ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2022Справа № 910/6727/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" вул. Електрометалургів 310, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53200
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Укрспецмаш" вул. Кирилівська, 160, офіс 402 Б, м. Київ, 04073
про стягнення 40 736,25 грн.
Представники сторін: не викликались
Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УКРСПЕЦМАШ" про стягнення 40736,25 грн., а саме 16 773,75 грн. пені та 23962,50 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно Договору поставки № 1900293 від 16.01.2019 року в частині своєчасної поставки товару згідно умов договору, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені та штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6727/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/6727/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, 07.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив б/н від 03.06.2021 на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на прострочення позивачем строку оплати товару, а також зазначає, що строк поставки за специфікацією № 3/2002002 від 22.04.2020 є 14.06.2020 з урахуванням дати отримання заявки покупця 25.05.2020. Крім того, відповідач з посиланням на відсутність негативних наслідків для позивача від таких дій, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 100 грн. Відзив з доказами направлення на адресу позивача судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило відповіді на відзив, жодних заяв про неможливість подання такої заяви по суті спору та/або про намір вчинення відповідних дій та/або продовження відповідних процесуальних строків.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданим йому процесуальними правами в частині надання відповіді на відзив згідно ст. 166 ГПК України, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 16 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Укрспецмаш" (постачальник за договором, відповідач у справі) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки № 1900293 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього Договору (далі - товар), що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим Договором.
Розділами 2-14 Договору сторони погодили кількість та якість товару, умови поставки товару, ціну товару, загальну вартість і порядок розрахунків, порядок прийому-передачі товару, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 12.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2/2002181 від 06.05.2020, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Термін дії Договору закінчується 31.12.2020, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного Договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до цього Договору.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками обох сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до п.2.1 Договору детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься у специфікаціях (додатки) до цього Договору.
Умовами пункту 3.4 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється постачальником відповідно до пункту 3.1 даного договору лише після отримання письмового повідомлення (належним чином оформленої заявки) покупця, що має бути направлена постачальнику одним із таких способів: письмовим направленням на юридичну адресу постачальника або факсимільним зв'язком, за телефоном, що вказаний в цьому Договорі, або в електронному вигляді через сервіс ______ (наприклад Psperless), або на електронну адресу (info@ua-usm.com.ua) постачальника. У письмовому повідомленні (заявці) покупець вказує графік поставки, зазначає обсяги та терміни поставки товару в межах періоду поставки, який сторони вказують у специфікації (додатку) до цього Договору.
Постачальник у відповідь на заявку покупця зобов'язаний направити покупцю письмове підтвердження про отримання ним заявки на постачання товару з призначенням дати для можливого завантаження товару на складі одним із таких способів: письмовим направленням на юридичну адресу покупця або факсимільним зв'язком, за телефоном, що вказаний в цьому Договорі, або в електронному вигляді через сервіс ______ (наприклад Psperless), або на електронну адресу (ІНФОРМАЦІЯ_1). Дострокову поставку товару постачальник може здійснити тільки за згодою сторін.
Так, відповідно до пункту 3.4 Договору 18.05.2020 на електронну адресу відповідача (info@ua-usm.com.ua), яка зазначена в умовах Договору, позивачем була направлена заявка № 2020.05.19/22-32/4043 на поставку товару 15 найменувань за Специфікацією № 3/2002002 від 22.04.2020 до Договору на загальну суму 239 625,00 грн., термін поставки - протягом 20 календарних днів з дати направлення постачальнику заявки на поставку товару. Копія вказаної заявки наявна в матеріалах справи.
У відповідь на заявку покупця від постачальника 19.05.2020 електронною поштою надійшло підтвердження № 191 від 19.05.2020 про отримання заявки.
Крім того, 20.05.2020 позивачем засобами поштового зв'язку повторно направлено на адресу постачальника заявку на поставку товару № 2020.05.19/22-32/4043 по Специфікації № 3/2002002 від 22.04.2020, яка була отримана останнім 25.05.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 5320005142205 та визначається відповідачем у відзиві.
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За умовами пункту 4.2. Договору ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду сорту, одиниці, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку) до Договору.
Так, на виконання умов Договору сторонами узгоджено та підписано, серед інших, Специфікацію 3/2002002 від 22.04.2020 до Договору, за умовами якої сторони узгодили поставку товару 15 найменувань загальною вартістю 239 625,00 грн. протягом 20 календарних днів з дати направлення постачальнику заявки на поставку товару.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до пункту 3.1 Договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку) до цього Договору. Умови поставки регламентуються відповідними базисами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2010 року, яка є погодженою сторонами (далі - Інкотермс).
Згідно з пунктом 2 Специфікації № 3/2002002 від 22.04.2020 до Договору товар постачається на умовах DDP, склад покупця, м. Нікополь, вул. Електрометалургів 310, згідно з Правилами Інкотермс. При цьому, акт приймання-передачі, що надається постачальником покупцю, датується покупцем за фактом виконання постачальником умов поставки за цим базисом поставки (доставка на склад покупця).
Датою переходу права власності до покупця на товар (продукцію) є дата підписання акту приймання передачі товару, підписаного обома Сторонами (пункт 3 вказаної Специфікації).
За умовами пункту 3.6. Договору зобов'язання постачальника щодо постачання товару вважаються виконаними в момент підписання покупцем акта прийому-передачі товару.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 3.3 Договору встановлено, що постачальник зобов'язується поставити товар покупцеві у визначений у специфікації (додатку) до цього Договору термін поставки, з урахуванням усіх умов, що передбачені у розділі 3 цього Договору.
Тобто, з урахуванням умов пункту 3.3. Договору, Специфікації № 3/2002002 від 22.04.2020 та Заявки на поставку ТМЦ № 2020.05.18/22-32/4043, а також вищезазначених норм Цивільного кодексу України, зважаючи на дату надсилання 18.05.2020 та отримання заявки електронною поштою 19.05.2020, продавець зобов'язаний поставити покупцю товар у строк до 09.06.2020 включно.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу товар, що підтверджується, зокрема, наявною у матеріалах справи копією підписаної повноважними представниками сторін видаткової накладної № 129 від 19.06.2021, згідно штемпелю ввезення дата отримання товару - 23.06.2021, тобто зобов'язання щодо поставки товару відповідачем виконано несвоєчасно, з порушенням визначеного заявкою та Специфікацією до Договору строку на 14 календарних днів.
Факт здійснення поставки товару на адресу позивача 23.06.2020 також визнається у відзиві на позовну заяву.
В свою чергу заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною позивачем суду не надано.
Також суд зазначає, що згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).
Згідно з положеннями пункту 4.6 Договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного Договору.
Відповідно до пункту 1 Специфікації № 3/2002002 від 22.04.2020 до Договору покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару за фактом поставки у день поставки за умови прийнятності якості, за умови надання рахунків-фактур та податкових накладних зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних за фактично поставлений товар на склад покупця та за умови виконання пункту 3.5 цього Договору. Датою (моментом) оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунка покупця.
В матеріалах справи наявна копія виставленого відповідачем рахунку на оплату № 116 від 14.05.2020 на суму 239 625,00 грн.
Поряд зі цим станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати, окрім посилання в відзиві на позовну заяву на невчасне здійснення оплати за поставлений товар, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.
Більш того, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, виконання зобов'язання постачальника з поставки товару, в тому числі його строк, не ставиться в залежність від здійснення оплати товару покупцем та його строку.
Як визначено умовами Договору, зокрема, пунктом 10.2, у випадку порушення строків поставки товару згідно з цим договором, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від суми товару, що вказана в специфікації (додатку) до Договору, за кожний день прострочення, із розрахунку з наступного дня від кінцевої дати поставки і до дня фактичної поставки (включаючи день поставки). У разі продовження такого прострочення більше 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) товару.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару, позивачем 23.10.2020 направлено на адресу відповідача претензію № 2020.10.22/39-7578/4016, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогами сплатити штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язань за договором, нараховані на підставі пункту 10.2. Договору.
Факт надсилання претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 26.10.2020 підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 530005269701.
Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, у зв'язку з чим позивачем на підставі статті 231 Господарського кодексу України та п. 10.2 Договору нараховано відповідачеві штрафні санкції у вигляді пені в сумі 16 773,75 грн. за період з 10.06.2020 по 23.06.2020 та штрафу в сумі 23 962,50 грн. за прострочення поставки товару більше 10 календарних днів, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 1900293 від 16.01.2019, Додаткових угод до нього та Специфікації № 3/2002002 від 22.04.2020 та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Судом звертається увага, що згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки товару в строк, визначений умовами Договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.20ку 19 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що з метою виконання умов Договору поставки № 1900293 від 16.01.2019 року товариством було укладено контракт № 252020 від 25.05.2020 з товаровиробником - Скакуном А., резидентом Чеської Республіки, погоджено зміст поставки, проте на адресу відповідача від контрагента надійшло повідомлення від 03.07.2020, що підприємство підпало під дію форс-мажорних обставин, пов'язаних з пандемією COVID-19, у зв'язку з чим виробництво та відвантаження вимушено зупинено, отже виконання умов Контракту неможливо.
Проте, враховуючи вищенаведене та оскільки відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, суд не приймає до уваги посилання відповідача на обставини неможливості поставки товару у визначені Договором строки, у зв'язку з зупиненням контрагентом в Чеській Республіці виробництва товарів, постачання яких є предметом спірного Договору поставки № 19200293 від 16.01.2019.
При цьому, порушення контрагентом позивача своїх зобов'язань за договором поставки за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.
Окрім цього суд звертає увагу, що Договір поставки № 1900293 від 16.01.2019, укладений саме між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Укрспецмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод феросплавів», та участь третіх осіб у договорі не передбачена.
Також суд зазначає, що за приписами частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, частиною 1 статті 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Натомість, як встановлено судом, умови Договору в частині визначеного сторонами терміну поставки товару - протягом 20 календарних днів з дати направлення заявки постачальнику, тобто до 09.06.2020 (включно), не містять жодних відкладальних обставин у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України для невчинення дій з поставки/вчасної поставки товару.
Таким чином, як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом, в розумінні ст.ст. 610, 612 ЦК України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк в порушення умов Договору здійснив поставку товару з порушенням визначеного строку.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
При цьому оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 10.2 Договору штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань, оскільки на момент прийняття рішення відповідач суду не представив належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини.
В свою чергу викладені у відзиві заперечення щодо визначення граничного строку поставки за Специфікацією № 3/2002002 від 22.04.2020 як 14.06.2020, з урахуванням дати отримання заявки покупця засобами поштового зв'язку 25.05.2020, судом до уваги не приймаються з підстав, зазначених вище, зокрема, встановлених судом обставин надсилання та отримання такої заявки № 2020.05.19/22-32/4043 засобами електронного зв'язку відповідно до умов Договору.
Наразі, сторонами в пункті 3.4 Договору визначено можливість надсилання заявки електронною поштою, а також зазначена електронна адреса постачальника, яка використовується за умовами Договору для листування між сторонами: info@ua-usm.com.ua, та яка відповідає адресі електронної пошти, на яку позивачем направлено заявку № 2020.05.19/22-32/4043 на поставку товару по Специфікації № 3/2002002 від 22.04.2020.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу) встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду нарахування, становить 16 773,75 грн. та 23 962,50 грн. штрафу, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, а тому нарахування позивачем до стягнення з відповідача 16 773,75 грн. пені та 23 962,50 грн. штрафу є правомірним.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру неустойки на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, в обґрунтування якого відповідач посилався, зокрема, на часткову вину замовника у порушенні строків поставки, світову пандемію, спричинену корона вірусом SARS-CoV-2 (COVID-19) та відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, завданих несвоєчасною поставкою товару, суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань та наступне понесення витрат.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з поставки товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву суд зазначає, відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення неустойки.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені та штрафу), розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягають задоволенню в сумі 16 773,75 грн. пені та 23 962,50 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Укрспецмаш" (04073, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 160, офіс 402 Б3; код ЄДРПОУ 42170627) на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 310; код ЄДРПОУ 00186520) 16 773 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят три) грн. 75 коп. пені, 23 962 (двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят два) грн. 50 коп. штрафу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 03 лютого 2022 року.
Суддя А.М. Селівон