Апеляційне провадження № 11-кп/818/1155/22 Доповідач - ОСОБА_1
Справа № 629/4559/21 Головуючий І інстанції - ОСОБА_2
Категорія: у порядку КПК України
25 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі суду в місті Харкові матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11.01.2022 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021220380000259 від 03.03.2021, за частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 190 КК України, -
встановила:
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11.01.2022 клопотання прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, а саме до 11 березня 2022 року включно.
Одночасно визначено запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ОСОБА_8 обов'язків, визначених КПК України.
Заставу визначено у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 198480 (сто дев'яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок у національній грошовій одиниці.
В задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою його реєстрації та фактичного місця мешкання: харківська АДРЕСА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на безпідставність оскаржуваної ухвали, неврахування всіх обставин справи при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено підставу для продовження стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу.
Також захисник посилається на те, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, вказаних в клопотанні, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, помірність розміру застави.
Крім того, сторона захисту зауважує, що судом першої інстанції не взято до уваги дані щодо особи обвинуваченого, який раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має вищу освіту, перебуває на військовому обліку.
Сторона захисту вважає, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту буде доцільним для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню можливих ризиків і співмірним вчиненому кримінальному правопорушенню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , яка апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з таких підстав.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, тяжкість покарання, суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, його вік та репутацію, вчинення кримінальних правопорушень під час розгляду Лозівським міськрайонним судом Харківської області кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, міцність соціальних зв'язків, ризик продовження або повторення протиправної поведінки, зухвалу поведінку обвинуваченого під час розгляду даного кримінального провадження, де його було у відповідності до положень статті 330 КПК України 16.11.2021 року видалено з зали судового засідання на одне судове засідання, а 11.01.2022 року, на весь час розгляду кримінального провадження, вважав, що ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, продовжують існувати, а їх доведеність об'єктивно вбачається із системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, та дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даній стадії процесу в повній мірі відповідатиме меті його застосування - забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені статтею 177 КПК України. При цьому, вважав, що застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого є недостатнім, щоб забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків. Також судом визначено заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 198480 гривень, розмір якої вважав достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
З такими висновками суду погоджується й суд апеляційної інстанції, вважає їх обґрунтованими та вмотивованими.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою та постановлена з дотриманням вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Разом з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
З матеріалів судового провадження встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 190 КК України, один з яких є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі до восьми років, у зв'язку з чим обвинувачений може також переховуватися від суду та органу досудового розслідування, на що обґрунтовано послався суд в оскаржуваному судовому рішенні.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_8 переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що кримінальні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 190 КК України, вчинені в період розгляду Лозівським міськрайонним судом Харківської області іншого кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, під час дії запобіжного заходу, непов'язаного з триманням під вартою.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тієї обставини, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів проти власності, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до неналежного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності або недоведеності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик - це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.
Посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на недоведеність існування ризиків колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні та на час апеляційного розгляду вони не зникли та не зменшилися.
Отже, на час проведення апеляційного перегляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи вищенаведені відомості, колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними ризики, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
Стосовно посилання захисника в апеляційній скарзі на непомірність для обвинуваченого розміру застави, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з частиною 5 статті 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскаржуваною ухвалою обвинуваченому встановлено заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні розміру застави обвинуваченому ОСОБА_8 судом враховано обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та ризики, передбачені статтею 177 КПК України, та встановлено розмір застави у межах, передбачених частиною 5 статті 182 КПК України.
З врахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції не встановлено правових підстав для зменшення розміру застави, визначеної обвинуваченому ОСОБА_8 .
Надаючи оцінку посиланням захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції даних про особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має вищу освіту, перебуває на військовому обліку, колегія суддів зауважує, що вказані обставини жодним чином не свідчать про зменшення існуючих ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, та, не можуть слугувати стримуючим фактором для запобігання існуючим ризикам та не є підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту до обвинуваченого ОСОБА_8 не зможе забезпечити виконання ним його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11.01.2022 за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст.177, 178, 199, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 11.01.2022 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий -
Судді: