Справа № 495/7837/21
№ провадження 2/495/824/2022
11 січня 2022 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/7837/21
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості,
20.09.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості (а.с.1-3).
Так, позивачка просить суд стягнути на її користь з відповідача: суму боргу в розмірі 1 602 000 (один мільйон шістсот дві тисячі) грн. за договором позики від 11.06.2020 року та сплачену суму судового збору в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч) 350 (триста п'ятдесят) гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.10.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позивачем надано відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, що по курсу Національного банку України на день звернення до суду становить 1 335 000,00 грн., а відповідач зобов ?язався повернути у встановлений строк, а саме до 31.12.2020 року 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США, що по курсу Національного банку України на день звернення до суду становить 1 602 000,00 грн. Між тим, на теперішній час борг не повернуто.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.09.2021 року відкрито загальне позовне провадження по справі № 495/7837/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. По справі призначено підготовче судове засідання (а.с.19-20).
В судове засідання позивач - ОСОБА_1 , не з'явився, але подав до суду заяву, згідно із якою зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити та розглянути справу за його відсутності. Також до заяви додана копія розписки від 01.10.2008 (а.с.48-49).
В судове засідання відповідач - ОСОБА_2 , не з'явився, але подав до суду заяву, згідно із якою зазначив, що з позовними вимогами ОСОБА_1 згоден в повному обсязі, заперечень не має та просить суд розглядати справу за його відсутності (а.с.50-52).
Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судового процесу, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.
У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 01.10.2008 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 надано ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США.
На підтвердження виникнення боргових зобов'язань між позивачем та відповідачем, 01.10.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути в строк до 31.12.2020 року борг у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США (а.с.6), що по курсу Національного банку України на день звернення до суду становить 1 602 000,00 грн., відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.7).
Однак, станом на 20.09.2021 року відповідач борг не повернув, що і стало підставою звернення позивача до суду із вказаною позовною заявою.
Викладені обставини свідчать про те що, між сторонами виникли правовідносини, що витікають з договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.ст. 525, 625 ЦК України).
Згідно із ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 Цивільного кодексу України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 3 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Як вбачається з укладеного 01.10.2008 року сторонами письмового договору позики у форми розписки, він є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем - ОСОБА_1 , грошової суми в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США позичальнику - ОСОБА_2 .
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13 та від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16, за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права та постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року по справі № 524/4946/16-ц.
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, ОСОБА_2 в порушення зазначених вище норм чинного законодавства, умов Договору позики від 01.10.2008 року, не повернув ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі60 000 (шістдесят тисяч) доларів США до сих пір, у зв'язку з чим така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, а також з огляду на те, що відповідач позов визнав, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку прозаконність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у зв'язку з чим такий позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 15-16, 202, 207, 509-510, 525-526, 530, 612, 625, 640, 1046-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12-13, 76-81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошові кошти за договором позики від 01.10.2008 року в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США, що в еквіваленті до курсу валют НБУ на момент винесення рішення, станом на 11.01.2022 року становить 1 650 000 (один мільйон шістсот п'ятдесят тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 11 350 (одинадцять тисяч) 350 (триста п'ятдесят) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Мишко