ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2022Справа № 910/17686/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод"
проїзд Індустріальний 1, м. Авдіївка, Донецька область,86065
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
вул. Єжі Гедройця, 5, м. Київ, 03680
про стягнення 9 569,88 грн.
Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про стягнення 9 569,88 грн. неустойки за перевищення термінів доставки вантажу.
Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/17686/21 від 09.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
23.11.2021 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Залізниці, в якому відповідач не заперечував, що за вищезазначеними накладними було порушено строк доставки вантажу. Також разом з відзивом відповідач подав заяву про зменшення розміру штрафу до 10 % від суми позову та заперечення проти розміру витрат на правову допомогу.
21.12.2021 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечував проти зменшення розміру штрафу та просив стягнути із Залізниці понесені судові витрати.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до договору перевезення вантажів залізничним транспортом у серпні 2021 року по залізничним накладним №№ 47958699, 45037066, 47403944 Відповідач зобов'язався доставити на адресу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» кислоту сірчану, вантажовідправник - Державне підприємство «Схід ГЗК».
Відповідно до Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 644 (далі - Правила), нормативний термін доставки вантажу по залізничним накладним №№ 47958699, 45037066, 47403944 - 3 доби.
У той же час судом встановлено, що вантаж було доставлено Залізницею за призначенням лише 18.08.2021 за накладним №№ 47958699, 45037066 та 01.08.2021 за накладною №47403944.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 908 ЦК України унормовано, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 6 статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 ГК України.
Таким чином, відповідачем взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу на підставі складених залізничних накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначено Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Статуту залізниць України" від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут). Вказаним актом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
На підставі Статуту Мінтранс затверджує: Правила перевезення вантажів; Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України; інші нормативні документи.
Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Частинами 1, 2, 5 пункту 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Відповідно до частини 1 статті 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно з пунктом 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
За пунктами 1.1, 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (статті 41, 116 Статуту) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на __число __місяць" (пункт 2.1 Правил).
Згідно з пунктом 2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу, а також у разі переадресування вантажів.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (пункт 2.9 Правил).
Разом із тим слід зазначити, що в наявних у матеріалах справи копії спірних накладних відсутні завірені підписом працівника відповідної станції відмітки щодо причин затримки вантажу, які дають право Залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки.
Відповідно до пункту 2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт", у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом.
Відповідно до пункту 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Як було вказано вище, відправлений позивачу вантаж за вищезазначеними накладними було доставлено Залізницею за призначенням лише 18.08.2021 за накладним №№ 47958699, 45037066 та 01.08.2021 за накладною №47403944.
Суд звертає увагу на те, що нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно з пунктом 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Як підтверджується відбитками календарного штемпеля на зазначених накладних, вантаж за цими перевізними документами було доставлено Залізницею за призначенням лише 18.08.2021 за накладним №№ 47958699, 45037066 та 01.08.2021 за накладною №47403944, тобто з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту та Правилами, та простроченням на 4 та 2 доби відповідно.
У свою чергу, відповідач наявність прострочення виконання свого зобов'язання із вчасної доставки вантажу не заперечував, як і не спростовував вірності здійсненого позивачем розрахунку штрафу.
Відповідно до вказаного розрахунку загальна сума штрафу за прострочення доставки вантажу склала 9569,88 грн.
Зазначений штраф було обраховано позивачем у зв'язку з простроченням відповідачем доставки вантажу шляхом визначення 30% та 10 % від загальної суми платежів у розмірі 15990,80 грн. та 15744,80 грн, вказаної в графі № 31 (провізна плата) залізничних накладних. Водночас Залізницею не надано жодних доказів на підтвердження того, що мали місце незалежні від відповідача об'єктивні причини, що зумовили затримку в доставці вантажу та дають право останньому на збільшення терміну доставки.
У зв'язку з викладеним суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, дійшов висновку про те, що сума штрафу в розмірі 9569,88 грн., нарахованого Заводом на підставі статей 116, 130 Статуту за наслідками перевезення вантажів за спірними накладними з перевищенням нормативних строків, є обґрунтованою.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому, відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України, доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що відповідач не надав доказів належного виконання свого зобов'язання щодо своєчасної доставки вантажу, а також доказів, які свідчать про наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь Заводу підлягає штраф у розмірі 9569,88 грн.
У зв'язку з наведеними обставинами суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Заводу в повному обсязі.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу до 10 %, суд зазначає наступне.
В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. За відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для їх зменшення.
Вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, зважаючи на спричинення позивачу негативних наслідків, які полягали у несвоєчасній доставці йому вантажу, а також враховуючи незначний розмір нарахованого Заводом штрафу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Залізниці.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з Залізниці на користь Заводу суми штрафу в 9569,88 грн.
Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням положень статті 129 ГПК України судовий збір покладається судом на відповідача.
Як було зазначено вище, у своїй позовній заяві Завод просив суд також стягнути з відповідача 1 985,00 грн понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
5 жовтня 2021 року між адвокатським об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (далі - Адвокатське об'єднання) та Заводом було укладено додаткову угоду №11/10/48 до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 19 березня 2018 року №320/18Ю, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокатського об'єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі про стягнення з Залізниці суми штрафу у розмірі 5 840,00 грн, що виник у зв'язку з несвоєчасною доставкою вантажу відповідачем за залізничними накладними: № 42706093, № 42706085, № 42709238, № 42706077.
З матеріалів справи також вбачається, що 5 жовтня 2021 року між Заводом та Адвокатським об'єднанням було підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 11/10/45, в якому визначено вартість наданих позивачу юридичних послуг в даному спорі у розмірі 1 985,00 грн., а саме: консультація клієнта з вивчення документів, узгодження правової позиції - 794,00 грн, підготовка, складання та подання позовної заяви - 1 191,00 грн.
На підтвердження надання правничої допомоги за вказаним договором суду також надано належним чином засвідчені копії: довіреності від 1 січня 2021 року № 11/10/03 на ім'я адвоката зазначеного об'єднання Бичкова Олега Євгеновича та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20 березня 2007 року № 2493, видане цьому адвокату.
Згідно з положеннями частини 2 статті 126 ГПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Разом із тим, за частиною 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу на те, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтувань невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року в справі № 904/66/18.
Суд зазначає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 985,00 грн є пов'язаними з розглядом даної справи, їх розмір є обґрунтованим, співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; заявлена сума витрат не перевищує попереднього орієнтовного розрахунку витрат, наданого суду (протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами).
Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги задоволення пред'явлених Заводом позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині покладення на Залізницю 1 985,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, Донецька область, місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 1; ідентифікаційний код 00191075) 9 569 грн 88 коп. штрафу, 2 270 грн 00 коп. судового збору, а також 1 985 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов