вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"31" січня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3802/16
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська обл., Васильківський (Фастівський) р-н, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, 18-а)
про стягнення 2976896,23 грн. заборгованості за договором № 2119/15-ТЕ-17 від 04.12.2014 р., у тому числі - 2003520,69 грн. основного боргу, 627370,46 грн. пені, 60782,09 грн. 3% річних, 28522,99 грн. інфляційних втрат,
Головуючий суддя Бабкіна В.М.,
Суддя Конюх О.В.
Суддя Щоткін О.В.
секретар судового засідання: Ковальчук С.О.
Представники сторін:
від позивача (стягувач): не з'явився;
від відповідача (боржник): Мамаєв Д.Ю. (свідоцтво адвоката КВ № 6127 від 12.07.2018 р.; ордер № 0016468 від 21.12.2021 р.);
Рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2017 р. (головуючий суддя Бабкіна В.М., судді Конюх О.В., Щоткін О.В.) у справі № 911/3802/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 2976896,23 грн. було задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 2003520,69 грн. основного боргу, 627370,46 грн. пені, 60782,09 грн. 3% річних, 28522,99 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.
12.04.2017 р. на виконання рішення від 10.03.2017 р. господарським судом Київської області видано відповідний наказ.
До господарського суду Київської області від Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради надійшла заява б/н, б/д (вх. № 577/22 від 12.01.2022 р.) у справі № 911/3802/16 про визнання судового наказу таким, що частково не підлягає виконанню.
Відповідно до вказаної заяви, КП житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради просить суд прийняти останню до провадження та визнати наказ господарського суду Київської області у справі № 911/3802/16 про стягнення з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 627370,46 грн. пені, 60782,09 грн. 3% річних, 28522,99 грн. інфляційних втрат з 29.08.2021 р. таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування поданої заяви боржник зазначив, що 29.08.2021 р. набули чинності зміни до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 р., згідно яких визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (в редакції від 14.07.2021 р.), яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі - шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Отже, на переконання заявника, даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Крім того, вказаною нормою не ставиться право ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.
На момент набрання чинності змінами до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", сума основного боргу за наказом у даній справі № 911/3802/16 заявником була сплачена в повному обсязі, що підтверджено актом звіряння заборгованості, підписаним стягувачем.
Боржник зазначав, що за змістом ст. 328 Господарського процесуального кодексу України визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, пов'язується з певними обставинами, які мали місце на момент його видачі (пред'явлення до виконання): помилковою видачею, зокрема, коли судове рішення не підлягало негайному виконанню і не набрало законної сили або пред'явлено до виконання після скасування судового рішення, на підставі якого було видано наказ; повним (частковим) погашенням боргу, щодо якого видано наказ, в добровільному порядку боржником чи за нього іншою особою або з інших причин, а саме: списання боргу внаслідок прийняття відповідного нормативного акта, яким у даному випадку є Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючим організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який скасовує заборгованість заявника з штрафних та фінансових санкцій, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ у 2017-2018 роках. Відсутність заборгованості підтверджується актом звіряння, підписаним з боку кредитора та погодженим боржником, тобто фактично право на списання штрафних та фінансових санкцій набувається відповідно до норм матеріального права, встановлених спеціальним законодавством.
З огляду на зазначене, КЖЕП Глевахівської селищної ради просить суд визнати наказ господарського суду Київської області від 12.04.2017 р. у справі № 911/3802/16 в частині стягнення з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на користь АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 627370,46 грн., пені, 60782,09 грн. 3% річних, 28522,99 грн. інфляційних втрат з 29.08.2021 р. таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд розглядає заяву у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.01.2022 р. розгляд заяви Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради б/н, б/д (вх. № 577/22 від 12.01.2022 р.) про визнання наказу у даній справі таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, було призначено на 31.01.2022 р.
31.01.2022 р. до господарського суду Київської області від представника АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” надійшли заперечення № 39/10-49-22 від 10.01.2022 р., в яких останній просить суд відмовити у задоволенні заяви КЖЕП Глевахівської селищної ради б/н, б/д (вх. № 577/22 від 12.01.2022 р.) про визнання наказу у даній справі таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, обгрунтовуючи свою позицію тим, що Законом України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу” від 14.07.2021 р. № 1639-ІХ (далі - Закон № 1639), який набрав чинності 29.08.2021 р., внесено низку суттєвих змін до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення” від 03.11.2016 р. № 1730-VІІІ (далі - Закон № 1730).
Стягувач відзначав, що учасниками процедури врегулювання заборгованості, згідно із Законом № 1639, який набрав чинності 29.08.2021 р., є підприємства та організації, зокрема: постачальники природного газу, оператори газорозподільних систем, особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 р. включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 01.01.2020 р., НАК "Нафтогаз України", розпорядники коштів державного бюджету, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Дія Закону № 1639 поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК “Нафтогаз України” природний газ, послуги з його розподілу і транспортування. Розділом II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1639 внесено ряд змін до Закону № 1730, і саме відповідно до норм Закону № 1730 (в редакції Закону № 1639) буде здійснюватися процедура врегулювання заборгованості підприємств теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Також у своїх запереченнях стягувач вказував, що у новій редакції Закону № 1730 законодавцем акцентовано увагу та передбачено, що учасником процедури врегулювання заборгованості в межах вказаного Закону може бути лише підприємство, яке включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Крім того, оновлено та визначено чіткий перелік документів, які додаються до заяви про включення до Реєстру чи уточнення наявних у ньому даних. Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості, які подають відповідні документи. Отже, з урахуванням зазначеного, було змінено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості, а саме - на даний час передбачено обов'язкове включення підприємств-учасників у процедурі врегулювання заборгованості до Реєстру, причому включення до Реєстру здійснюється за кожним кредитором окремо. Крім того, лише центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а на сьогодні це - Міністерство розвитку громад та територій України, має повноваження приймати рішення про включення підприємства до Реєстру, і, відповідно, вирішує питання про можливість врегулювання заборгованості відповідно до положень Закону № 1730.
З огляду на зазначене, списання заборгованості КЖЕП Глевахівської селищної ради перед НАК «Нафтогаз України» можливе у разі включення боржника до Реєстру за кредитором (НАК «Нафтогаз України»), який є стягувачем у даній справі. Разом з тим, з даних Реєстру, розміщеного на офіційному сайті Мінрегіону (адреса: https://www.minregion.gov.ua/), не вбачається, що боржник включений до нього в частині врегулювання заборгованості саме перед НАК «Нафтогаз України».
Також НАК «Нафтогаз України» листом від 15.09.2021 р. № 23/5-1121-21 повідомляла контрагентів про те, що компанією буде вжито вичерпних заходів щодо виконання Закону № 1730, зокрема, в частині списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, та реструктуризації існуючої заборгованості контрагентів, що будуть внесені до Реєстру згідно вимог вказаного Закону (в редакції Закону № 1639). Таким чином, стягувач вважає, що норми матеріального права, на які посилається боржник, як підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у даній справі, застосувати неможливо, оскільки Закон № 1730 обмежує можливість його використовувати для списання (на підставі ч. 1 ст. 7 Закону № 1730) заборгованості до включення боржника до Реєстру за кредитором НАК «Нафтогаз України».
Враховуючи, що нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних підлягають списанню з відображенням сторонами - стягувачем та боржником у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності сум пені, інфляційних втрат і річних, нарахованих на заборгованість за природний газ, та в разі належного включення боржника до Реєстру, НАК «Нафтогаз України» вважає безпідставним посилання боржника на те, що в силу положень ч. 1 ст. 7 Закону № 1730, наказ господарського суду у справі № 911/3802/16 може бути визнаний таким, що частково не підлягає виконанню.
Водночас, стягувач відзначав, що на сьогодні штрафні санкції у справі № 911/3802/16 обліковуються в НАК «Нафтогаз України» і, відповідно, не списані, при цьому пунктом 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1639 доручено Кабінету Міністрів України, серед іншого, у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, а також забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. У зв'язку із зазначеним, очікується внесення відповідних змін до підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, до Порядку ведення Реєстру та користування зазначеним реєстром, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 р. № 93, та Типового договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 р. № 222.
31.01.2022 р. до господарського суду Київської області представником КЖЕП Глевахівської селищної ради було подано клопотання б/н, б/д (вх. № 2164/22 від 31.01.2022 р.) про долучення до матеріалів справи доказів, а саме - актів звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2021 р. та на 30.09.2019 р. на додаткове підтвердження відсутності основного боргу заявника перед НАК «Нафтогаз України» станом на 01.06.2021 р.
У судовому засіданні 31.01.2022 р. представник заявника (боржника) підтримував заяву про визнання судового наказу таким, що частково не підлягає виконанню, та просив суд її задовольнити; представник стягувача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.
Дослідивши матеріали заяви Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради б/н, б/д (вх. № 577/22 від 12.01.2022 р.) у справі № 911/3802/16 про визнання судового наказу таким, що частково не підлягає виконанню, заперечення стягувача, заслухавши пояснення представника заявника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2017 р. (головуючий суддя Бабкіна В.М., судді Конюх О.В., Щоткін О.В.) у справі № 911/3802/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 2976896,23 грн. було задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 2003520,69 грн. основного боргу, 627370,46 грн. пені, 60782,09 грн. 3% річних, 28522,99 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.
12.04.2017 р. на виконання рішення від 10.03.2017 р. господарським судом Київської області видано відповідний наказ.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 р. № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26.06.2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”) Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 р. № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 р. № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15.05.2019 р. № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 р. № 10-р/2018).
Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Враховуючи імперативні приписи статті 129-1 Конституції України, статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 328 Господарського процесуального кодексу України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення.
Відтак, дослідженню в даному випадку підлягають обставини наявності визначених процесуальним законодавством підстав для визнання виконавчого документу повністю чи частково таким, що не підлягає виконанню.
03.11.2016 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» № 1730-VІІІ, який набрав чинності 30.11.2016 р. Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Поряд з цим, 29.08.2021 р. набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» № 1639-ІХ від 14.07.2021 р., яким внесено зміни до Закону № 1730-VІІІ (у тому числі - до його назви).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону № 1639-ІХ, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону № 1639-ІХ, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону № 1639-ІХ, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 01 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 01 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 01 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Таким чином, вказаною статтею законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ у вигляді списання нарахованих неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до 01.06.2021 р.
Суд звертає увагу, що ст. 7 Закону № 1730 в редакції Закону № 1639, на яку посилається заявник, визначає врегулювання штрафних санкцій саме у спосіб списання нарахованої неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, проте заявником не підтверджено доказами факту списання нарахованих санкцій (пені, інфляційних втрат та 3% річних), зазначених у виконавчому документі, виданому у даній справі.
Водночас, судом враховується, що Закон № 1730 не наділяє суд процесуальною можливістю визнавати недійсними видані виконавчі документи у зв'язку із прийняттям вказаного вище Закону, оскільки в останньому відсутня пряма вказівка на вчинення такої дії, як і відсутня вказівка про припинення існуючого між сторонами зобов'язання.
При цьому, в разі невиконання стягувачем (позивачем) вимог Закону щодо списання пені, інфляційних нарахувань та процентів річних, відповідач не позбавлений можливості захистити своє порушене право, в тому числі - шляхом звернення до суду.
Також слід зазначити, що законодавцем в новій редакції Закону № 1730 (в редакції Закону № 1639) передбачено, що учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу, оператор газотранспортної системи та особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, оператори газорозподільних систем, електропостачальники або оператори системи розподілу (як правонаступники в частині прав та обов'язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією), оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Частиною 2 статті 3 Закону № 1730 (в редакції Закону № 1639) визначено, що для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву до якої додаються: копії установчих документів; копії ліцензій (за наявності) або рішень про видачу ліцензій, прийнятих органами ліцензування, на провадження видів господарської діяльності, що діяли на момент виникнення заборгованості, або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із записом про рішення органу ліцензування щодо видачі ліцензії суб'єкту господарювання (для підприємств та організацій, діяльність яких підлягає ліцензуванню згідно із законодавством); довідки, складені підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської заборгованості (із зазначенням категорії споживачів) станом на 01 червня 2021 року та кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до вимог цього Закону (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), із зазначенням кредиторів, величини заборгованості, розміру неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, що підлягає врегулюванню, станом на 01 червня 2021 року, а також обсягів заборгованості, реструктуризованої станом на 01 червня 2021 року в порядку та на умовах, визначених цим Законом; копія акта звіряння взаєморозрахунків станом на 01 червня 2021 року із зазначенням договорів, заборгованість за якими реструктуризована станом на 01 червня 2021 року в порядку та на умовах, визначених цим Законом; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах або довідки про відсутність такої заборгованості, підписані керівником. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу. Включення до реєстру здійснюється безоплатно та за кожним кредитором окремо. Підставою для відмови у включенні до реєстру є: неподання документів, передбачених цією частиною; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
Тобто, законом в новій редакції визначено чіткий перелік документів, які додаються до заяви про включення до Реєстру чи уточнення наявних у ньому даних, за кожним кредитором окремо.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що боржник включений до Реєстру, розміщеного на офіційному сайті Мінрегіону (адреса: https://www.minregion.gov.ua/), в частині врегулювання заборгованості саме перед НАК «Нафтогаз України».
Згідно з ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.
При цьому, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: 1) матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання); 2) процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред'явлення до виконання.
У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.07.2019 р. у справі № 910/8665/17.
Тобто, в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника, проте, не здійснюється як перегляд суті прийнятого судового рішення, так і переоцінка встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи чи дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин.
Дослідивши матеріали заяви, суд відзначає, що наказ від 12.04.2017 р. у даній справі № 911/3802/16 не був виданий судом помилково (рішення суду у даній справі набрало законної сили, рішення суду підлягає примусовому виконанню, рішення суду в частині стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних не скасовано). Наказ був виданий за наявності відповідної правової підстави та не створює для боржника обов'язків, які не передбачені рішенням суду.
Стосовно інших причин (як однієї з підстав визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково), то судом зазначається, що сама лише наявність відповідних приписів Закону № 1730 (з урахуванням внесених змін Законом № 1639), зокрема, ч. 2 ст. 7, не виключає загальних норм Цивільного кодексу України, що встановлюють виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Водночас, за висновком суду, підставою вважати зобов'язання боржника у даній справі щодо сплати нарахованих санкцій на заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» припиненим є належним чином здійснене їх списання в порядку, передбаченому Законом № 1730 (в редакції Закону № 1639), доказів проведення якого до справи не надано. Отже, обов'язок Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради перед Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2017 р. у даній справі № 911/3802/16 даний час є не припиненим.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Савіцький проти України», № 38773/05, від 26.07.2012 р., зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.
Поряд з цим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Дослідивши наявні у справі документи, суд констатує, що заявником належними і допустимими доказами не доведено наявності підстав для визнання з 29.08.2021 р. наказу у даній справі таким, що частково не підлягає виконанню, з огляду на недоведення, зокрема, як включення заявника до Реєстру за кредитором НАК «Нафтогаз України», так і проведення процедури списання нарахованих позивачем та стягнутих рішенням у даній справі пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що за заявленими боржником підставами, пов'язаними з прийняттям Закону № 1639-ІХ, заява Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради б/н, б/д (вх. № 577/22 від 12.01.2022 р.) про визнання наказу у даній справі таким, що частково не підлягає виконанню, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 234, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
1. У задоволенні заяви Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради б/н, б/д (вх. № 577/22 від 12.01.2022 р.) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у справі № 911/3802/16, відмовити.
2. Ухвалу направити учасникам процесу.
Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала господарського суду оскаржується в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 03.02.2022 р.
Головуючий суддя В.М. Бабкіна
Суддя О.В. Конюх
Суддя О.В. Щоткін