ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2022Справа № 910/8846/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Головного управління Національної поліції у м. Києві (вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108583)
до Бондар Людмили Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 110 892, 36 грн,
До Господарського суду міста Києва звернулося Головне управління Національної поліції у м. Києві (далі - позивач) з позовом до Бондар Людмили Анатоліївни (далі - відповідачі) про стягнення 110 892, 36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором №90ВП3 про надання послуг гарячого харчування від 12.02.2019 та договором №91ВП3 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 12.02.2019 відповідачем не здійснено розрахунки з позивачем за використання приміщень площею 42 м. кв. за період з 14.01.2019 по 31.08.2020, у зв'язку з чим виникла заявлена до стягнення заборгованість, яка складає 105 953, 43 грн заборгованості за оренду приміщення, 1 186, 41 грн заборгованості за спожиті послуги електроенергії, 490, 51 грн заборгованості за спожиті послуги опалення, 499, 20 грн заборгованості за спожиті послуги вивозу відходів, 2762, 81 грн заборгованості за спожиті послуги водопостачання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/8846/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.10.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що укладений між сторонами договір про надання послуг гарячого харчування не містить ознак договору оренди майна, при цьому передача посадовими особами позивача службового приміщення для здійснення підприємницької діяльності відбулось з порушенням ч. 1. ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", позивачем не надано як належних та допустимих доказів та і розрахунків, які підтверджують розмір заявлених позовних вимог.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва.
12.02.2019 між Головним управлінням Національної поліції у місті Києві (далі - замовник, позивач) та фізичною особою - підприємцем Бондар Людмилою Анатоліївною (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір № 90ВПЗ про надання послуг гарячого харчування (далі - договір про надання послуг гарячого харчування), за умовами розділу 1 якого замовник доручає виконавцю, а виконавець бере на себе зобов'язання забезпечувати працівників поліції за їх власний рахунок гарячим харчуванням та цілодобово забезпечувати гарячими напоями, при чому виконавцем за його рахунок здійснюється закупівля продуктів харчування, подальше виготовлення страв та їх доставка (п.1.2.), відпуск харчування здійснюється шляхом та на умовах, передбачених договором (п.1.3.).
За змістом розділу 2 договору виконавець зобов'язався здійснювати забезпечення гарячим харчуванням щоденно в період часу з 11:00 до 16:00 год, а гарячими напоями - цілодобово в приміщенні замовника за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 2, забезпечуючи виготовлення страв належної якості згідно норм, визначених чинним законодавством, та дотримуючись належних санітарних умов, складати збалансоване меню та формувати розумну ціну, погоджуючи з замовником.
Згідно з п. 2.1.5. договору про надання послуг гарячого харчування виконавець зобов'язався відшкодовувати замовнику вартість комунальних послуг, понесених у зв'язку з виконанням цього договору, щоквартально, до 20-го числа наступного місяця, згідно виставлених рахунків.
Замовник відповідно до п. 3.1. договору зобов'язався сприяти виконавцю у виконанні ним умов договору та надати пристосовані приміщення для виконання зобов'язань по забезпеченню гарячим харчуванням та напоями працівників поліції.
У відповідності до п. 6.1 договору договір набрав чинності з моменту його підписання, та діє до 31.12.2019 р., в частині розрахунків - до повного їх завершення. Дія договору вважається автоматично продовженою, якщо протягом 20-ти днів з моменту його закінчення жодною із сторін не було повідомлено в письмовому вигляді про припинення його дії або не надано інших письмових зауважень іншій стороні.
12.02.2019 між Головним управлінням Національної поліції у місті Києві (далі - позивач, виконавець) та підприємцем Бондар Людмилою Анатоліївною (далі - відповідач, замовник) було також укладено договір про відшкодування витрат на комунальні послуги № 91ВПЗ (далі - договір про відшкодування витрат за комунальні послуги) Як визначено в розділі 1 договору про відшкодування витрат, виконавець комунальних послуг забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 2, а також утримання прибудинкової території, а замовник комунальних послуг бере участь у відшкодуванні витрат комунальних послуг (теплова енергія, електрична енергія, водопостачання та водовідведення, вивіз твердих побутових відходів) розрахунково.
Відповідно до п. 2.2.3. договору про відшкодування витрат замовник комунальних послуг зобов'язався щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, сплачувати виконавцю комунальних послуг вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно актів виконаних робіт.
Договір про відшкодування витрат за комунальні послуги набув чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2019 (п. 6.1. договору про відшкодування витрат за комунальні послуги ).
У відповідності до п. 5.2. договору про відшкодування витрат за комунальні послуги дія договору вважається автоматично подовженою, якщо протягом 20-ти днів з моменту його закінчення жодною із сторін не було повідомлено в письмовому вигляді про припинення його дії або не надано інших письмових зауважень іншій стороні.
Сторонами також підписано розрахунок відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг (Червоноткацька, 2) (додаток №1 договору про відшкодування витрат за комунальні послуги), у згідно якого орієнтовна сума витрат складає 28 166,39 грн. на рік, а саме: теплопостачання 6 458,15 грн., водопостачання 3 697,08 грн., електроенергія 17 262, 36 грн, вивіз твердих побутових відходів 748,80 грн.
07.08.2019 сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору про відшкодування витрат, згідно якої орієнтовна сума договору склала 42 686, 56 грн., а саме: теплопостачання 12 993,57 грн (рік, друге півріччя), водопостачання 3 697,08 грн, електроенергія 24 997,51 грн., вивіз твердих побутових відходів 998,40 грн.
23.10.2020 Управлінням внутрішнього аудиту Національної поліції України за результатами позапланового внутрішнього аудиту за період з 01.01.2017 по 31.08.2020, змістом якого було визначено оцінку дотримання ГУНП вимог законодавства, нормативно-правових актів та організаційно-розпорядчих документів під час управління нерухомим майном (адміністративними будівлями), яке призначене для функціонування територіальних підрозділів поліції, було складено аудиторський звіт №16.
У вказаному звіті, групою співробітників управління внутрішнього аудиту наведено розрахунки заборгованості ФОП Бондар Л.В. перед ГУНП з орендної плати за приміщення та відшкодування витрат з комунальних послуг.
Отже, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 110 892, 36 грн, з якої 105 953, 43 грн складає заборгованість за оренду приміщення, 1186, 41 грн - заборгованість за спожиті послуги електроенергії, 490, 51 грн - заборгованість за спожиті послуги опалення, 499, 20 грн - заборгованість за спожиті послуги вивозу відходів, 2 726, 81 грн - заборгованість за спожиті послуги водопостачання.
В свою чергу, відповідач заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що укладений між сторонами договір про надання послуг гарячого харчування не містить ознак договору оренди майна, при цьому передача посадовими особами позивача службового приміщення для здійснення підприємницької діяльності відбулось з порушенням ч. 1. ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", наданий позивачем аудиторський звіт, позивачем не надано як належних та допустимих доказів та і розрахунків, які підтверджують розмір заявлених позовних вимог.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями частин 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Істотними вважаються умови договору: 1) визнані такими за законом; 2) необхідні для договорів даного виду, тобто прямо не названі у законі як істотні, але є необхідними для договорів певного виду; 3) ті, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, за умовами договорів № 90 ВПЗ від 12.02.2019 та №91ВПЗ від 12.02.2019 відповідач зобов'язався відшкодовувати позивачу витрати на комунальні послуги.
При цьому, в жодному із укладених між сторонами договорів не міститься умови щодо сплати відповідачем вартості орендних платежів, окрім спожитих комунальних послуг.
Позивачем не надано жодного документа, що підтверджував би факт укладання договорів оренди відповідачем приміщень у розумінні положень ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Натомість за умовами договору № 90 ВПЗ від 12.02.2019 відповідач користується наданим йому позивачем приміщенням для надання послуг гарячого харчування співробітникам позивача. При чому відповідно до умов договору відповідач узгоджує з позивачем як робочий час, асортимент харчування, так і ціноутворення.
Визначення заборгованості щодо орендної плати здійснено позивачем за розрахунками, наведеними в аудиторському звіті № 16 від 23.10.2020.
Так, за визначенням, наведеному в пункті 1 ст. 1 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", аудит фінансової звітності - аудиторська послуга з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності юридичної особи або представництва іноземного суб'єкта господарювання, або іншого суб'єкта, який подає фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність групи, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.
Згідно з п. 6 вказаної статті аудиторський звіт - документ, підготовлений суб'єктом аудиторської діяльності за результатами аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) відповідно до міжнародних стандартів аудиту та вимог цього закону.
Відповідно до вимог, встановлених ч. 1 ст. 10. Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", аудитор та суб'єкт аудиторської діяльності мають право надавати послуги з аудиту, огляду фінансової звітності та виконувати інші завдання з надання впевненості, за умови що такий аудитор, суб'єкт аудиторської діяльності, його власники (засновники, учасники), посадові особи та працівники незалежні від юридичної особи, фінансова звітність якої підлягає перевірці, не брали участі у підготовці та прийнятті управлінських рішень такої юридичної особи. Вимога щодо забезпечення незалежності поширюється на звітний період фінансової звітності, що підлягає перевірці, та період надання послуг з аудиту такої фінансової звітності.
Забороняється надання аудиторських послуг, у разі якщо аудитор, суб'єкт аудиторської діяльності, його ключові партнери з аудиту, його власники (засновники, учасники), посадові особи і працівники та інші особи, залучені до надання таких послуг, а також близькі родичі та члени сім'ї зазначених осіб перебували протягом періодів, зазначених у частині першій цієї статті, у трудових, договірних або інших відносинах з юридичною особою, фінансова звітність якої підлягає перевірці, що можуть призвести до конфлікту інтересів (п. 3 ч. 4 ст. 10. Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність").
В той же час, аудиторський звіт № 16 від 23.10.2020 за результатами позапланового внутрішнього аудиту за період з 01.01.2017 по 31.08.2020, складений співробітниками позивача - Управлінням внутрішнього аудиту Національної поліції України, а тому не може мати об'єктивний характер, не відповідає вимогам ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність", не є висловленням незалежної об'єктивної думки, окрім того не є первинним документом та не носить обов'язковий характер, а відтак у даному випадку не може бути належним та допустимим доказом у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за оренду у розмірі 105453,43 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 1186,41 грн. - заборгованості за спожиті послуги електроенергії, 490,51 грн. - заборгованості за спожиті послуги опалення, 499,20 грн. - заборгованості за спожиті послуги вивозу відходів, 2726,81 грн. - заборгованості за спожиті послуги водопостачання суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Житлово-комунальні послуги, відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавцями комунальних послуг є, зокрема: послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.
Так, за умовами п. 2.2.3. договору № 91ВПЗ від 12.02.2019 замовник зобов'язується щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним сплачувати виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг згідно актів виконаних робіт.
Таким чином, зі змісту укладених між сторонами договору вбачається, що факт надання позивачем комунальних послуг відповідачу підтверджується відповідними актами.
Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження надання позивачем відповідачу за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 послуг водопостачання, постачання електроенергії, відповідні акти у матеріалах справи відсутні, як і відсутні виставлені рахунки та зняті показання лічильників.
Крім того, судом встановлено, що позивач не здійснює господарську діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, водопостачання, водовідведення, підігріву води і централізованого опалення тощо, при цьому позивачем не надано доказів наявності у нього укладених договорів з тепло, енерго- та водопостачальними організаціями та іншими суб'єктами господарювання на підтвердження надання комунальних послуг відповідачу за період з 01.01.2020 по 31.08.2020.
Відтак, підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено факт наявності у відповідача заборгованості за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 за спожиті послуги водопостачання у розмірі 2762,81 грн., заборгованості за спожиті послуги постачання електроенергії у сумі 1186,41 грн., заборгованості за спожиті послуги опалення у сумі 490,51 грн. та послуги з вивозу відходів у сумі 499,20 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 31.01.2022
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА