майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"26" січня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1091/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Білий М.М., довіреність від 22.09.2021;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригон-2018" (м.Черкаси)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скраглівське хлібозаготівельне підприємство" (с.Скраглівка Бердичівського району Житомирської області)
про стягнення 495992,16грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тригон-2018" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скраглівське хлібозаготівельне підприємство" 495992,16грн заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки №05/1118 від 05.11.2018, з яких: 376704,95грн основного боргу, 60101,84грн пені, 13222,08грн відсотків за користування грошовими коштами та 45963,29грн інфляційних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням покупцем зобов'язань за договором поставки №05/1118 від 05.11.2018 в частині оплати переданого у власність товару.
Ухвалою господарського суду від 12.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.11.2021.
Ухвалою суду від 15.11.2021 підготовче засідання відкладено на 13.12.2021.
Ухвалою господарського суду від 13.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1091/21 до судового розгляду по суті на 10.01.2022.
У судовому засіданні 10.01.2022 суд задовольнив клопотання представника позивача та оголосив перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 26.01.2022.
21.01.2022 на поштову адресу суду від позивача надійшло клопотання №17/01 від 17.01.2022 про долучення до матеріалів справи доказів.
Представник позивача у судовому засіданні 26.01.2022 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві
Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив; про час та місце розгляду справи по суті повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується підписом відповідача у повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 62, 87).
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
05.11.2018 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Тригон-2018" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скраглівське хлібозаготівельне підприємство" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №05/1118 (а.с.12-14), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю певну продукцію, відповідно до рахунків на оплату та оформлених видаткових накладних, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і оплатити його на умовах даного договору (п.1.1 договору).
Згідно із п.3.1 договору вартість та кількість кожної партії товару, що поставляється згідно з цим договором, визначається в накладних на відпуск товару та рахунках.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі шляхом оплати вартості товару протягом 5 календарних днів з дати поставки товару.
На виконання умов договору поставки №05/1118 від 05.11.2018 позивач здійснив поставку товару на суму 1408183,91грн, що підтверджується видатковими накладними №88 від 01.12.2020, №89 від 04.12.2020, №90 від 07.12.2020, №92 від 16.12.2020, №82 від 27.11.2020 та товарно-транспортними накладними (а.с.15-16, 18-19, 21-22, 24-25, 93-94).
Однак відповідач виконав зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар частково на суму 1031478,96грн (а.с.95-103).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар на підставі договору поставки №05/1118 від 05.11.2018 у розмірі 376704,95грн.
За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості , яка виникла на підставі договору поставки №05/1118 від 05.11.2018, з яких: 376704,95грн основного боргу, 60101,84грн пені, 13222,08грн відсотків за користування грошовими коштами та 45963,29грн інфляційних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на загальну суму 1408183,91грн, виник кореспондуючий обов'язок оплатити його.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриману продукцію на підставі договору поставки №05/1118 від 05.11.2018 в обумовлені сторонами строки.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на підставі договору №05/1118 від 05.11.2018 у розмірі 376704,95грн.
Відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, доводів позивача не спростував.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 376704,95грн за договором №05/1118 від 05.11.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, за порушення строків оплати товару позивач на підставі п.6.5 договору поставки від 05.11.2018 нарахував відповідачу пеню у розмірі 60101,84грн.
Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.
Частиною 1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Відповідно до п.6.5 договору, за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті.
Дослідивши поданий позивачем розрахунок пені на суму 60101,84грн, яка обрахована за період з 01.01.2021 по 01.10.2021 (а.с.3), тобто за період, що перевищує шість місяців, суд дійшов наступних висновків:
Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.
Як зазначено вище, умовами п.6.5 договору сторони узгодили, що пеня нараховується до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті.
Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені за період прострочення грошового зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок пені за період з 01.12.2020 по 01.10.2021, суд дійшов висновку, вимога про стягнення пені у розмірі 60101,84грн заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ГПК України 45963,29грн інфляційних та 13222,08грн 3% річних.
Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок інфляційних суд вважає, що до стягнення підлягає 35307,82грн. Вимога про стягнення 10655,47грн інфляційних заявлена безпідставно та задоволенню не підлягає.
Перевіривши правильність нарахування 3% річних суд дійшов висновку, що річні у сумі 13222,08грн нараховані обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.
З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 485336,69грн, з яких: 376704,95грн основного боргу, 60101,84грн пені, 13222,08грн відсотків за користування грошовими коштами, 35307,82грн інфляційних.
Суд відмовляє в позові в частині стягнення 10655,47грн інфляційних.
Судовий збір, відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригон-2018" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скраглівське хлібозаготівельне підприємство" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скраглівське хлібозаготівельне підприємство" (13343, Житомирська область, Бердичівський район, с.Скраглівка, вул.Чуднівська, 104, код ЄДРПОУ 37042486)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тригон-2018" (18028, м.Черкаси, вул.Сурікова, 11, код ЄДРПОУ 42279808)
- 376704,95грн основного боргу;
- 60101,84грн пені;
- 13222,08грн відсотків за користування грошовими коштами;
- 35307,82грн інфляційних;
- 7280,05грн судового збору.
3. В задоволенні позову в частині стягнення 10655,47грн інфляційних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 04.02.22
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 3 прим.
1- у справу
2,3- сторонам (рек)