справа № 759/14969/21 головуючий у суді І інстанції Твердохдіб Ю.О.
провадження № 22-ц/824/460/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
24 січня 2022року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання сервітуту таким, що припинився відповідно до закону,-
В липні 2021 року ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_1 , звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання сервітуту таким, що припинився відповідно до закону. На підтвердження своїх повноважень надала копію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.04.2019 року, яким визнано ОСОБА_1 обмежено дієздатною, встановлено піклування над нею та призначено опікуна ОСОБА_2
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як законний представник малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном шляхом вселення та надання ключів.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання сервітуту таким, що припинився відповідно до закону залишено без розгляду. Повернуто зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як законного представника малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном шляхом вселення та надання ключів. Роз'яснено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право на звернення до суду з окремою позовною заявою, якщо їх права порушені, невизнані або оспорювані.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання сервітуту таким, що припинився відповідно до закону, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу в цій частині та направити справу в оскаржуваній частині для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшовши висновку про відсутність повноважень у законного представника ОСОБА_1 , порушив принцип диспозитивності з власної ініціативи повернувшись до питання, що вже було вирішено при відкритті провадження у справі, що суперечить положенням п.5 ч.3 ст. 2 ЦПК України. Вказує, що ч.6 ст. 300 ЦПК України передбачено обмежену дію рішення суду про визнання особи недієздатною. Натомість позивач є обмежено дієздатною. Повноваження піклувальника, відповідно до вимог закону не обмежені термінами і автоматично не припиняються.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити. При цьому зазначили, що повноваження піклувальника крім рішення суду підтверджуються відповідним посвідченням, виданим ОСОБА_2 30.09.2021 року.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_1 звернулась до суду в липні 2021 року, тобто після закінчення строків визначених ч. 6 ст. 300 ЦПК України. При цьому не надано доказів, що вона зверталась з заявою про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи обмежено дієздатною. А отже, повноваження ОСОБА_2 на подання позову від імені ОСОБА_1 належним чином не підтверджені.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи на наступного.
Так, судом встановлено, що в липні 2021 року ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_1 , звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання сервітуту таким, що припинився відповідно до закону. Позовна заява підписана ОСОБА_2 ..
До позовної заяви додано копію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.04.2019 року, яким визнано ОСОБА_1 обмежено дієздатною, встановлено піклування над нею та призначено піклувальника ОСОБА_2 .
Згідно ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції посилався на ст. 300 ЦПК України.
Згідно ст. 300 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.
Частиною 6 ст. 300 ЦПК України визначено, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково вважав, що строк дії рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.04.2019 року закінчився 05.04.2021 року, а ОСОБА_2 , як законний представник звернулась до суду після закінчення строків визначених ч. 6 ст. 300 ЦПК України, оскільки вказаними положеннями обмежено лише строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, що не може перевищувати двох років.
Натомість, ОСОБА_1 , рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.04.2019 року визнано обмежено дієздатною, встановлено піклування над нею та призначено піклувальника. Відомості про скасування вказаного судового рішення на час подання позову, та розгляду справи у судді першої інстанції матеріали справи не місять.
Отже, припинення повноважень піклувальника можливе лише на підставі рішення суду, що набрало законної сили і у спосіб передбачений законом. А відтак, висновки суду про те, що законний представник позивача немає повноважень для представництва її інтересів є безпідставними та суперечать вимогам законодавства.
Вказані висновки апеляційного суду, крім іншого підтверджуються копією долученого до матеріалів справи посвідчення опікуна(піклувальника) виданого Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією №1423-оп на ім'я ОСОБА_2 30 вересня 2021 року, тобто вже після спливу строку визначеного ч.6 ст.300 ЦПК України, як помилково вважав суд першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).
Суворі трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, проте, що висновки суду першої інстанції є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо залишення позову ОСОБА_1 без розгляду є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства, тому, відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання сервітуту таким, що припинився відповідно до закону - скасувати, направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова