-b/42/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Банк "Київська Русь" відступило новому кредитору - ТОВ «ФК «Ю-Бейс» належні банку права, а новий кредитор набув такі права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначені у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави та/або договорами та/або іншими контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором (п. 1 договору).
Відповідно до п. 2 договору за цим договором новий кредитор в день настання відкладальної обставини відповідно до п. 16-1 цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги які випливають із розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників, тощо. Розмір права вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/ рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов договорів. Сторони підтверджують, що після набуття новим кредитором права вимоги, новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Відкладальна обставина, згідно з п. 16-1 договору, це укладення новим кредитором договорів купівлі-продажу (договорів відступлення прав вимоги) щодо усього майна та майнових прав/ прав вимоги, які входять до складу пулу відповідно до протоколу електронного аукціону, переможцем якого став новий кредитор, № UA-EA-2020-03-12-000009-b, сформованого 18.03.2020.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок переведення своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Такий статус сторін у правовідносинах існує до моменту виконання боржником зобов'язань перед кредитором, які відповідно до ст. 599 ЦК України припиняються, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Отже, заміна кредитора у зобов'язанні допускається шляхом відступлення права вимоги протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
У силу вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
06.05.2020 р. між ТОВ «ФК «Ю-Бейс» (кредитор) та ТОВ «ФК «Кантієро» (новий кредитор) укладено договір № 1 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого в порядку та на умовах визначених цим договором, кредитор відступає новому кредитору належні кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги кредитора до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначені у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави та/або договорами та/або іншими контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору. Новий кредитор сплачує кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором (п. 1 договору).
Відповідно до п. 2 договору, за цим договором новий кредитор в день підписання цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги які випливають із розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників, тощо. Розмір права вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/ рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов договорів. Сторони підтверджують, що після набуття новим кредитором права вимоги, новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує кредитору грошові кошти в сумі 17 321 394,39 грн. надалі за текстом - ціна договору. Ціна договору має бути сплачена новим кредитором кредитору до 05.05.2021 р.
Згідно платіжного доручення №31 від 23.06.2020 року ТОВ ФК «Кантієро» здійснило часткову оплату за відступлення права вимоги за договором №1 від 06.05.2020 року в сумі 947 340,39 грн.
Згідно платіжного доручення №28 від 18.06.2020 року ТОВ ФК «Кантієро» здійснило часткову оплату за відступлення права вимоги за договором №1 від 06.05.2020 року в сумі З 750 000,00 гривень.
До матеріалів справи долучено копії, підписаних сторонами зазначеного договору та завірених їх печатками реєстрів договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/ позичальників за такими договорами (додаток № 1, додаток № 2), відповідно до яких предметом прав вимоги, які передано на підставі вищевказаного договору ТОВ «ФК «Кантієро» є, зокрема права вимоги за кредитними договорами від 14.02.2008 р. № 5757-20/8-1, від 25.09.2012 р. № 63684-20/12-1.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених вище положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обгрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Позивач зазначає, що згідно умов кредитного договору № 63684-20/12-1 від 25.09.2012 року передача права вимоги до нового кредитора не передбачена.
Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Проте, ані умовами Договору №0740/13 від 18.10.2013, ані положеннями законодавства не встановлено обмежень щодо можливості заміни кредитора у зобов'язанні, що виникає з даного договору.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 518 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Отже, позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора, у разі пред'явлення таких вимог.
В свою чергу, обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням зобов'язань за відповідним договором відступлення права вимоги (в тому числі щодо повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні), то вони не визначаються жодною нормою матеріального права як підстава для визнання недійсним такого правочину.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Наведені висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Також, позивач вказує на те, що строки на примусове виконання рішення суду у справі № 911/3217/15 завершилися, а виконавче провадження закінчено та виконавчий лист повернутий стягувачу, то в порядку вимог ЗУ «Про виконавче провадження» зобов'язання за вказаним документом є погашеним, а тому відповідачам не могло бути передано право вимоги до позивача по зобов'язанню, яке на день укладення договорів про відступлення прав вимог від 22.04.2020 року та від 06.05.2020 року вже припинило свою дію та не може бути реалізованим.
Дані твердження та доводи позивача є помилковими, оскільки відповідно до постанови заступника Начальника ВПВР у Київській області Перепелиці А.В. про повернення виконавчого документа стягувану від 17.04.2020 року № 49404873 виконавчий документ № 911/3217/15 від 19.10.2015 року повернутий стягувачу. У вказаній постанові зазначено строк до повторного пред'явлення - до 17.04.2023 року.
Також обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що йому не було відомо про відступлення права вимоги за договором №1 від 06.05.2020 року та дізнався він лише під час ознайомлення з матеріалами справи №911/3217/15.
Однак, неповідомлення боржника про заміну кредитора не є підставою для визнання договору недійсним а лише тягне за собою наслідки передбачені ст. 516 ЦК України.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.
З огляду на наведене позовні вимоги відхиляються повністю, а судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 ГПК України
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.02.2022 р.
Суддя О.В. Мандриченко