04 лютого 2022 року
справа № 691/351/21
провадження № 22-ц/821/84/22
категорія: 305010900
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчук В. Г., Карпенко О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 - Лабика Руслана Романовича на рішення Городищенського районого суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування шкоди, у складі: головуючого судді Подороги Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
06 квітня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лабика Р. Р. звернулася в суд з вищезазначеним позовом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 лютого 2020 року ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Scania G400 LА4Х2МNА», р.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом Wielton NW-3, р.н.з. НОМЕР_2 , по вул. С. Кішки у м. Черкаси, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер. За фактом ДТП розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12020251010000650, яке на даний час триває.
Особами які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю потерпілого є дружина - ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 .
Таким чином в результаті вказаної ДТП та наслідків від неї, сину потерпілого - ОСОБА_1 було завдано шкоду та відповідно в нього виникло право на її відшкодування.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу марки Scania G400 була застрахована у АТ «Страхова Група «ТАС», згідно страхового полісу № АО6753773, який діяв станом на 09 лютого 2020 року. Страховик є діючим членом МТСБУ.
Позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся у встановленому законом порядку із заявою про виплату страхового відшкодування, однак відповідач так і не здійснив у встановлені строки страхового відшкодування, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Посилаючись на п 27.3. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ОСОБА_1 зазначив, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку і виплачується рівними частинами.
З урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ОСОБА_1 вважає, що загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 56 676,00 грн і його частка складає 28 338,00 грн, яка визначається поділом загального розміру страхового відшкодування (56 676,00/2) на кількість осіб, що мають право на його отримання.
Враховуючи наведене ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ «СГ «ТАС» страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого у розмір 28 338,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «СГ» «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язанням бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Таким чином, у разі доведення в кримінальному провадженні, що ДТП сталася з вини ОСОБА_3 ПАТ «СГ «ТАС», після виплати страхового відшкодування, набуде право зворотної вимоги до завдавача шкоди.
Тому встановлення винної особи у зазначенному ДТП є обов'язковою.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернулась до страховика про виплату страхового відшкодування та останній йому не відмовляв у здійсненні страхової виплати, а лише зупинив строк виплати до моменту отримання документу встановлення винної особи у зазначеному ДТП.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що звернення позивача до суду за захистом своїх прав є передчасним, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 02 грудня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лабиком Р. Р., порушено питання про скасування рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року у даній справі з постановленням нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «СГ «ТАС» про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю потерпілого.
Мотивація апеляційної скарги зводиться до того, що в результаті вищевказаного ДТП ОСОБА_1 було завдано шкоди, у зв'язку зі смертю його батька, що відповідно породило у нього право на відшкодування за рахунок відповідача шкоди, враховуючи, що станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу марки Scania G400 була, застрахована у АТ «Страхова Група «ТАС», згідно страхового полісу № АО6753773, який діяв станом на 09 лютого 2020 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили, або умислу потерпілого.
Таким чином, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини. Враховуючи наведене, вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. В свою чергу зупинення відповідачем виплати позивачеві страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом ДТП, не оспорюючи обставини страхового випадку, є такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ «СГ «ТАС» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Лабика Р. Р. на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року та залишити оскаржуване рішення без змін.
При цьому зазначив, що обставини ДТП розслідуються у кримінальному провадженні яке внесено до ЄРДР за № 12020250230000650
Дане провадження розслідується СУ ГУ в Черкаській області судове рішення по даній справі не прийнято, що унеможливлює встановлення за яких саме обставин відбулося ДТП, чи була завдана шкода майну, здоров'ю чи життю внаслідок ДТП, кому нанесена шкода, ким була нанесена шкода, чи саме внаслідок ДТП ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, що стали причиною його смерті.
Таким чином, з боку відповідача відсутній факт порушення, невизнання, оспорення, свобод чи законних інтересів позивача.
