номер провадження справи 27/230/21
02.02.2022 Справа № 908/3585/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (бул. Т. Шевченка, б. 6, м. Запоріжжя, 69037, ідентифікаційний код юридичної особи 35449872)
до відповідача: Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (вул. Добролюбова, 23-а, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 22144952)
про стягнення 52791 грн. 47 коп.
за участю
представника позивача: Ференець О.Є., ордер АР № 1072308 від 15.12.2021
представник відповідача: Близнюк Р.Є., дов. № 3 від 04.01.2022
08.12.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” про стягнення з Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради 41274 грн. 11 коп. оплати за надані послуги, 3402 грн. 64 коп. пені, 2327 грн. 18 коп. 3 % річних, 5787 грн. 54 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3585/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3585/21, присвоєно справі номер провадження 27/230/21 розгляд справи по суті призначено на 11.01.2022.
Представником відповідача подано клопотання б/н від 10.01.2022, відповідно до якого просив суд вирішити питання про повернення з державного бюджету 50 % судового збору позивачу.
Представник позивача в судовому засідання 11.01.2022 підтримав вимоги заявлені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засідання 11.01.2022 визнав позовні вимоги у повному обсязі, подав відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 11.01.2022 в порядку ст. 216 ГПК України відкладено розгляд справи на 02.02.2022.
У судовому засіданні 02.02.2022 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачем 02.02.2022 подано клопотання б/н від 01.02.2022 про визнання позову в повному обсязі. В судовому засіданні підтримано дане клопотання, проти задоволення суми витрат на професійну правничу допомогу не заперечив.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
18.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (Підрядник) та Комунальним підприємством “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (Замовник) укладено Договір про надання послуг поточного ремонту № 526-ПР/2019.
Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання на свій ризик надати в порядку і на умовах цього Договору власними та залученими силами і засобами (в тому числі, але не виключно, з використанням наданих Замовником матеріалів), послуги код ДК 2015:021 45450000-6 поточний ремонт (Послуги на виконання поточного ремонту під'їзду № 1-2 житлового будинку № 45а по вул. Леоніда Жаботинського у м. Запоріжжя (Часткова заміна проводки та арматури) в обумовлений цим Договором термін та з належною якістю в межах узгодженої договірної ціни, з дотриманням вимог техніки безпеки, охорони праці та здати об'єкт в експлуатацію.
Згідно п. 1.2 Договору Замовник приймає на себе зобов'язання надати Підряднику об'єкт для надання Послуг, вести технічний нагляд за якістю та вартістю виконуваних Підрядником робіт, за відповідністю їх виконання кошторисній документації, будівельним нормам та правилам (ТУ, ДСТУ, БНіП тощо), прийнятим строкам виконання робіт, по оформленню необхідних документів та актів, їх оплати в межах коштів, передбачених договірною ціною.
Відповідно до п. 2.1 Договору ціна Послуг за цим Договором складає 41274 грн. 11 коп., у тому числі ПДВ - 6879 грн. 02 коп.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконав, в результаті чого позивач звернувся з позовом до суду.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина 1 статті 846 ЦК України).
Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
В підпунктах 4.1 та 4.5 пункту 4 договору сторони визначили, що оплата наданих послуг здійснюється на підставі підписаних замовником довідок про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3, КБ-2в протягом шістдесяти календарних днів після підписання вищезгаданих форм шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника.
Виконуючі взяті на себе за договором зобов'язання, позивач виконав поточний ремонт зазначених вище об'єктів, що підтверджується підписаними сторонами 16 грудня 2019 року довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3), а також актом приймання виконаних робіт (ф.КБ-2в).
Отже, відповідач в строк до 16 січня 2020 року був зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок позивача 41274 грн. 11 коп. за надані послуги.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконав, в результаті чого сума боргу склала 41274 грн. 11 коп.
Відповідно до п. 13.1 Договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12 2019 року, а в частині виконання фінансових зобов'язань - до повного їх виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє Сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за цим договором,
Суд звертає увагу сторін, що закінчення дії договору не звільняє сторони від виконання обов'язків, які виникли внаслідок його укладення, зокрема, така обставина не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором щодо здійснення оплати за надані послуги.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору.
Тобто, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору (постанова Верховного Суду від 09.04.2020р. у справі № 910/4962/18).
Відповідно до частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Таким чином, зобов'язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов'язання, відповідно до Договору № 526-ПР/2019 від 18.09.2019.
Однак, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем отриманих послуг, згідно умов Договору.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 41274 грн. 11 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У зв'язку із несплатою відповідачем основної заборгованості у повному обсязі у визначений Договором строк, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3402 грн. 64 коп. пені, 2327 грн. 18 коп. 3 % річних, 5787 грн. 54 коп. інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 9.4 Договору у випадку порушення замовником термінів оплати виконаних робіт згідно п. 4.1 він сплачує підряднику пеню в розмірі 0,05 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення зобов'язань.
Факт прострочення відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг дійсної справи доведено.
Позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 3402 грн. 64 коп. за період з 17.01.2020 по 17.07.2020 підлягають задоволенню в межах суми заявленої вимоги.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки заборгованість за Договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано. Стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 2327 грн. 18 коп. та сума інфляційних втрат в розмірі 5787 грн. 54 коп. за період з лютого 2020 по жовтень 2021 в межах суми заявлених позовних вимог в цій частині.
Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.
Дослідивши матеріали справи позивач довів суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором в повному обсязі.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, відповідачем не виконані зобов'язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості.
Позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.
До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що відповідач визнав суму заборгованості в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що відповідачем було визнано позов до початку першого судового засідання по суті, судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 1135 грн., що становить 50%.
Повернення позивачеві 50% сплаченого ним судового збору з Державного бюджету України буде здійснено відповідно до ухвали суду.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Стаття 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні положення містяться у ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Так, згідно з позовною заявою позивач, відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України зазначав про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн 00 коп. та просив стягнути вказану суму витрат з відповідача.
До позову було додано Договір № 22/АМЗ про надання професійної правничої допомоги від 25.11.2021, свідоцтво та посвідчення адвоката Ференець О.Є., акт № 1 від 29.11.2021 до Договору на суму 3000 грн 00 коп., рахунок № 02АМЗ/11 від 29.11.2021 та платіжне доручення № 374 від 29.11.2021 про оплату за надання професійної правничої допомоги в рамках договору 3000 грн 00 коп.
З урахуванням таких факторів, як: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та значенням справи для сторони; вартість професійної правничої допомоги, наданої на етапі підготовки справи до слухання (з'ясування обставин справи з клієнтом та формування правової позиції, вивчення первинних документів по справі, які були надані клієнтом, а також складання позовної заяви разом із детальним розрахунком повної суми заборгованості - штрафні санкції, відсотки, інфляційні втрати) було узгоджено сторонами в сумі 3000 грн. та визначено в рахунку на оплату. Факт надання правничої допомоги засвідчується актом приймання-передачі наданих послуг № 1 від 29.11.2021, а факт оплати цих послуг заявником платіжним дорученням № 374 від 29.11.2021 з відміткою банку.
Суд вважає, що 3 000 грн 00 коп. становлять співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі, також враховуючи думку відповідача, що останній не заперечував проти задоволення суми витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши всі матеріали справи, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 130, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” до Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “Запоріжремсервіс” Запорізької міської ради (вул. Добролюбова, 23-а, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 22144952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (бул. Т. Шевченка, б. 6, м. Запоріжжя, 69037, ідентифікаційний код юридичної особи 35449872) 41274 (сорок одну тисячу двісті сімдесят чотири) грн. 11 коп. основного боргу, 3402 (три тисячі чотириста дві) грн. 64 коп. пені, 2327 (дві тисячі триста двадцять сім) грн. 18 коп. 3 % річних, 5787 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 54 коп. інфляційних збитків, 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. судового збору, 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Авісметіз-Запоріжжя” (бул. Т. Шевченка, б. 6, м. Запоріжжя, 69037, ідентифікаційний код юридичної особи 35449872) з Державного бюджету України 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. 50 % розміру судового збору.
Рішення оформлено та підписано 07.02.2022.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.