ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
03.02.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/59/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е., розглянувши матеріали позовної заяви (вх.№1319/22 від 26.01.2022)
за позовом Компанії ETS European Trade Solutions GmbH
(ЕТС Eвропієн трейд солюшинс ГмбХ)
(вул. Мейсен, 65, м. Білефельд, Німеччина, 33607)
представник позивача: адвокат Яцина Сергій Вадимович
(вул. Круглоуніверситетська, 3-5, оф. 72, м. Київ, 01024)
до Приватного підприємства "Імпорт-Плюс"
(вул. Б.Хмельницького, 109-Ж, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300)
про стягнення заборгованості за поставку товару
Компанія ETS European Trade Solutions GmbH (ЕТС Eвропієн трейд солюшинс ГмбХ) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Імпорт-Плюс" про стягнення заборгованості, а саме:
- 9 940,96 євро (що станом на дату відшкодування - 20.11.2019 еквівалентно 266 517,14 грн) заборгованості за поставлений товар;
- 26 692,58 грн інфляційних втрат;
- 7 995,51 грн суми 3% річних.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення договірних зобов'язань за контрактом №270818 від 27.08.2018, укладеним між сторонами, відповідач не оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим, виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано втрати від інфляції та 3% річних. Як на правову підставу заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 11, 14, 625, 655, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193, 199 Господарського кодексу України.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем є Компанія ETS European Trade Solutions GmbH (ЕТС Eвропієн трейд солюшинс ГмбХ), місцезнаходженням якої вказано Німеччину.
Частиною 1 статті 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Отже, процесуальний закон гарантує кожному право на звернення до суду, проте таке право може бути реалізовано лише в порядку, визначеному цим кодексом.
Так, положеннями ст. 162, 164 ГПК України встановлено вимоги до позовної заяви та додатків до неї.
Зокрема, за вимогами ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Також за вимогами п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, серед іншого, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Згідно з ч. 2 ст. 161 ГПК України позовна заява належить до заяв по суті справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 170 ГПК України вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Таким чином, виходячи з положення ч. 1 ст. 170 ГПК України, іноземна юридична особа при поданні позовної заяви (заяви по суті справи) має надати суду документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
При цьому, за приписами ч. 8 ст. 91 ГПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Водночас провадження у справах за участю іноземних осіб врегульовано розділом XI Закону України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб (іноземних юридичних осіб) в Україні визначаються відповідно до права України.
Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Так, статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція), була підписана 05.10.1961 року в м. Гаага та з 22.12.2003 набула чинності для України.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Конвенції ця конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Частиною 1 статті 4 Конвенції встановлено, що передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Статтею 5 Конвенції визначено, що апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.
Таким чином, при зверненні до суду з вказаним позовом позивач повинен подати суду належним чином засвідчені письмові докази на підтвердження його правосуб'єктності як юридичної особи відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, та ст. 91 ГПК України.
Проте, матеріали позовної заяви таких доказів не містять.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підп. 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами п. 1, 3 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, а у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Із змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути 9 940,96 євро заборгованості за поставлений товар, 26 692,58 грн інфляційних втрат та 7 995,51 грн суми 3% річних. Отже, зазначені суми в сукупності становлять ціну позову у даній справі.
Втім, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 997,77 грн, що не відповідає вищезазначеним вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.
По-перше, позивач в ціну позову включив лише 9 940,96 євро.
По-друге, позивачем здійснено перерахунок 9 940,96 євро у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на дату відшкодування - 20.11.2019, а не станом на дату сплати судового збору - 24.01.2022.
За офіційним курсом Національного банку України станом на 24.01.2022 1 євро становило 32,1099 грн.
Отже, 9 940,96 євро станом на 24.01.2022 становило 319 203,23 грн (9 940,96 євро* 32,1099 грн=319 203,23 грн), а не 266 517,14 грн, як визначив позивач.
Таким чином, станом на 24.01.2022 ціна позову становила 353 891,32 грн (319 203,23 грн+26 692,58 грн +7 995,51 грн=353 891,32 грн) та судовий збір відповідно становив 5 308,37 грн (353 891,32 грн*1,5%=5 308,37 грн).
Відтак, у разі, якщо офіційний курс гривні щодо євро, встановлений Національним банком України, станом на дату сплати (в даному випадку доплати) буде становити 32,1099 грн за 1 євро, то позивачу необхідно буде доплатити 1 310,60 грн судового збору.
Крім того, як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно із ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, не всі копії письмових доказів, доданих до позовної заяви, є засвідченими. Зокрема, не є засвідченими копії виписок з банківських рахунків позивача, копії претензії та доказів її надіслання віповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 162, 164 цього кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 174 ГПК України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху та встановлення строку для усунення виявлених судом недоліків.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись ст. 4, 60, 91, 161 - 162, 164, 170, 174, 232 - 234, 365 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Компанії ETS European Trade Solutions GmbH (ЕТС Eвропієн трейд солюшинс ГмбХ) (вх.№1319/22 від 26.01.2022) до Приватного підприємства "Імпорт-Плюс" про стягнення заборгованості за поставку товару - залишити без руху.
2. Позивачу у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області:
- належним чином засвідчені письмові докази відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, та ст. 91 ГПК України на підтвердження правосуб'єктності юридичної особи - позивача;
- докази, які підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі;
- належним чином засвідчені копії виписок з банківських рахунків позивача, копії претензії та доказів її надіслання віповідачу.
3. Повідомити позивача, що у разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу зі всіма доданими до неї документами.
Учасники справи можуть подавати та отримувати процесуальні документи в електронному вигляді.
Для цього необхідно зареєструватись в підсистемах (модулях) "Електронний суд" та "Електронний кабінет" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системі та зареєструвати офіційну електронну адресу за посиланням http://cabinet.court.gov.ua/.
Учасники справи можуть отримувати інформацію у справі зі сторінки на офіційному вебпорталі "Судова влада України" в мережі Інтернет за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud5010/ або з офіційної сторінки Господарського суду Івано-Франківської області в мережі Інтернет за вебадресою: http://if.arbitr.gov.ua/sud5010/, чи у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Документи у справі можуть бути надіслані на поштову адресу суду: вул. Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, 76018 та/або на електронну адресу суду e-mail: inbox@if.arbitr.gov.ua із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (засоби зв'язку: тел. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Т.Е. Валєєва