справа № 184/1606/19 головуючий у суді І інстанції Мицик Ю.С.
провадження № 22-ц/824/1814/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
26 січня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року у справі за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку, -
В липні 2019 року Покровська міська рада Дніпропетровської області (далі - позивач) звернулась до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку в сумі 89 297, 90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 володіє об'єктом нерухомості - нежитловою будівлею складом з підвалом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 мав намір оформити земельну ділянку в оренду для обслуговування зазначеної нежитлової будівлі складу з підвалом, а тому звернувся з відповідною заявою до позивача. Після виготовлення проекту землеустрою, відповідачу ОСОБА_1 було погоджено відведення земельної ділянки в розмірі 0, 2603 га, що підтверджується висновком № 53 від 28.05.2012 виданим Відділом архітектури Виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради. В подальшому виготовлений відповідачем ОСОБА_1 проект землеустрою зазначеної земельної ділянки, у зв'язку із відсутністю кадастрового номеру земельної ділянки, не був погоджений позивачем, а ОСОБА_1 запропоновано для вирішення вказаного питання звернутися до відділу Держкомзему в м. Покров (Орджонікідзе). Однак, відповідач ОСОБА_1 проігнорував вказані рекомендації позивача, та в подальшому продовжив користуватися земельною ділянкою без законних на те підстав та без наявності правовстановлюючих документів. Враховуючи, що відповідач у період з 01.08.2016 по 28.09.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі за відсутності укладеного договору оренди, а тому фактично збільшив свої доходи, а позивач, в свою чергу, втратив належне йому майно.
Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 27.09.2019 прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.02.2020 ухвалу Орджонікідзевського міського суду від 27.09.2019 про відкриття провадження скасовано та направлено матеріали цивільної справи до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 справу направлено за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року позов Покровської міської ради Дніпропетровської області задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Покровської міської ради Дніпропетровської області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за земельну ділянку за період з 01.08.2016 по 28.09.2017 в сумі 89 297 гривень 90 копійок та витати по сплаті судового збору в сумі 1921 гривню 00 копійок.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуально права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
При цьому, зазначає, що земельна ділянка, на якій розташовано нежитлове приміщення,що йому належало не відноситься до земель м. Покров, рішення міської ради щодо встановлення меж міста, його зональності не приймалося. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей Реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 не зареєстровано право власності за Покровською міською радою, будь-якого договору між Покровською міською радою і ОСОБА_1 щодо права користування вище вказаною земельною ділянкою не існує, а тому законних підстав для задоволення позову немає. Вважає, що суд першої інстанції помилково вважав, що земельна ділянка є комунальною власністю. Вказує, що позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки довіреність представнику Маглиш А.С. підписана міським головою, що не мав на те повноважень.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
07 грудня 2021 року до суду надійшов відзив Покровської міської ради Дніпропетровської області, поданий представником - Хоміком Олексієм Васильовичем, згідно якого позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що підстави та мотиви апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновки суду першої інстанції. Вважає, що в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують використання відповідачем земельної ділянки у період з 01.08.2016 року по 28.09.2017 року без правовстановлюючих документів. Належність спірної земельної ділянки позивачу встановлено рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області.
17 грудня 2021 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив позивача, в якій зазначає, що Покровська міська рада Дніпропетровської області не має права вимагати кошти за оренду земельної ділянки, оскільки не є власником спірної земельної ділянки і ця земельна ділянка не є комунальною власністю. Довіреність видана і підписана міським головою не є дійсною. Посилання позивача у відзиві не спростовують доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, зважаючи на ціну позову та обставини справи, дана категорія справ не підпадає під процесуальну заборону передбачену ч.4 ст. 274 ЦПК України, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві приватної власності в період з 10.06.2009 по 28.09.2017 належало нерухоме майно - нежитлова будівля, склад з підвалом, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач мав намір оформити земельну ділянку для обслуговування вказаної нежитлової будівлі, а тому звертався до позивача з відповідною заявою.
Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 26.08.2009 № 14 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення першого етапу зі складання проєкту із землеустрою для оформлення права оренди на земельну ділянку, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі складу з підвалом за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 08.07.2010 № 12 рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 26.08.2009 № 14 визнано таким, що втратило чинність та надано ОСОБА_1 дозвіл на складання проєкту землеустрою для оформлення права оренди на земельну ділянку, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом за адресою: АДРЕСА_1 . Цим же рішенням ОСОБА_1 зобов'язаний погодити матеріали інвентаризації з відділом Держкомзему у м. Покров (Орджонікідзе) та відділом архітектури з метою визначення та затвердження площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом за адресою: АДРЕСА_1 .
04.05.2012 ОСОБА_1 звернувся до Міського голови із заявою, в якій просив надати висновок про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви був доданий оригінал проєкту землеустрою.
28.05.2012 начальник відділу архітектури Виконавчого комітету Орджонікідзевської міської ради погодив наданий проєкт землеустрою щодо відведення та передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2603 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом.
27.07.2012 на адресу Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 за вх. №11/333-2105/12 з погодженим проєктом землеустрою вказаної земельної ділянки, з проханням розглянути цей проєкт і вирішити питання щодо передачі земельної ділянки загальною площею 0,2603 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, складу з підвалом в оренду строком на 10 років.
31.08.2012 ОСОБА_1 була надана відповідь за вих. №11/201-1752/12, в якій зазначалося, що наданий ним проєкт не може бути погоджений у зв'язку з відсутністю кадастрового номера земельної ділянки, а тому з метою подальшого розгляду вказаного звернення запропоновано відповідачу звернутися у відділ Держкомзему в м. Покров (Орджонікідзе) для визначення та присвоєння кадастрового номера згідно з чинним законодавством. Чого зроблено відповідачем не було.
Учасники не заперечували, що між сторонами відсутній укладений у відповідності до вимог чинного законодавства договір оренди земельної ділянки.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку 1 кв. м земельної ділянки, що був наданий Управлінням Держгеокадастру у Нікопольському районі Дніпропетровської області від 24.06.2016 № 34-405-0.4-4897/2-16, вартість 1 кв. м земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з урахуванням коефіцієнтів індексації, складала: у 2016 році - 483,95 грн.; у 2017 році - 650,78 грн.
Рішенням Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 10.04.2014 № 17 затверджені ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради. Згідно з додатком до вказаного рішення міської ради спірна земельна ділянка відноситься до пункту 12 «Будівлі і споруди для видів діяльності, які не увійшли в пункти 2-11», на яку встановлена ставка орендної плати у 5 % від нормативної грошової оцінки земель з урахуванням щорічної індексації.
Ця ставка у відсотках діяла з 01.05.2014 та на час подання позову.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 у період з 01.08.2016 по 28.09.2017 використовував земельну ділянку загальною площею 0,2603 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі складу з підвалом без правовстановлюючих документів (договору оренди землі) на неї з, що повинен був сплатити орендну плату в розмірі 89 297, 90 грн.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких розташовано об'єкти комунальної власності.
У п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.02.2012 передбачено, що з дня набрання чинності цим законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у п.п. «а» і «б» п.4 цього розділу.
У п. 8 Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону зазначено, що у разі, якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог ст.174, 175 та 176 Земельного кодексу України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі.
Проте, колегія суддів вважає, що розташування земельної ділянки в межах населеного пункту не свідчить про перебування її у комунальній власності, та можливість розпорядження нею без визначення меж.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Положеннями статей 13,14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України встановлено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Висновок суду про те, що належність спірної земельної ділянки позивачу, встановлена рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14.03.2018 у цивільній справі № 184/2049/16-ц, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду та частково змінено постановою Верховного Суду від 23.12.2020, колегія суддів оцінює критично, оскільки обставини справи встановлені у даних судових рішення є відмінними та не мають преюдиційного значення при вирішенні даного спору.
Відповідно до вимог ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Вирішуючи спір суд першої інстанції вважав, що відповідач як фактичний власник нежитлової будівлі, користувався земельною ділянки під нею у спірний період, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
При цьому, суд враховував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Колегія судді вважає, що вказані правові висновки не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами у цих справах стосуються вже сформованих земельних ділянок, межі яких визначені та, відповідно, присвоєно кадастрові номери, на відміну від земельної ділянки у даній справі, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.
З матеріалів справи вбачається, що, як станом на період з 01.08.2016 по 28.09.2017, так і на час розгляду справи судом межі земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 не є сформованими, земельна ділянка не має кадастрового номеру, не має чітко визначених меж та площі.
При цьому, виготовлення проекту землеустрою спірної земельної ділянки, загальною площею 0,2603 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі за зверненням відповідача без вирішення питання у встановленому законом порядку щодо її реєстрації, на думку колегії суддів не може розцінюватися, як належний та допустимий доказ її сформованості, розміру та визначення меж.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги, що об'єктом оренди (фактичного користування) може бути лише земельна ділянка, яка сформована, як об'єкт цивільних прав з визначеними межами та присвоєним кадастровим номером.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не повній мірі ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, а висновки зроблені із порушенням норм матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені позову, у зв'язку з його недоведеністю та необгрунтованістю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені позову, тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн. (т.2, а.с. 128), підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Покровської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку - відмовити.
Стягнути з Покровської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 881,50 грн..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова