Справа № 752/9943/19 Провадження № 11-кп/824/1884/2022 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
01 лютого 2022 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2022 року, -
за участю прокурора ОСОБА_9
захисника ОСОБА_6
В апеляційній скарзі захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2022 року та постановити нову, якою змінити обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2022 року, серед іншого обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 21 березня 2022 року включно.
Таке рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_8 є громадянином іноземної держави, у нього відсутнє постійне місце проживання на території України, він не має міцних соціальних зв'язків та обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства. Поряд з цим, на даний час не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема щодо можливості переховування обвинуваченого від суду, а також його впливу на потерпілих та свідків, які ще не допитані судом в судовому засіданні. Крім того, при постановленні ухвали суд також враховував те, що раніше застосований до обвинуваченого альтернативний запобіжний захід у виді застави не зміг забезпечити його належну процесуальну поведінку. А тому з урахуванням наведених мотивів, суд дійшов до висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, відносно нього не можливо застосувати інший (менш суворий) запобіжний захід, передбачений ч. 1 ст. 176 КПК України, аніж тримання під вартою.
В доводах апеляційної скарги захисники зазначають, що оскаржувана ухвала прийнята передчасно та з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, як зазначає сторона захисту, клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою є необґрунтованим та не доведеним жодними доказами. Захисники звертають увагу на те, що посилання сторони обвинувачення щодо неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , з підстав того, що він не з'являвся в судові засідання декілька разів, є неправдивими. Як зазначають захисники, неприбуття в судове засідання обвинуваченого в дати наведені прокурором відбулось з поважних причин, про що суду було надано відповідні докази.
В той же час, апелянти посилаються на те, що зазначений в оскаржуваній ухвалі суду ризик стосовно переховування обвинуваченого від суду та слідчих органів, з підстав відсутності постійного місця проживання на території України є необґрунтованим. Зокрема, як зазначають захисники ОСОБА_8 мешкає на території України близько 11 років та починаючи з 2019 року постійно проживає у м. Одесі та протягом кількох років також проживав у м. Києві. При цьому, про зміну свого фактичного місця проживання під час досудового розслідування, обвинувачений своєчасно повідомляв слідчі органи.
Оскаржуючи ухвалу суду, захисники також зазначають про те, що судом під час судового засідання не було належним чином встановлено особу обвинуваченого, у відповідності до ст. 342 КПК України. А тому на думку сторони захисту, посилання суду на дані про особу обвинуваченого, як на підставу продовження йому строку тримання під вартою є необґрунтованим, оскільки такі відомості зазначені судом в ухвалі, жодним чином не стосуються обвинуваченого.
При цьому, захисники зауважують, що ОСОБА_8 постійно мешкає зі своєю родиною та має посвідку на постійне місце проживання на території України, яка відповідно до закону є дійсною, а не простроченою, як це зазначено в оскаржуваній ухвалі суду.
В той же час, сторона захисту посилається на те, що ОСОБА_8 має хронічні захворювання та його стан здоров'я погіршується, а тому на думку захиснків, за таких обставин перебування обвинуваченого під вартою є не припустимим.
Поряд з цим, апелянти зазначають, що ризик впливу обвинуваченого на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, обумовлений його агресивною поведінкою в судовому засіданні, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.
Підсумовуючи, захисники вважають, що оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою, незаконною, містить істотні суперечності та підлягає скасуванню, з постановленням нової, якою необхідно змінити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, прокурор заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Під час розгляду клопотання суд встановив, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки існує висока ймовірність того, що обвинувачений може ухилитись від суду, а також впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні. Також з огляду на обставини обвинувачення та тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується останній, який є тяжким злочином, суд вважав за необхідне продовжити тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою в межах двох місяців.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 . Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В той же час, в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з тим, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Також з урахуванням того, що раніше застосований до обвинуваченого менш суворий запобіжний захід у виді застави, не зміг забезпечити його належну процесуальну поведінку, доводи захисників щодо того, що обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту, зможуть запобігти ризикам, встановлених ст. 177 КПК України, не знаходять свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
В той же час, твердження апелянтів про те, що обвинувачений не зможе впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, а також про те, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання на території України та мешкає з дружиною, не можуть слугувати обставинами, які б спростовували ризики, на які посилається суд в ухвалі.
Крім того, наявність хронічних захворювань у обвинуваченого ОСОБА_8 , про які захисники зазначили в апеляційній скарзі, також не свідчать про зменшення встановлених судом ризиків чи можливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та не унеможливлює застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином усі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2022 року, якою серед іншого обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 21 березня 2022 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4