Іменем України
27 січня 2022 року м. Кропивницький
справа № 405/4368/21
провадження № 22-ц/4809/214/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.
секретар Гончар В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.10.2021, суддя Шевченко І.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області, Кіровоградської обласної ради про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої вихідної допомоги,
ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області, Кіровоградської обласної ради про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої вихідної допомоги.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на посаді виконуючого обов'язків директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області на підставі контракту від 31.03.2015 року.
Рішенням Кіровоградської обласної ради від 30.03.2021 року №75 «Про призначення директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області», ОСОБА_2 призначено на посаду директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області.
Розпорядженням Голови Кіровоградської обласної ради від 18.05.2021 року № 151-гр, відповідно до статті 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішень Кіровоградської обласної ради від 29.09.2006 року № 61 «Про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, і міст області» (зі змінами, й доповненнями) та від 27.01.2015 року № 706 «Про затвердження положення про порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладення контрактів з керівниками комунальних підприємств, закладів, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області» (зі змінами й доповненнями) його було звільнено з займаної посади з наступним Формулюванням:
1. Звільнити ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області 18.05.2021 року, у зв'язку з вирішенням питання щодо керівника даного закладу, згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України; підстава: рішення Кіровоградської обласної ради від 30.03.2021 року № 74 «Про призначення директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області»; розпорядження голови Кіровоградської обласної ради від 31.03.2015 року № 84-гр «Про керівника Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області»; підпункт а) пункту 5.2. розділу 5 та пункт 6.1 розділу 6 трудової угоди від 31.03.2015 року, укладеної з ОСОБА_1 .
Розпорядження від 18.05.2021 року № 151-гр позивач отримав 18.05.2021 року.
Позивач зазначив, що погоджується з зазначеним формулюванням звільнення, так як підстава звільнення «пункт 2 статті 36 КзПП України» не відображає належну підставу звільнення, передбачену Кодексом законів про працю України, адже у стаття 36 КЗпП України складається з частин, які в свою чергу складаються з пунктів.
У розпорядженні від 18.05.2021 року № 151-гр не вказується якою саме частиною статті є пункт 2, з чого не зрозуміло конкретну частину та пункт ст. 36 КЗпП України, які маються на увазі у розпорядженні від 18.05.2021 року № 151-гр.
Також не погоджується з формулюванням звільнення на підставі «підпункту а) пункту 5.2. розділу 5 та пункту 6.1 розділу 6 трудової угоди від 31.03.2015 року», за якими трудова угода припиняється у зв'язку з закінченням строку дії та прийняття рішення про призначення керівника, а зокрема з припиненням трудової угоди у зв'язку з закінченням строку дії трудової угоди, тому, що трудовою угодою не було передбачено строку дії, тобто вона була безстроковою.
Зазначає, що належною підставою для його звільнення є п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України: припинення повноважень посадових осіб.
Згідно ст. 44 КЗпП України, у зв'язку з встановленням належної підстави звільнення при припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, йому повинна була бути виплачена вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку.
Просив суд змінити у розпорядженні Голови Кіровоградської обласної ради від 18.05.2021 року № 151-гр підставу його звільнення, виклавши його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області 18 травня 2021 року, у зв'язку з вирішенням питання щодо керівника даного закладу, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; підстава: рішення Кіровоградської обласної ради від 30.03.2021 року № 74 «Про призначення директором Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області»; розпорядження голови Кіровоградської обласної ради від 31.03. 2015 року № 84-гр «Про керівника Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області»» та стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі шести середніх заробітних плат.
В процесі розгляду справи позивач подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд стягнути з Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області на його користь вихідну допомогу у розмірі 71 869,14 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.10.2021 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено зокрема, що суд не врахував відмінність у поняттях «строк» і «термін», помилкового вказав, що у законодавстві відсутнє визначення поняття «посадова особа», відкинув обов'язковість в казання при звільненні належного пункту, частини і статті КЗпП України.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 15.12.2021 по справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16.12.2021 справу призначено до розгляду.
Кіровоградська обласна рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 працював на посаді виконуючого обов'язків директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області з 31.03.2015 року.
Розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради від 31.03.2015 року № 84-гр «Про керівника Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області» його призначено виконуючим обов'язки директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області до прийняття рішення щодо призначення у встановленому порядку керівника даного фонду та укладено з ним трудову угоду.
Підпунктом а) пункту 5.2. розділу 5 трудової угоди визначено, що трудова угода припиняється «за закінченням строку дії цієї трудової угоди». Пункт 6.1. розділу 6 трудової угоди зазначає, що «ця трудова угода діє з 01 квітня 2015 року до прийняття рішення щодо призначення у встановленому порядку Керівника даного закладу».
Порядок призначення керівників підприємств, установ і організацій спільної власності сіл, селищ і міст області встановлено рішеннями Кіровоградської обласної ради від 29.09.2006 року № 61 «Про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області» (зі змінами й доповненнями) та від 27.01.2015 року № 706 «Про затвердження положення про порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладення контрактів з керівниками комунальних підприємств, закладів, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області» (зі змінами й доповненнями).
На підставі вищезазначених рішень, рішенням обласної ради від 30.03.2021 року № 75 «Про призначення директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області» призначено іншого керівника фонду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на те, що трудовою угодою не було передбачено строку дії і вона була безстроковою спростовується пунктом 6.1. розділу 6 трудової угоди, яка чітко визначає термін дії угоди, а саме: «до прийняття рішення щодо призначення у встановленому порядку Керівника», який і був призначений обласною радою 30.03.2021 року. Трудова угода з позивачем не переукладалась.
Суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача, що підстава звільнення «пункт 2 статті 36 КзПП України» не відображає належну підставу звільнення, передбачену Кодексом законів про працю України не відповідає дійсності, оскільки відповідно до правового визначення структури Законодавчих актів стаття - це основна структурна одиниця Закону, яка містить завершені нормативні положення.
Суд першої інстанції зазначив, що трудовою угодою, укладеною між сторонами передбачений строк дії угоди, а саме, що трудова угода діє з 01.04.2015 року до прийняття рішення щодо призначення у встановленому порядку керівника закладу, тобто до моменту призначення керівника Регіонального фонду, яке відбулось 30.03.2021 року.
Стаття 41 КЗпП України, на яку посилається позивач, передбачає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось відповідно до укладеної трудової угоди від 31.03.2015 року та норм чинного законодавства, тому підстави для задоволення позову відсутні, позов задоволенню не підлягає.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді виконуючого обов'язків директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області з 31.03.2015 року.
Розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради від 31.03.2015 року № 84-гр «Про керівника Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області» Маслова М.А. призначено виконуючим обов'язки директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області до прийняття рішення щодо призначення у встановленому порядку керівника даного фонду.
На підставі зазначено розпорядження з ОСОБА_3 укладено трудову угоду 31.03.2015 року.
Відповідно до пункту 6.1 трудової угоди від 31.03.2015 року, зазначена трудова угода діє з 01.04.2015 року до прийняття рішення щодо призначення у встановленому порядку керівника даного закладу.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Апеляційний суд виходить із таких встановлених обставин у справі: позивача призначено виконуючим обов'язки виконуючого обов'язків директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області з 31.03.2015 року на період призначення у встановленому порядку керівника даного закладу.
Отже, між позивачем та Кіровоградською обласною радою було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту призначення у встановленому порядку керівника даного закладу. Позивач погодився із строковим трудовим договором, що підтверджується підписаною ним трудову угоду.
Надавши згоду на призначення виконуючим обов'язки директора позивач мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов'язки тимчасово до вирішення питання призначення іншого керівника закладу, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу з яким укладено трудову угоду.
Правове регулювання призначення працівника виконуючим обов'язки здійснюється на підставі КЗпП України, роз'яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.
Порядок призначення керівників підприємств, установ і організацій спільної власності сіл, селищ і міст області встановлено рішеннями Кіровоградської обласної ради від 29.09.2006 року № 61 «Про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області» (зі змінами й доповненнями) та від 27.01.2015 року № 706 «Про затвердження положення про порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладення контрактів з керівниками комунальних підприємств, закладів, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області» (зі змінами й доповненнями).
На підставі вищезазначених рішень рішенням обласної ради від 30.03.2021 року № 75 «Про призначення директора Регіонального фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області» призначено іншого керівника фонду.
Посилання позивача, що його звільнення повинно було відбутись відповідно до п.5.ч.1 ст. 41 є необґрунтованим, оскільки зазначена стаття регулює додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженої ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Тобто, крім підстав передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника може бути розірваний у випадках, які визначені в статті 41 КЗпП України.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту - призначення у встановленому порядку керівника даного закладу, а так як у встановленому законодавством порядку позивач не був призначений на посаду директора закладу, його звільнення з урахуванням змісту трудової угоди про призначення відповідає пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими так як не підтвердженні належними та допустимими доказами відповідно до статті 81 ЦПК України.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги і ухвалюючи судове рішення за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який зазначаючи, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), Серія A, № 303-A, § 29,30), разом з тим акцентував увагу на тому, що це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.10.2021, залишити без змін.
Повний текст постанови складено 04.02.2022.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: