ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2022Справа № 910/14964/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Фізичної особи - підприємця Козаріз Ольги Анатоліївни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Платон Інжиніринг"
про стягнення заборгованості у розмірі 736 734, 67 грн
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Фізична особа - підприємець Козаріз Ольга Анатоліївна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Платон Інжиніринг" (далі - відповідач) про стягнення 736 734, 67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг від 28.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 20.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 відкрито провадження у справі № 910/14964/21, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив (якщо такий буде подано) - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов,
12.11.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 700 000, 00 грн основного боргу, 22 153, 87 грн пені, 3 % річних у розмірі 4 616, 30 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 964, 50 грн.
13.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
28.09.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Платон Інжиніринг» (далі - замовник) та Фізичною особою - підприємцем Козаріз Ольгою Анатоліївною (далі - виконавець) укладено Договір на надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов'язується власними силами та наявними засобами, будівельними машинами надавати необхідні для замовника послуги. Кількість і обсяг наданих послуг фіксується актами наданих послуг (виконаних робіт).
Управління та технічна експлуатація машини при наданні послуг здійснюється водієм (машиністом) Виконавця (п. 1.2 договору).
Розрахунки за надання послуг між Сторонами здійснюються за узгодженими цінами (далі - «договірна ціна»): Поливомийна машина - 800 грн. за 1 годину; Каток гладковальцевий - 400 грн. за годину; Каток вібраційний - 900 грн. за 1 годину; Автогудронатор - 1200 грн. за 1 годину; Перевезення емульсій - 25 грн. за 1 км; День простою оплачується як 3 години роботи машини (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору у разі відсутності письмової мотиваційної відмови Замовника від прийняття наданих послуг протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання Актів наданих послуг від Виконавця, послуги вважаються прийнятими Замовником.
Оплата вартості здійснених послуг здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Сторонами Актів наданих послуг шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Виконавця. Допускається внесення авансових платежів на майбутній період надання, послуг по виставленим Виконавцем рахункам. У зазначеному випадку наднормативна сума плати, що надійшла на рахунок Виконавця, має бути повернута у встановлений термін на вимогу Замовника або має бути зарахована в рахунок майбутніх платежів. Сторони також передбачають можливість здійснення оплати за надання Виконавцем послуг в іншій формі, що не суперечить чинному законодавству України (п. 2.5 договору).
Виконавець зобов'язується: забезпечити надання послуг, передбачених цим Договором, кваліфікованим персоналом, надати Акти наданих послуг, забезпечити нормальну експлуатацію машини та її супровід на весь період експлуатації; забезпечити дотримання норм і правил з охорони праці, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища і протипожежної безпеки, а також діючих на території підприємства/об'єкту Замовника правил і нести встановлену чинним законодавством відповідальність за їх порушення (п.п. 3.1.1, 3.1.2 договору)
Замовник зобов'язується: забезпечити збереження машини Виконавця в справному технічному стані шляхом організації належного зберігання та охорони; до початку надання послуг передати Виконавцю заявку на надання послуг із зазначенням обсягу та вимог, що відносяться до характеру послуг, що надаються. Створити і забезпечити на об'єкті Замовника умови праці відповідні до вимог нормативних актів з охорони праці; забезпечити безперешкодний доступ до машини Виконавця на всіх об'єктах Замовника; забезпечити збереження машини Виконавця після закінчення робочого часу; протягом терміну дії договору підписувати Акти надання послуг; оплачувати вартість наданих послуг виконавцю відповідно до п. 2.1 та п.2.5 (п.п.3.2.1, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.4, 3.2.5, 3.2.7 договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність відповідно чинного законодавства України.
Виконавець несе відповідальність за несправність машини, що залучена при виконані зобов'язань за цим Договором, дотримання його співробітниками, а також залученими ним особами вимог законодавства України про охорону праці, протипожежної та екологічної безпеки (п. 4.2 договору).
Замовник несе відповідальність за порушення термінів оплати послуг та зобов'язується сплатити Виконавцю на письмову вимогу останнього пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених в строк послуг (п. 4.3 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до « 31» грудня 2020 року, а в частині взаєморозрахунків Сторін - до їх повного виконання (п. 5.1 договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було надані ТОВ «Платон інжиніринг» наступні послуги, що підтверджується підписаними актами надання послуг:
- за період з 01.11.2020 по 12.11.2020 на суму 75 200, 00 грн;
- за період з 01.11.2020 по 12.11.2020 на суму 67 500, 00 грн;
- за період з 03.10.2020 по 15.10.2020 на суму 68 000, 00 грн;
- за період з 30.09.2020 по 15.10.2020 на суму 34 800, 00 грн.
Загальна сума по даним актам становить 245 500, 00 грн.
Відповідачем було сплачено 109 000, 00 грн, що підтверджується виписками по рахунках за 29.09.2020 та 08.10.2020.
За твердженнями позивача, залишок несплачених коштів по підписаних актах становить 136 500, 00 грн.
Крім того, позивачем також були надані наступні послуги, що підтверджується актами, які додані до позовної заяви, які підписані лише позивачем:
- за період з 30.09.2020 по 15.10.2020 на суму 95 400,00 грн;
- за період з 16.10.2020 по 31.10.2020 на суму 48 800, 00 грн;
- за період з 16.10.2020 по 31.10.2020 на суму 98 400, 00 грн;
- за період з 16.10.2020 по 31.10.2020 на суму 113 400, 00 грн;
- за період з 14.10.2020 по 10.11.2020 на суму 171 900, 00 грн;
- за період з 01.11.2020 по 12.11.2020 на суму 35600, 00 грн.
Загальна сума по даним актам становить 563 500, 00грн.
Позивач на виконання вимог договору звернувся до відповідача з листом - вимогою від 02.08.2021 з проханням оплатити заборгованість.
Як вбачається з матеріалів справи, лист від 02.08.2021 був надісланий відповідачу на адресу: Бульвар Дружби Народів, буд. 18/7, м. Київ, 01103, що підтверджується накладною № 2105021289721 від 02.08.2021, фіскальним чеком від 02.08.2021 та описом вкладення у цінний лист № 2105021289721 від 02.08.2021.
Також позивачем до вказаного листа було додано акти надання послуг за періоди з 30.09.2020 по 15.10.2020, з 16.10.2020 по 31.10.2020; з 14.10.2020 по 10.11.2020 та 01.11.2020 по 12.11.2020 у двох примірниках, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 2105021289721.
Відповідач відповіді на лист не надав, акти, які були надіслані позивачем не підписав.
Як вбачається з витягу сайту АТ «Укрпошта» за штрих - кодом поштового відправлення № 2105021289721 даний лист був повернутий на адресу відправника 07.08.2021 з відміткою «відправлення не вручене під час доставки: інші причини»
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору надання послуг від 28.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 700 000, 00 грн, 22 153, 87 грн пені, 4 616, 30 грн 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 9 964, 50 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав на те, що станом на день подання позовної заяви відповідачем перераховано на рахунок позивача суму у розмірі 189 000, 00 грн. за отримані послуги, що підтверджується банківською випискою від 01.12.2021 року.
Як зазначив відповідач, під час прийняття виконаних послуг останнім було виявлено, що позивач завищував кількість годин роботи та простою будівельних машин, машини не надавали послуги через несправність, а позивач включав цей час в довідку про виконані роботи, як години простою та нараховував оплату за цей час. Крім того, позивачем завищувався пройдений кілометраж при перевезенні вантажів.
В зв'язку з виявленими порушеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Платон Інжиніринг» з 08.10.2020 року припинило подавати заявки на виконання послуг на адресу позивача.
Відповідач вказав, що подані позивачем до суду Довідки за формою №102 та акти надання послуг не можуть бути прийняті, як докази надання послуг в рамках виконання Договору №б/н від 28.09.2020 року, так як на виконання вказаних послуг відповідач не подавав відповідних заявок позивачу.
Також відповідач зазначив, що акти надання послуг, які додані позивачем до позовної заяви ним не отримувались.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст.901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було надано послуг на загальну суму 809 000, 00 грн.
Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови укладеного між сторонами договору, вартість наданих послуг сплатив частково у розмірі 109 000, 00 грн, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 700 000, 00 грн.
Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що ним було сплачено на рахунок позивача суму у розмірі 189 000, 00 грн, що підтверджується банківською випискою від 01.12.2021, оскільки сума коштів у розмірі 80 000, 00 грн, яка сплачена згідно рахунку від 01.09.2020 не може вважатись належним доказом оплати позивачеві послуг за даним договором, адже договір про надання послуг був укладений між сторонами 28.09.2020, а оплата по рахунку здійснена 02.09.2020.
Щодо доводів відповідача про те, що останній з 08.10.2020 року припинив подавати заявки на виконання послуг, а тому акти надання послуг не можуть бути прийняті, як докази надання послуг в рамках виконання Договору № б/н від 28.09.2020 року судом не беруться до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні акти надання послуг за періоди з 01.11.2020 по 12.11.2020 на суму 75 200, 00 грн; з 01.11.2020 по 12.11.2020 на суму 67 500, 00 грн; з 03.10.2020 по 15.10.2020 на суму 68 000, 00 грн; з 30.09.2020 по 15.10.2020 на суму 34 800, 00 грн, які підписані відповідачем без зауважень та на них стоїть підпис та печатка товариства з обмеженою відповідальністю «Платон Інжиніринг».
Крім того, до відзиву відповідачем не додано доказів того, що останній звертався до позивача з проханням припинити надавати послуги за договором від 28.09.2020.
Щодо твердження відповідача про те, що акти надання послуг, які не підписані на його адресу не надходили, та останній їх не отримував, суд зазначає, що в матеріалах справи є належні докази того, що позивач надсилав на юридичну адресу відповідача акти для підписання відповідачу у 2 примірниках.
Враховуючи те, що пунктом 2.4 договору встановлено, що у разі відсутності письмової мотиваційної відмови Замовника від прийняття наданих послуг протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання Актів наданих послуг від Виконавця, послуги вважаються прийнятими Замовником, то акти надання послуг, які не підписані відповідачем приймаються судом, як докази належного надання позивачем послуг за договором.
Суд не приймає до уваги довідки форми № 102, які додані позивачем до позовної заяви, оскільки останні не є первинними документами, які підтверджують надання послуг у відповідності до умов Договору на надання послуг від 28.09.2020.
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання свого зобов'язання за договором не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення заборгованості в сумі 700 000, 00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За порушення зобов'язання щодо оплати наданих послуг позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 616, 30 грн.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 4.3 договору замовник несе відповідальність за порушення термінів оплати послуг та зобов'язується сплатити Виконавцю на письмову вимогу останнього пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених в строк послуг (п. 4.3 договору).
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором зі сплати за надані позивачем послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не правильно визначено початок періодів прострочення, а також не враховано, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відтак, враховуючи встановлений договором строк оплати - протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Сторонами Актів наданих послуг, останнім днем оплати наданих послуг за актами за період з 01.11.2020 по 12.11.2020 є 17.11.2020, початок нарахування пені по кожному періоду слід здійснювати з наступного дня після зазначеної дати.
Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 8 689, 47 грн за період з 18.11.2020 по 18.05.2021 та 6 916, 38 грн за період з 11.08.2021 по 07.09.2021, загальна сума становить 15 605, 85 грн .
Стосовно заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат в сумі 9 964, 50 грн та 3 % річних у розмірі 4 616, 30 грн суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази нарахування, початку періоду прострочення грошового зобов'язання, що вказувалася вище суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних на суму 4 536, 38 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 834, 54 грн.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи - підприємця Козаріз Ольги Анатоліївни.
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги № б/н від 09.07.2021, який укладено між адвокатом Шевчук Андрієм Анатолійовичем (адвокат) та Козаріз Ольгою Анатоліївною (клієнт), відповідно до п. 1.1 якого адвокат приймає на себе доручення від Клієнта надавати останньому та в його інтересах оплатну юридичну допомогу, на умовах, визначених цим договором, а саме юридичний супровід стягнення боргу по договору на надання послуг від 28.09.2020 року з ТОВ «Платон Інжиніринг».
Відповідно до п. 2.1 договору вартість правової допомоги за цим договором становить 8 000, 00 грн щомісячно та зазначається в актах приймання - передачі наданих послуг (п. 2.1 договору).
В акті приймання - передачі наданих юридичних послуг відповідно до договору про надання правової допомоги б/н від 09.07.2021 від 07.9.2021 встановлено, що адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги із відповідними витратами часу:
- підготовка та подача листа вимоги до ТОВ «Платон Інжиніринг» стосовно заборгованості за договором про надавання послуг від 28.09.2020 - 16 годин;
- підготовка матеріалів, складання та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості - 9 годин;
Всього кількість витраченого часу адвокатом за надання вказаних вище юридичних послуг становить 25 годин.
Вартість 1 години наданих адвокатом юридичних послуг становить 800 грн., загальна вартість наданих послуг становить 20 000, 00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення з останнього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн, вказав, що дана сума є завищеною та не відповідає умовам п. 2.1 Договору про надання правових послуг.
Судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Суд частково погоджується з запереченням відповідача, що розмір витрат є завищеним, а тому приходить до висновку, що заявлений до відшкодування розмір адвокатських витрат є неспівмірним, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, оскільки для підготовки листа - вимоги від 02.08.2021 адвокатом не може бути витрачено аж 16 годин та зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, часу здійснення представництва.
Суд вважає, що витрати на правову допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 10 000, 00 грн., оскільки такий розмір є розумним та співмірним.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір та витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та становить: судовий збір у розмірі 11 051,02 грн., витрати на правову допомогу 9 908,27 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Козаріз Ольги Анатоліївни задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Платон Інжиніринг" (Бульвар Дружби Народів, буд. 18/7, м. Київ, 01103; ідентифікаційний код 42054399 ) на користь Фізичної особи - підприємця Козаріз Ольги Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 700 000 (сімсот тисяч) грн. 00 коп, пеню у розмірі 15 605 (п'ятнадцять тисяч шістсот п'ять) грн 85 коп, інфляцію у розмірі 9 834 (дев'ять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн 54 коп, 3 % річних у розмірі 4 536 (чотири тисячі п'ятсот тридцять шість) грн 38 коп, витрати на правову допомогу у розмірі 9 908 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісім) грн 27 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 051 (одинадцять тисяч п'ятдесят одну) грн 02 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 04.02.2022.
Суддя М.Є.Літвінова