Іменем України
31 січня 2022 року м. Кропивницький
справа № 405/8371/18
провадження № 22-ц/4809/80/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Письменного О. А.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє - адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Л. А.) від 21 січня 2021 року,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 03 квітня 2017 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Відповідно до умов договору банк позичальниці видав кредит у розмірі 2700 грн шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов'язана сплачувати заборгованість за договором, але свої зобов'язання вона не виконує, у зв'язку з чим станом на 18 листопада 2018 року у неї виникла заборгованість, яка становить 48928,00 грн і складається з такого: 25546,95 грн - заборгованість за «тілом» кредиту; 7219,63 грн - заборгованість за процентами за користуванням кредитом; 13355,32 грн - пеня; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 2306,10 грн - штраф (процентна складова).
Посилаючись на такі обставини, позивач просив суд задовольнити позов, стягнти з відповідачки усю суму заборгованості - 48928 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений частково. Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку 25546,95 грн заборгованості за «тілом» кредиту, а в іншій частині позовних вимог відмовив. Крім того, суд стягнув з відповідачки на користь позивача 919,00 грн судового збору, а з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 - компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Ухвалюючи таке рішення, суд мотивував його тим, що банк не довів факт досягнення між ним і відповідачкою домовленності про проценти та неустойку. У зв'язку з цим суд вважав, що позивач не має права на стягнення процентів та неустойки (штрафу і пені)на підставі Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів банку. Вимог про проценти на підставі норм ст. 625, ст.. 1048 ЦК України банк не пред'являв.
Задовольняючи частково вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення основної суми боргу -25546,95 грн, суд першої інстанції врахував, що фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку вона АТ КБ «ПриватБанк» не повернула, а тому, на підставі норми ч. 2 ст. 530 ЦК України, вважав необхідним стягнути з неї, як боржниці, заборгованість за фактично отримані у банку суми грошових коштів.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Відповідачка ОСОБА_1 , від імені якої діє - адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович, оскаржила рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог позивача.
У поданій нею до суду апеляційній скарзі вона вказує на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, а тому просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2021 року в частині задоволених вимог АТ КБ «ПриватБанк» та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Також просила вирішити питання про судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на її переконання позивач фактично не довів наявність заборгованості за «тілом» кредиту в розмірі 25546,95 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є безпідставним оскільки ніяких правових підстав для нарахування і стягнення з відповідачки процентів та неустойки (загалом на суму 18690,17 грн) не існувало. Крім того, з витрачених відповідачкою коштів банку в сумі 54114,25 грн вона сплатила 52411,57 грн, а також вже згадані 186890,17 грн, які банк безпідставно зарахував на погашення процентів та неустойки. Вона вважає, що фактично сплатила банку суму, яка на 16987,49 грн перевищує ту, яку вона фактично отримала, а тому не має несплаченої заборгованості перед позивачем.
Узагальнені доводи і заперечень інших учасників справи
На адресу АТ КБ «ПриватБанк» суд рекомендованим листом направлялася ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією апеляційної скарги та роз'яснив йому право на відзив. Позивач отримав судову кореспонденцію 13 серпня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи (т. 2, а. с. 37), однак відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина третя статті 360 ЦПК України.
Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини
03 квітня 2017 року ОСОБА_1 підписала та подала до АТ КБ «ПриватБанк»анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій зазначено, що дана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правила надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг (т. 1, а. с. 6).
Згідно вказаної заяви банк відкрив поточний рахунок, випустив і видав ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до березня 2021 року, а згодом перевипустив платіжну картку № НОМЕР_2 з терміном дії до вересня 2021 року (т. 1, а. с. 160).
Крім того, банком встановив кредитний ліміт на поточний рахунок в розмірі 2700 грн, (т. 1, а. с. 161).
ОСОБА_1 використовувала надані їй банком кошти а також сплачувала борг.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов таких висновків:
відповідачка користувалася наданими їй банком коштами, але повернула їх не у повному обсязі, тому має заборгованість в сумі 25546,95 грн, що з урахуванням норми ч. 2 ст. 530 ЦК України дає банку право вимагати сплати цього боргу;
банк не підтвердив доказами факт укладення між ним і відповідачкою договору на умовах платності та забезпечення виконання його умов неустойкою, про які вказано в позовній заяві, тобто про проценти за користування коштами в розмірі 3,6% на місяць та штраф і пеню, а тому суд визнав відповідні позовні вимоги безпідставними.
Вирішуючи спір на підставі наведених у мотивувальній частині рішення норм права, суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише відповідачкою та лише в частині стягнення з неї боргу, який утворився через несплату коштів, які вона отримала від банку, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Законність і обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог банку про стягнення процентів та неустойки апеляційним судом не перевіряється у зв'язку з неподанням жодним з учасників справи апеляційної скарги на цю частину рішення суду.
В апеляційній скарзі позивачка доводить, що суд неправильно встановив наявність несплаченої нею заборгованості за отриманими від банку кошти. Вона стверджує, що повністю сплатила борг і навіть має переплату, тобто на її особовому рахунку маю бути обліковані її особисті кошти.
Коленія суддів враховує наступні норми цивільного законодавства України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
Згідно зі ст. 526, ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Натомість за змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов'язання, проведеного належним чином, припиняє його.
З урахуванням доводів апеляційної скарги, у цій справі апеляційний суд має перевірити обґрунтованість і правильність висновку суду першої інстанції про наявність невиконаного відповідачкою зобов'язання з повернення банку отриманих нею коштів у сумі 25546,95 грн.
Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що у справах про відповідальність боржника за невиконання зобов'язання, зокрема грошового, саме позивач зобов'язаний довести наявність невиконаного зобов'язання, підстави його виникнення та розмір.
На підтвердження своїх вимог в частині неповернення відповідачкою основної суми боргу банк надав до суду виписку про рух коштів по особовому рахунку, який відкритий банком ОСОБА_1 (т. 1 с. 155 - 159, с. 190 - 193), а також розрахунок заборгованості (т. 1 с. 5).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - виписку за рахунку та зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Анлогічний висновок містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.
В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд не дав оцінку цим доказам, хоч у відзиві на позов відповідачка заперечувала правильність розрахунку боргу (т. 1 с. 74, 75).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічну за змістом норму містить п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, яке діє на час ухвалення судом рішення.
Отже, належним та допустимим первинним доказом проведення операцій з коштами на рахунку можуть являтися: виписки з особового рахунку клієнта банку, касові документи, документальні розпорядження розпорядника коштів про їх перерахування.
Натомість виконаний банком розрахунок заборгованості являється результатом аналітичної (інтелектуальної) діяльності, який має ґрунтуватися на основі регістрів аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом кожного операційного дня, підтверджених первинними документами.
Таким чином, розрахунок кредитної заборгованості має бути підтверджений і оцінений з огляду на первинні документи, які фіксують рух коштів на рахунку, та умовами договору.
З наданої позивачем до суду виписки з особового рахунку відповідачки (т. 1 с. 155 - 159, с. 190 - 193) вбачається, що банк поденно здійснював не лише облік виконаних операцій з витрати та надходження, а й операції банку з одностороннього списання заборгованості по нарахованих ним процентах та неустойці.
Зокрема, 01 листопада 2017 року банк списав з особового рахунку 144,90 грн як проценти за користування використання кредитного ліміту; 01 грудня 2017 року - 192,66 грн проценти за користування кредитним лімітом та 50 грн пені; 01 січня 2018 року - 567,03 грн проенти за користування кредитним лімітом; 01 лютого 2018 року - 391,52 грн проценти та 50 грн пені; 01 березня 2018 року - 531,30 грн проценти; 01 квітня 2018 року - 50 грн пені; 01 травня 2018 року - 1306,28 грн проценти та 100 грн пені; 01 червня 2018 року - 1639,48 грн проценти та 100 грн пені; 01 липня 2018 року - 1883,91 грн проценти та 100 грн пені; 01 серпня 2018 року - 2276,04 грн проценти та 100 грн пені; 01 вересня 2018 року - пеня на загальну суму 2707, 16 грн; 01 жовтня 2018 року - пеня на загальну суму 2819,80 грн; 01 листопада 2018 року - пеня на загальну суму 3117,54 грн, а всього процентів на суму 7219,6 грн та пені на суму 11470,54 грн.
Списані з особового рахунку ОСОБА_1 проценти та неустойка, як і витратні платежі, вплинули на формування негативного балансу рахунку.
При цьому суд першої інстанції визнав безпідставними вимоги позивача про проценти та неустойку, оскільки вони не ґрунтуються на договорі, і в цій частині рішення суд жодною зі сторін по справі не оскаржується, а тому й правильність цих висновків н перевіряється.
Тож вказані суми процентів і пені, які нарахував банк і списав їх з особового рахунку відповідачки, суд не взяв до уваги при визначенні розміру заборгованості, та вважав, що станом на 18 листопада 2018 року (дата пред'явлення позову) заборгованість становила 25546,95 грн, що підтверджується відомостями виписки по особовому рахунку.
Так згідно з вказаною випискою та розрахунком заборгованості, який зробив позивач, станом на 18 листопада 2018 року загальна сума заборгованості становила 44237,12 грн, з урахуванням нарахованих банком процентів та пені.
Однак, віднявши від вказано суми 7219,63 грн процентів та 11470,54 грн пені, які, як встановив суд першої інстанції, безпідставно в односторонньому порядку нарахував банк, фактичний баланс особового рахунку ОСОБА_1 станом на 18 листопада 2018 року становив: 44237,12 - 7219,63 - 11470,54 = 25546,95 грн.
Однак суд мав врахувати доводи відповідачки, викладені у відзиві на позовну заяву, що 20 січня 2020 року вона внесла на свій поточний рахунок грошові кошти в сумі 10000 грн, а 23 січня 2020 року - 4570 грн, оскільки вони підтверджуються наданою позивачем випискою з особового рахунку.
Крім того, з виписки вбачається, що 11 червня 2019 року здійснено поповнення каркового рахунку відповідачки на 45 грн (т. 1 с. 190).
Тобто після пред'явлення позову, але до ухвалення судом рішення, відповідачка сплатила вказані суми коштів банку і ці платежі обліковані банком на її особовому рахунку, проте не враховані судом при визначенні суми боргу на час ухвалення оскаржуваного рішення.
З урахуванням сплачених відповідачкою 20 січня 2020 року 10000 грн та 23 січня 2020 року 4570 грн, а також поповнення її рахунку 11 червня 2019 року на 45 грн, фактичний баланс рахунку є від'ємним і становить - 10931,95 грн (- 25546,95 + 45 + 10000 + 4570), що й становить фактичний розмір несплачених нею коштів банку (різниця між видатковими та прибутковими операціями на рахунку).
Доводи апеляційної скарги про те, що бург відповідачка сплатила повністю спростовуються змістом виписки по особовому рахунку та проведеним апеляційним судом розрахунком.
Власного детального розрахунку відповідачка не надала.
Оскільки відповідачка має несплачену заборгованість, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що борг підлягає стягненню з боржниці на користь позивача, але при цьому суму боргу суд визначив неправильно.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
У справі, що переглядається (в межах апеляційного оскарження), суд першої інстанції не перевірив стан проведення розрахунків між сторонами, не перевірив доводів обох сторін, неповно встановив обставини справи, невірно визначив суму заборгованості та позбавив себе можливості ухвалити повністю законне і обґрунтоване рішення, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягуваного боргу.
Про судові витрати
Представник відповідачки подав до суду апеляційної інстанції заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, які понесла відповідачка у зв'язку з апеляційним розглядом справи у сумі 2500 грн, на підтвердження чого надав такі докази:
копію договору про надання професійної правничої допомоги від 15 лютого 2020 року,
копію додаткової угоди від 25 жовтня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 15 лютого 2020 року,
акт приймання-передачі від 25 жовтня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 15 лютого 2020 року,
квитанцію до прибуткового касового ордера № 160 від 25 жовтня 2021 року,
розрахунок від 25 жовтня 2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 15 лютого 2020 року з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, ордеру на надання правничої (правової) допомоги у Кропивницькому апеляційному суді.
З наданих доказів вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 сплатила за надану їй професійну правничу допомогу адвокатом Адвокатського об'єднання «Усатенко і Усатенко» Усатенкм В. Ю. 2500 грн, а саме за опрацювання оскаржуваного рішення суду та складання апеляційної скарги.
У питанні розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що заявлені відповідачкою до відшкодування судові витрати є документально підтверджені, відповідають критерію розумної необхідності таких витрат та значимості вчинених представником відповідачки процесуальних дій.
Позивач не заявляв про зменшення компенсації судових витрат.
Крім того, відповідачка сплатила судовий збір в сумі 1378,50 грн за подання до суду апеляційної скарги (т. 2 с. 20).
Відповідач не подавав заяв про судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Згідно з п.п. «в» ч. 4 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи, що апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу відповідачки, то понесені нею судові витрати підлягають частковій компенсації пропорційно задоволених вимог, а саме: 1075 грн витрат на сплату судового збору та 1950 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 3025 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє - адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровоград від 21 січня 2021 року в частині стягнення заборгованості за договором змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код юридичної особи у ЄДР - 14360570) заборгованість за договором № б/н від 03 квітня 2017 року в сумі 10931,95 грн (десять тисяч дев'ятсот тридцять одна гривня дев'яносто п'ять копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код юридичної особи у ЄДР - 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) компенсацію судових витрат , понесених нею в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3025 грн (три тисячі двадцять п'ять гривень).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді С.І. Мурашко
О. А. Письменний