вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2022 р. Справа№ 910/15068/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Владимиренко С.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 30.11.2021 (дата повного тексту 09.12.2021)
у справі № 910/15068/21 (суддя Г. П. Бондаренко - Легких)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент"
до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
про зобов'язання надати інформацію
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.11.2021 у справі №910/15068/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходи з того, що фактично зверненням до суду з цим позовом позивач переслідує на меті отримання доказів для вирішення спору щодо стану виконання позивачем обов'язку з повернення коштів. Водночас, така вимога не відповідає поняттю "спір про право", вирішення якого матиме наслідком вирішення конфлікту між сторонами в цілому. Це свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача. З огляду на це спір не підлягає задоволенню.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2021 у справі №910/15068/21 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що суд першої інстанції під час винесення рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, висновки викладені у його рішення не відповідають обставинам справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021 у справі №910/15068/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., судді Владимиренко С.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15068/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент". Розгляд справи призначено на 26.01.2022.
26.01.2022 у розгляді справи оголошено перерву до 02.02.2022.
10.01.2022 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав, що відповідач листом №ЭUpr 1/83-211124/174659 від 24.11.2021 надав позивачу інформацію щодо рахунків.
Колегія суддів порадившись 02.02.2022 вирішила залишити без задоволення заявлене позивачем клопотання, оскільки на дату винесення рішення судом першої інстанції, ці докази не були надані стороною, а отже на дату винесення рішення існував спір між сторонами.
Відповідач у своїх письмових пояснення просив суд закрити провадження у справі №910/15068/21, відмовити у задоволенні клопотання у частині розподілу судових витрат.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
З матеріалів господарської справи убачається наступне, що 17.11.2016 між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як банком, був укладений кредитний договір № 4К16120Г (далі за текстом - договір), яким обумовлено надання позичальнику кредиту - відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 000 000 000, 00 грн, з терміном повернення до 07.11.2024.
Позивач зазначав, що на виконання договору він отримав від відповідача 952 160 096, 31 грн грошових коштів для фінансування своєї поточної діяльності.
Відповідно до умов договору, банк для обслуговування кредиту зобов'язався відкрити позичальнику такі рахунки: № НОМЕР_1 (позичковий рахунок), № НОМЕР_2 (рахунок по відсотках), № НОМЕР_3 (рахунок для сплати винагороди).
Постановою Національного банку України "Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні" від 28.12.2018 № 162 (далі - Постанова № 162) покладено на банки України з 05 серпня 2019 року обов'язок формувати номер банківського рахунку відповідно до Національного стандарту України "Фінансові операції. Правила формування міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні (IBAN Registry:2009, NEQ). ДСТУ-Н 7167:2010", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року N 454 (далі - стандарт IBAN). Під час формування номера банківського рахунку за стандартом IBAN, відповідно до Постанови № 162, банки використовують структуру номера рахунку аналітичного обліку, вимоги до нумерації якого встановлені в додатку 2 до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року N 89. Така заміна діючих рахунків клієнтів банків відповідно до вимог стандарту IBAN із збереженням довжини номера рахунку аналітичного обліку - не більше 14 символів, банками здійснюється самостійно.
Постановою № 162 покладено на банки обов'язок повідомити контролюючі органи про замінені рахунки клієнтів, та надано право банкам України та їх клієнтам до 12 січня 2020 року в документах на переказ коштів заповнювати реквізити рахунку без застосування стандарту IBAN.
Звертаючись із позовом позивач зазначав, що відповідач не поінформував останнього про актуальні номери рахунків, призначені для обслуговування кредиту за договором.
Позивач листом від 16.01.2020 просив відповідача надати реквізити банківських у форматі IBAN для погашення кредиту та сплати відсотків за договором. За твердженням позивача, його звернення проігнороване відповідачем.
Листом від 23.03.2021 вих. № 233 позивач просив відповідача повторно надати банківські рахунки у форматі IBAN для погашення кредиту та сплати відсотків за договором. Відповідне звернення також було проігнороване.
07.06.2021 листом за вих. № 7/1 позивач звернувся до Національного банку України та відповідача зі скаргою на бездіяльність АТ КБ "ПРИВАТБАНК" стосовно не надання відомостей про банківські рахунки у форматі IBAN для погашення кредиту та сплати відсотків за договором. Відповіді, наразі, за твердженням позивача від адресатів він не отримав.
Отже, звертаючись із позовом заявник зазначав, що бездіяльність відповідача, стосовно не надання позивачу відомостей про банківські рахунки у форматі IBAN для погашення зобов'язань за договором, унеможливлює виконання позивачем його зобов'язань за кредитним договором. При цьому, позивач як клієнт банку, має право на отримання інформації пов'язаної із кредитом, який надавався йому банком, а тому вправі вимагати надання відомостей стосовно рахунків для обслуговування кредиту за договором. Правовими підставами позову позивач визначив положення ст. 34 Конституції України, ст. 5, 9, 14 Закону України "Про інформацію" та ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
На думку позивача, обраний ним спосіб захисту його порушеного права, відповідає ст. 16 Цивільного кодексу України та є ефективним, адже відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам.
З матеріалів справи слідує, що відповідач проти доводів позивача та задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, оскільки на переконання відповідача у позивача відсутнє порушене право, а відтак, і право на звернення до суду за його захистом; наведені позивачем умови кредитного договору, положення чинного законодавства України не встановлюють та не передбачають права позивача та кореспондуючого йому обов'язку відповідача на надання інформації щодо реквізитів міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні; обов'язку банку щодо інформування клієнтів про реквізити рахунків клієнтів банків відповідно до вимог стандарту IBAN, Постановою НБУ № 162 та/або ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не установлено; ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює обов'язок банку з надання інформації та консультацій з питань надання банківських послуг, а не порядку виконання укладених договорів з клієнтом, який визначається безпосередньо умовами таких договорів; інформація про номери рахунків відповідно до вимог стандарту IBAN обумовлюється тим, що така інформація є загальнодоступною, а її отримання залежить виключно від волевиявлення клієнта банку; рахунок аналітичного обліку клієнтів залишався незмінним, лише був доповнений літерно-цифровими символами: кодом країни, контрольного розряду, кодом банку; позивачем не доведено той факт, що отримання інформації необхідне для реалізації його прав, свобод і законних інтересів; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача надати номери банківських рахунків у форматі IBAN для погашення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором не відповідає жодному із визначених у ст. 16 Цивільного кодексу України та у ст. 20 Господарського кодексу України способам захисту порушеного права.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.
Кредитний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не установлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Отже, змістом кредитних правовідношень є зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Суд зазначає, що твердження позивача щодо порушення його прав відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду, зводяться до того, що відповідач не повідомляє позивачу інформацію, необхідну для виконання позивачем його зобов'язань за договором.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 16 (Цивільного кодексу України - далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи, передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, установлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до норм ГПК України, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, суб'єктів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.
З матеріалів справи слідує, що звертаючись до суду з позовом, позивач просив здійснити захист його права, зокрема, шляхом зобов'язання відповідача надати інформацію "необхідну" для виконання договору.
Правовими підставами позову позивач визначив положення ст. 34 Конституції України, ст. 5, 14 Закону України "Про інформацію" та ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Так, ст. 34 Конституції України унормовано, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації урегульовані Законом України "Про інформацію".
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" унормовано, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Право на інформацію забезпечується, зокрема: створенням механізму реалізації права на інформацію; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про інформацію").
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про інформацію" інформацією про товар (роботу, послугу) - є відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги).
Інформація, яку просить витребувати позивач не є відомостями та/або даними, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги) та не є необхідною для реалізації прав, свобод і законних інтересів позивача. Як зазначає сам позивач відповідна інформація необхідна йому для виконання його договірних зобов'язань.
Ураховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відхилення посилання позивача на положення ст. 5, 14 Закону України "Про інформацію", оскільки до правовідносин сторін відповідні положення не застосовуються.
Згідно зі ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: 1) відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан; 2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 3) перелік послуг, що надаються банком; 4) ціну банківських послуг; 5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг; 6) щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків; 7) інформацію, обов'язковість надання якої передбачена законом. Банк зобов'язаний мати власний веб-сайт та розміщувати на ньому інформацію, визначену законами, нормативно-правовими актами Національного банку України, а також нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Банк несе відповідальність за актуальність та достовірність інформації, розміщеної на його веб-сайті.
Отже, в силу ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлюється обов'язок банку з надання інформації та консультації з питань надання банківських послуг, ціни банківських послуг та їх переліку, проте, не установлює обов'язку із надання консультацій щодо порядку виконання вже укладених договорів з клієнтом, оскільки відповідний порядок визначається безпосередньо умовами таких договорів.
Відповідно до пункту 3 постанови Національного банку України "Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні" від 28.12.2018 N 162 (банки України зобов'язані з 05 серпня до 31 жовтня 2019 року самостійно здійснювати зміну (не за ініціативою клієнта) діючих рахунків клієнтів банків відповідно до вимог стандарту IBAN із збереженням довжини номера рахунку аналітичного обліку - не більше 14 символів.
Пунктом 5 указаної постанови установлено, що банки України зобов'язані у 10-денний строк після закінчення періоду, установленого в абзаці першому підпункту 2 пункту 4 цієї постанови, повідомити контролюючі органи про всі відкриті рахунки клієнтів - платників податків станом на 31 жовтня 2019 року.
Таким чином, відповідна постанова установлює обов'язок банків здійснити заміну діючих рахунків клієнтів банків відповідно до вимог стандарту IBAN, та установлює обов'язок банк повідомити контролюючі органи про змінені рахунки клієнтів, і не встановлює обов'язок повідомляти про змінені рахунки клієнтів.
Отже, суд відхиляє посилання позивача на положення ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки до правовідносин сторін відповідні положення також не застосовуються.
З огляду на вищеуказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність у позивача, у даному випадку, порушеного права, зокрема, права на інформацію.
Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про відмову у задоволенні позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15068/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на ТОВ "Кітчер-Дівелопмент".
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" на рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15068/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2021 у справі № 910/15068/21залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ТОВ "Кітчер-Дівелопмент".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.02.2022.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.В. Владимиренко
С.І. Буравльов