17 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7432/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
22.11.2021 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач), від імені якої діє ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі відповідач), у якому позивачі просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у виплаті пенсії за віком на на вказаний нею банківський рахунок в установі АТ «Ощадбанк», згідно з заявою від 22.09.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснювати позивачу виплату пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, з застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків та індексації пенсії, та виплачувати пенсію на визначений позивачем банківський рахунок в установі АТ «Ощадбанк»;
- стягнути з відповідача на користь позивача 50 000 грн моральної шкоди, в режимі негайного виконання рішення, єдиним платежем;
- допустити негайне виконання рішення суду в повному обсязі заявлених позовних вимог;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Херсонській області у 14-денний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що є громадянкою України, яка виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. У зв'язку з виїздом позивачки за кордон їй було припинено виплату пенсій, що призвело до вирішення питання про поновлення виплати пенсії в судовому порядку. З 2015 року позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача та отримує пенсію за віком, виплата пенсії проводилась на банківський рахунок в установі Приватбанк. З липня 2021 року позивач позбавлена можливості отримувати пенсію у зв'язку з тим, що її додаткова картка на представника заблокована по технічним причинам, з'явитися у відділення Приватбанку для оформлення особистої картки позивач не має можливості.
У вересні 2021 року позивачем відкрито новий рахунок в установі АТ «Ощадбанк». 24.09.2021р. позивачем направлено на адресу ГУ ПФУ в Херсонській області заяву про виплату пенсії на її рахунок в АТ «Ощадбанк». Проте листом від 27.10.2021р. №8034-7368/Р-04/8-2100/21 відповідачем повідомлено, що з приводу виплати пенсії на АТ «Ощадбанк» ГУ ПФУ в Херсонській області 08.10.2021р. направлено запит про підтвердження ідентифікації клієнта. Позивач вважає, що відмова ГУ ПФУ в Херсонській області у виплаті пенсії на зазначений нею банківський рахунок, є протиправною та такою, що порушує право позивача на соціальний захист.
Ухвалою суду від 25.11.2021 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
17.12.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Херсонській області (відповідач) просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись, що в порушення Порядку №1596 відділенням Ощадбанку оформлено заяву на позивача, яка містить реквізити країни проживання - Ізраїль, відсутні дані про місце проживання на території України. Крім того, на заяві зазначені реквізити паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що також суперечить Порядку №22-1.З огляду на викладене відповідач вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , строк дії якого до 01.10.2029р.
Позивач постійно мешкає в Ізраїлі, що не заперечується сторонами.
24.09.2021 року на адресу Головного управління ПФУ в Херсонській області надійшла заява ОСОБА_1 , у яких просила належні їй суми пенсій (грошової допомоги, іншої грошової виплати) починаючи з 22 вересня 2021 року перераховувати на її поточний рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк».
Вказана заява зареєстрована за вхідним номером 19523/8.
Супровідним листом від 12.11.2021р. №2100-0401-8/55199 вказана заява повернута позивачу без відпрацювання у зв'язку з тим, що заява надійшла з порушенням вимог п.4, 10 Постанови Кабінету Міністрів України №1596 від 30.08.1999 року (зі змінами).
На звернення представника позивача Райзман Олександра Головне управління ПФУ в Херсонській області листом від 27.10.2021р. №8034-7368/Р-04/8-2100/21 повідомило, що відповідно до п.10 Порядку 1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача у населеному пункті в межах території України. Заява про виплату пенсії може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Оскільки заява ОСОБА_1 надіслана без дотримання вищевказаних вимог Порядку №1596, тому залишилася без відпрацювання.
Вважаючи протиправною відмову у проведенні виплати пенсії на визначений банківський рахунок, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне: статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Рішенням Конституційного Суду України 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як окреслив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тобто, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Отже, проживаючі в Ізраїлі, громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За унормуванням статті 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Виплата пенсій через банківські установи регулюється Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженим постановою КМ України від 30.08.1999 № 1596 (далі - Порядок № 1596).
За змістом п. 6 Порядку № 1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунку.
Приписами п. 10 Порядку № 1596 передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку.
Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку № 1596 безпосередньо пенсіонером до органу Пенсійного фонду або установою уповноваженого банку.
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, згідно з пунктом 4.1 якого орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005року №22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до вимог ст. 82 Закону України «Про пенсійне забезпечення» подані для призначення пенсії документи розглядаються не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану особою заяву із доданими до неї документами, та прийняти відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії, або про відмову в поновленні виплати пенсії.
Предметом оскарження в цій справі є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо виплати пенсії позивачу на визначений нею банківський рахунок.
Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області листом від 12.11.2021 року №2100-0401-8/55199 повернуло заяву ОСОБА_1 без відпрацювання. При цьому по суті поставленого питання, а саме щодо задоволення чи відмови у виплаті пенсії позивача на визначений нею банківський рахунок, рішення відповідачем не приймалось.
Отже, фактично має місце бездіяльність відповідача, а не його відмова.
Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд зазначає, що поняття бездіяльності неодноразово розтлумачено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі № 807/583/14, від 15.03.2019 року по справі № 805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі № 802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у виплаті пенсії за віком позивачці на визначений нею банківський рахунок задоволенню не підлягає.
При цьому, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст. 9 КАС України).
А тому, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне надати правову оцінку бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо розгляду заяви позивача від 22 вересня 2021 року про виплату її пенсії на визначений нею банківський рахунок.
Як вбачається зі змісту листа Головного управління ПФУ в Херсонській області від 27.10.2021р. №8034-7368/Р-04/8-2100/21, адресованого представнику позивача Олександру Райзман, повернення заяви ОСОБА_1 без відпрацювання вмотивовано тим, що позивачем не надано паспорт громадянина України, що унеможливлює підтвердження громадянства України та визначити фактичне місце проживання заявника на території України.
На думку суду, вказана підстава не ґрунтується на приписах національного законодавства, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України», документами, які підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Оскільки позивачем надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не заперечується відповідачем, бездіяльність відповідача щодо розгляду її заяви про виплату пенсії на визначений нею банківський рахунок є протиправною.
З урахуванням встановленого, задоволенню підлягає вимога позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянути заяву позивача від 22.09.2021 р про виплати пенсії на визначений нею банківський рахунок.
Вимоги позивача щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області проводити виплату пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ на визначений нею банківський рахунок є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки вказане питання не було вирішено по суті відповідачем, до дискреційної компетенції якого належать такі повноваження.
Щодо нарахування надбавки до пенсії як дитині війни, з застосуванням усіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків та індексації пенсії, то суд зазначає наступне: як вбачається зі змісту заяви позивача від 22.09.2021 року, то вона не містить таких вимог, а отже, вказане не було предметом розгляду відповідачем, а відтак і не може оцінюватись судом.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Що стосується обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 50 000 грн, то суд зазначає наступне: відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою суду від 25.11.2021 р. позивачу відстрочено сплату судового збору до винесення рішення по справі.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено частково, тому з урахуванням пропорційності з ОСОБА_1 у дохід держави підлягає стягненню 50% судового збору, який підлягав сплаті, а саме в сумі 454,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.09.2021р. про виплату належних їм сум пенсій на визначений нею рахунок у АТ «Ощадбанк».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.09.2021р. про виплату належних їм сум пенсій на поточний рахунок у АТ «Ощадбанк».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири грн 00 коп).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Д.К. Василяка
кат. 112010201