справа №753/21172/21 головуючий у І інстанції: Котвицький В.Л.
провадження 22-ц/824/4569/2022 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
01 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2021 року про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, останній не виконав зобов'язання з повернення коштів та прострочив строк повернення позики.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва 17 травня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
27 липня 2021 року ОСОБА_3 здійснив відчуження квартири за договором дарування на користь своєї дружини - ОСОБА_1 .
На думку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 уклав договір дарування з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду про стягнення з нього коштів, тому договір дарування має бути визнаний судом недійсним, як фіктивний правочин, з приводу чого ним готується відповідний позов.
ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_1 хоче здійснити продаж вказаної квартири.
Просив забезпечити позов, шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд допустився порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що оголошень про продажу спірної квартири вона не розміщувала.
Зауважує, що відчуження квартири на її користь відбулось у зв'язку із поділом майна при розлученні подружжя, а ОСОБА_3 являється цілком платоспроможною особою, у власності якого перебуває інше майно, тому посилання на неможливість виконання рішення суду, щодо стягнення заборгованості вважає необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що наразі справа про стягнення заборгованості вирішена, а позовну заяву про розірвання шлюбу ОСОБА_1 подала після ухвалення рішення суду, що може свідчить про фіктивність розірвання шлюбу з метою ухилення від виконання боргових зобов'язань.
Твердження апелянта, щодо платоспроможності ОСОБА_3 не визнає та вказує, що вони не підтверджені належними доказами.
Зазначає, що факт розміщення оголошення про продаж квартири відповідача, підтверджується роздруківкою з інтернет-ресурсу з продажу нерухомості, яка наявна в матеріалах справи.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та адвокат Гаєвський П.Л., який діяв в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , просили задовольнити апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 виступив проти її задоволення.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява містить відомості, щодо існуючого спору між сторонами, його предмету та підстав, а невжиття відповідних заходів створить небезпеку невиконання можливого рішення суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або)грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Колегія суддів зазначає, що єдиною підставою для забезпечення позову відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України є наявність обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або забезпечити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також з огляду на те, що невжиття заходів по забезпеченню позову може зробити неможливим або утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог позивача.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, та враховуючи можливий негативний вплив і наслідки на відновлення порушеного права позивача в разі встановлення неправомірних дій відповідача.
Судова колегія вважає, що доводи ОСОБА_2 , щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову заслуговують на увагу.
Як було встановлено, між сторонами виник спір, щодо дійсності договору дарування квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Як вбачається із заяви ОСОБА_2 , підставою звернення із позовом являється відчуження квартири ОСОБА_3 , задля невиконання рішення суду, щодо стягнення із нього заборгованості.
В судовому засіданні підтверджено, що відповідний позов вже було подано ОСОБА_2 .
Обраний захід забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам.
Встановлені обставини, а саме відчуження квартири ОСОБА_3 , що призвело до звернення із відповідним позовом, наявність інформації, щодо продажу квартири на загальнодоступних інтернет-ресурсах, можливість розпоряджатись вказаною квартирою ОСОБА_1 , вказують на необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом арешту квартири, оскільки вона може бути відчужена, що значно утруднить виконання рішення суду, в разі задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги переважно спрямовані на необґрунтованість позовних вимог, при цьому не спростовують обґрунтованість застосованих засобів забезпечення позову.
Посилання ОСОБА_1 на те, що в ОСОБА_3 наявне майно, яке може бути стягнено в порядку виконання рішення суду у справі про стягнення із нього заборгованості на користь ОСОБА_2 , не впливає на необхідність застосування засобів забезпечення позову, щодо визнання спірного договору недійсним. Крім того, належних доказів на підтвердження вказаного апелянтом надано не було.
Судова колегія зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, обумовленим наявністю спору та спрямованим на забезпечення прав та інтересів учасників справи.
Крім того, вжиті заходи забезпечення позову шляхом арешту квартири, жодним чином не порушують право володіння та користування квартирою ОСОБА_1 , гарантуватимуть ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача в разі задоволення позову, не становитимуть надмірного та непропорційного тягаря для відповідача,а оцінка її доводам з приводу правомірності отримання у власність квартири буде надана під час вирішення спору по суті.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені позивачем заходи забезпечення позову в повній мірі відповідають заявленим позовним вимогам, є співмірними із позовними вимогами, та наявна обґрунтована необхідність в їх застосуванні, ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2021 року залишити без змін
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «01» лютого 2022 року.
Головуючий
Судді: