справа № 653/3733/18 головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.
провадження № 22-ц/824/429/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
31 січня 2022року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,-
В жовтні 2018 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Генічеського районного суду Херсонської області із позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив суд визнати право власності в порядку спадкування за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , щоналежала ОСОБА_4 , якапомерла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь АРК померла ОСОБА_4 , яка була тіткою ОСОБА_1 . За життя ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_3 , яка разом із нею мешкала, а будинок АДРЕСА_2 вона заповіла ОСОБА_1 . У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Рішенням Генічеського районного суду м. Києва від 30.05.2018 року, за ОСОБА_1 було визнано право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_4 . Позивач вказує, що відповідач у вставлений законом строк спадщину за заповітом не прийняла та не буде це робити, оскільки, постійно мешкає на окупованій території АРК, а відтак остання відмовилась від спадщини. Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 21.02.2018 року, було встановлено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємці першої, другої, третьої та четвертої черги після смерті ОСОБА_4 відсутні. Позивач вказує, що вона має право отримати у спадок зазначену квартиру, яка належала спадкодавцю, однак, правовстановлюючі документи на квартиру не збереглися, а тому позивач вимушена звернутись до суду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
При цьому, зазначає, що суд безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, яка не може бути розглянута таким чином, оскільки стосується спору щодо спадкування. Вважає висновки суду про відмову у задоволенні позову безпідставними.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_3 , а будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку вона заповіла ОСОБА_1 .
У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та приватним нотаріусом було заведено спадкову справу.
Рішенням Генічеського районного суду м. Києва від 30.05.2018 року у справі № 653/220/17, було встановлено факт, що ОСОБА_4 , яка померал ІНФОРМАЦІЯ_1 була тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, рішенням Генічеського районного суду м. Києва від 30.05.2018 року у справі № 653/4634/17, за ОСОБА_1 було визнано право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказує, що відповідач у вставлений законом строк спадщину за заповітом не прийняла та не буде це робити, оскільки, постійно мешкає на окупованій території АРК, а відтак остання відмовилась від спадщини, та позивач вказує, що вона має право отримати у спадок квартиру, яка належала спадкодавцю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва по право власності на спірну квартиру в порядку спадкування із зазначенням конкретних підстав такої відмови,, як і не надано суду переконливих доказів того, що відповідач відмовилась від прийняття спадщини за заповітом.
Оцінюючи вказані висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 1223ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідності до ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Частиною 3 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтями 1296, 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Листом Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснено, що судам слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 2-390/2006 зроблено висновок, що зверненню до суду з позовом мало передувати вирішення питання про видачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Встановивши, що позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та,що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Також, у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20) зазначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .. Проте, доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва по право на спадщину на спірну квартиру в порядку спадкування із зазначенням конкретних підстав такої відмови, стороною позивача суду не надано.
Враховуючи викладене, обгрунтвоаним є висновок суду першої інстанції про те,що звернення до суду із позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно, є передчасним, оскільки, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав в нотаріальному порядку.
Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.
Крім того, колегія суддів критично оцінює довод апелянта про розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, а саме ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2021 року про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення у справі підготовчого судового засідання (а.с. 93-95).
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
За таких обставин, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура