Справа № 265/8036/21
Провадження № 2/265/318/22
(заочне)
07 лютого 2022 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Дрьомовій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/8036/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивачка звернулась до суду із даним позовом, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 2003 року до 5 грудня 2018 року, коли рішенням суду шлюб було між ними розірвано. Сторони під час шлюбу за спільні кошти придбали 4 жовтня 2007 року двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 , яку було оформлено на відповідача. Після розлучення позивачка із спільними дітьми залишилась мешкати у спірній квартирі. Оскільки відповідач відмовляється визнавати її право на 1/2 частку спірної квартири, то вона на підставі переліченого просила суд визнати кв. АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін, провести поділ такого майна, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 та стягнувши на її користь судові витрати з відповідача.
В судове засідання ані позивачка, ОСОБА_1 , ані її представник, адвокат Моргунов В. С., не з'явились, надавши заяви з проханням вирішити справу за їх відсутності, наполягаючи при цьому на задоволенні позову та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання за невідомих суду причин не з'явився повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленим належним чином.
За ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про можливість задоволення поданого позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного вмотивування.
Судом було встановлено факт перебування сторін у шлюбі, починаючи з 21 листопада 2003 року, актовий запис № 1134 від 21 листопада 2003 року, та по 4 січня 2019 року, що підтверджується копією рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 5 грудня 2018 року, яке набуло чинності 4 січня 2019 року, про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 5).
Вказаним рішенням суду також було встановлено, що на підставі свідоцтв про народження (серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 ), виданих Орджонікідзевським відділом РАЦС Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народились діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 5).
Факт набуття відповідачем, ОСОБА_2 , у період шлюбу із позивачкою, ОСОБА_1 , у власність кв. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2007 року підтверджується копією такого договору купівлі-продажу, реєстр нотаріусу № 5124, та витягом від 11 жовтня 2007 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно Маріупольським БТІ (а. с. 6-7, 9).
Згідно із ст. 368 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі за текстом - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За ч. 1 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Таким чином за загальним правилом, що випливає з наведених правових норм, вбачається, що будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не буде доведено набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування в шлюбі.
Суд у цьому сенсі зазначає, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, спірне нерухоме майно з підстав, передбачених ст. 60, 61 СК та ст. 368 ЦК, є об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача, як подружжя, оскільки було набуто спільно за час їх перебування у шлюбі.
За ч. 1 ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
За ч. 1 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На підставі ч. 2 ст. 370 ЦК в разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК в разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином, керуючись наведеними правовими нормами та встановленими обставинами справи, виходячи з презумпції рівності часток майна колишнього подружжя сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання кв. АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя сторін з проведенням його поділу шляхом визнанняза ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 .
Згідно із ст. 141 ЦПК з ОСОБА_2 на користь позивачки підлягає стягненню витрати ОСОБА_1 з оплати судового збору при зверненні до суду із таким позовом у сумі 908 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивачки з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
За ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких на підставі ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу.
Так витрати ОСОБА_1 на правову допомогу в сумі 7000 гри. підтверджуються договором від 7 жовтня 2021 року про надання правової допомоги (п. 2.1 договору), квитанцією від 7 жовтня 2021 року про оплату правничої допомоги в сумі 7000 грн., ордером та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Моргунова С. В. та актом виконаних робіт на суму 7000 грн. від 7 лютого 2022 року.
Суд вказує, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.
При цьому суд зазначає, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється та розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті в майбутньому.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2021 року по справі № 922/449/21.
Таким чином суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивачки на правничу допомогу підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 таких витрат в сумі 7000 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 (житлова площа 26,6 кв. м., загальна площа 52,8 кв. м.) об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (житлова площа 26,6 кв. м., загальна площа 52,8 кв. м.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 908 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 7 лютого 2022 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Суддя