Крім того у відзиві зазначено що сума страхового відшкодування моральної шкоди, з урахуванням кола осіб, які мають право на її одержання, має бути поділена на трьох осіб, тобто матір загиблого - ОСОБА_6 , дружини загиблого - ОСОБА_5 та сина загиблого - позивача у справі.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лабика Р. Р. на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року у вказаній справі.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 січня 2022 року справу призначено до розгляду на 11 січня 2021 року на 14:30 год. в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. В подальшому на 04 лютого 2022 року на 12:30 год.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Матеріалами справи встановлено, що згідно довідки про ДТП № 3020041353702394 від 09 лютого 2020 року, виданої Управлінням патрульної поліції у Львівській області, 09 лютого 2020 року, водій автомобіля Scania G400 LА4Х2МNА, р.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом Wielton NW-3, р.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 по вул. С. Кішки у м. Черкаси, від отриманих травм останній загинув (а. с. 11).
Відповідно до страхового полісу № АО6753773, транспортний засіб Scania G400 був застрахований у ПАТ «Страхова Група «ТАС», страховик є діючим членом МТСБУ. Поліс станом на 09 лютого 2020 року діючий. (а. с 26).
Згідно до Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3 від 12 лютого 2020 року та лікарського свідоцтва про смерть № 138 від 12 лютого 2020, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті - пішохід травмований при зіткненні з вантажним автомобілем (а. с. 12, 13).
Згідно до Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 від 11 лютого 1995 року, ОСОБА_1 був сином ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а. с. 22).
За життя, покійний ОСОБА_4 , 30 жовтня 2014 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 », Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 від 30 жовтня 2014 року (а. с. 23).
Згідно довідки про склад сім'ї ВК Орловецької сільської ради № 221 від 20 лютого 2020 року, ОСОБА_4 був зареєстрований та спільно проживав із матір'ю ОСОБА_6 та сином ОСОБА_1 (а. с. 24).
За інформацією про коло осіб першої лінії споріднення по відношенню до загиблого, складеної ОСОБА_5 від 18 лютого 2020 року, на момент смерті ОСОБА_4 , до нього входили: батько ОСОБА_10 , який помер, мати ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_5 , дитина ОСОБА_1 (а. с. 25).
15 квітня 2020 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до АТ «СГ «ТАС» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а. с. 27)
ОСОБА_5 та ОСОБА_1 15 квітня 2020 року звернулися до АТ «СГ «ТАС» із заявами на виплату страхового відшкодування в сумі по 18 892,00 грн на кожного (1/3 частини, що належать дружині та сину загиблого) (а. с. 28, 29).
Згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 30 листопада 2020 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 17).
За повідомленнями ПАТ «Страхова Група «ТАС» № 639, 645, 641 від 24 квітня 2020, на ім'я ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 страховиком призупинено розгляд справи за вище вказаним заявами, в зв'язку з неможливістю прийняття рішення у справі, оскільки не завершене кримінальне провадження та відсутнє рішення, що набрало законної сили (а. с. 32, 33, 34).
Згідно повідомлення ГУНП в Черкаській області від 18 червня 2021 № 5763/24/2021, ним здійснюється досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме ДТП, що сталася 09 лютого 2020 року, під час якої водій автомобіля Scania G400 LА4Х2МNА, р.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом Wielton NW-3, р.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер (а. с. 78).
З аналізу висновку експерта № 03-01/138 від 12 лютого 2020 року вбачається, що смерть ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , причиною його смерті є сполучена травма голови, тулуба, кінцівок (з детальним описом та уточненням вказаних травм). Вказані травми голови, тулуба та кінцівок виникли від дії предметів, що володіють ознаками твердих, тупих та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень з ознаками небезпеки для життя. Такі травми могли утворитися за обставин ДТП (а. с. 74-80).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення до скасування.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договору підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Отже, за загальним правилом відповідальність за шкоду, завдану потерпілому, несе особа, яка завдала шкоду.
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
За змістом ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Спеціальний Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
У ст. 3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Статтею 6 вищенаведеного Закону регламентовано, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно п. 22.1. ст. 22 цього Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 23.1. ст. 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є, зокрема шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно положень ст. 27 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених Законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених Законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Відповідно до пунктів 36.1., 36.2. ст. 36 цього Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
За наведених, ПАТ «Страхова Група «ТАС» як страховик є зобов'язальним суб'єктом перед потерпілим, якому він повинен виплатити страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Щодо необхідності прийняття за фактом дорожньо-транспортної пригоди судового рішення, яким встановлюються обставини ДТП, завдання шкоди майну, здоров'ю чи життю, вини та умислу особи, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки, апеляційний суд зазначає наступне.
За повідомленнями ПАТ «Страхова Група «ТАС» № 639, 645, 641 від 24 квітня 2020, на ім'я ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 страховиком призупинено розгляд справи за вище вказаним заявами, в зв'язку з неможливістю прийняття рішення у справі, оскільки не завершене кримінальне провадження та відсутнє рішення, що набрало законної сили, зокрема на підставі ст. 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а. с. 32, 33, 34).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 1166 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Доказів непереборної сили або умислу померлої під час вчинення ДТП матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду констатує, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає відповідальність без вини власника такого джерела підвищеної небезпеки. Оскільки відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки була застрахована у відповідача, а тому на останнього (страховика) покладається обов'язок відшкодувати потерпілому завдану шкоду. При цьому відповідач не довів, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а тому він має відшкодувати потерпілому завдану йому майнову та моральну шкоду, яку підтверджено належними та допустимими доказами та розмір якої зокрема, у даному випадку, визнає і сам страховик.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові у справі № 357/6237/19-ц (провадження № 61-7935св20) від 01 вересня 2020 року та на яку в тому числі посилається автор поданої апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров'я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Проте суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення наведені висновки не врахував.
Частинами 1-3 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначалось п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Системний аналіз і тлумачення зазначених норм права вказує, на те, що особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за моральну шкоду, спричинену смертю потерпілого, завдану таким джерелом, незалежно від наявності її вини.
За наведених обставин, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є доречними та підставними. Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а посилання представника відповідача на те, що ним було лише призупинено розгляд страхової справи до вирішення питання в кримінальному провадженні не ґрунтуються на вимогах закону та порушують право позивача на отримання таких виплат у передбаченому законом порядку.
Володілець джерела підвищеної небезпеки застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ПАТ «Страхова Група «ТАС», а тому з відповідача має бути стягнута моральна шкода, незалежно від результатів досудового розслідування чи кримінального провадження.
Щодо розміру страхового відшкодування та осіб, які мають право на відшкодування апеляційний суд зазначає наступне.
Пунктом 27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Дана норма узгоджується з ч. 2 ст. 1168 ЦК України.
Таким чином, моральна шкода завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до доказів наявних у матеріалах справи після смерті ОСОБА_4 особами, які мають право на страхове відшкодування моральної шкоди, зокрема на момент звернення є дружина ОСОБА_5 та син - ОСОБА_1 який являється позивачем у справі.
Відповідно до відзиву на позовну заяву представник відповідача зазначає, що сума страхового відшкодування моральної шкоди, з урахуванням кола осіб, які мають право на її одержання, має бути поділена на трьох осіб беручи до уваги матір загиблого - ОСОБА_6 .
Водночас, суд відноситься критично до вказаний доводів виходячи з того, що відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_6 від 30 листопада 2020 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 17).
Згідно зі ст. 27.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Статтями 9, 22-31,35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 37.1.4. вище приведеного Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Законом не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону, та не позбавлений можливості за відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Така правова позиція відповідає позиції ВС, викладеній у постанові від 05.02.2020 у справі № 748/1893/18, постанові ВП ВС від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15.
Обов'язок щодо звернення до страховика про виплату страхового відшкодування установлений законом для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Факт настання страхового випадку ніким у справі не оспорюється та зафіксований правоохоронними органами (позиція ВС у справі № 500/2095/15 у постанові від 10.01.2019).
15 квітня 2020 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до АТ «СГ «ТАС» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а. с. 27) ОСОБА_5 та ОСОБА_1 15 квітня 2020 року звернулися до АТ «СГ «ТАС» із заявами на виплату страхового відшкодування в сумі по 18 892,00 грн. на кожного (1/3 частини, що належать дружині та сину загиблого) (а. с. 28, 29). Згідно Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 30 листопада 2020 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 17).
Станом на час розгляду справи у суді страхове відшкодування моральної шкоди потерпілим страховиком не виплачено.
Таким чином, звернення потерпілого про виплату страхового відшкодування направлено у строки, встановлені законом. Водночас в період очікування приведених виплат одна з потерпілих осіб померла, а тому на момент безпосереднього звернення до суду коло потерпілих осіб фактично зменшилося до двох осіб, дружина та син померлого ОСОБА_4 .
В свою чергу розмір страхової виплати синові, який являється позивачем у даному провадженні, складається із відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю потерпілого.
Заперечуючи проти розміру страхового відшкодування, відповідач, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надав до суду договору страхування для встановлення ліміту відповідальності страховика по страховим відшкодуванням.
Так, позивач звертаючись до суду з позовом про здійснення страхового відшкодування визначив розмір страхового відшкодування, який дорівнює половині загального розміру страхового відшкодування моральної шкоди визначеного законом. Даний розмір відшкодування складає 1/2 частину страхового відшкодування моральної шкоди.
Так, відповідно до ст. 27.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Сума заявлена позивачем у позовній заяві у розмірі 28 338 грн не перевищує загального розміру страхового відшкодування моральної шкоди у даній справі, яка складає 56 676 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до абз. 1 ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4 723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.
Дорожньо-транспортна пригода сталась 09 лютого 2020 року, а тому на день настання страхового випадку мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 4 723 грн.
А тому, позивачем, який внаслідок ДТП втратив близьку людину - батька, належними та допустимими доказами обґрунтовано розмір моральної шкоди - 28 338,00 грн (4723 грн (розмір мінімальної заробітної плати) х 12 (місяців)= 56 676,00 грн/2 (кількість осіб), який відповідає вимогам ст. 27.3 та 27.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відтак позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення, а рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 січня 2022 року до скасування.
Згідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні до суду із даним позовом позивач не сплачував судовий збір, так як відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах про відшкодування шкоди заподіяної зокрема ушкодженням здоров'я.
При зверненні до суду із даним позовом підлягав до сплати судовий збір в розмірі 908,00 грн. Відповідно за подачу апеляційної скарги, яку також було подано позивачем ОСОБА_1 що звільнений від його сплати, необхідно булою сплатити 1 362,00 грн.
Враховуючи наведене з ПАТ «СГ «ТАС» на користь держави відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 2 270, 00 грн.
Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат позивачем було подано договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 19 лютого 2020 року № Б/н, укладений між Адвокатським об'єднанням «Автопоміч» в особі керуючого Мелеха Д. О. (а. с. 37-38, 128,129), Замовлення на надання професійної правничої допомоги до вказаного договору від 19 лютого 2021 року зі змісту якої вбачається, що вартість правничої допомоги даного адвокатсього об'єднання становить 8 000,00 грн (а. с. 130), Детальний опис робіт виконаних для надання професійної правничої допомоги на суму 8 000,00 грн (а. с. 131), Виписку з ЄДРЮОФОПГФ, з якої вбачається, що Мелех Д. О. є керівником Адвокатського об'єднання «Автопоміч» (а. с. 132), Довідку видану Адвокатським об'єднанням «Автопоміч» про те, що Лабик Р. Р. дійсно перебуває на посаді адвоката даного об'єднання з 12 вересня 2019 року (а. с. 133), копію Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я Лабик Р. Р. Серія КС 7311/10 від 01 березня 2019 року (а. с. 134), довіреність видана 29 лютого 2020 року та засвідчена приватним нотаріусом Степаненком А. М. якою ОСОБА_1 уповноважив, зокрема Лабика Р. Р. , Мелеха Д. О. представляти його інтереси по факту події, що мала місце 09 лютого 2020 року в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, органах державної, виконавчої та судової влади (а. с. 135).
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 цієї статті).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 цієї статті).
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 8 вказаної статті, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріали справи містять клопотання ПАТ «СГ «ТАС» про зменшення розміру витрат на правову допомогу, скероване до місцевого суду з посиланням на безпідставність суми гонорару визначеного в розмірі 8 000,00 грн та пропозицією його зменшення (а. с. 52-54).
Сторони погодили, що за надання правової допомоги сплачується гонорар розмір якого встановлюється додатковою угодою до договору про надання професійної правничої допомоги п. 4. 1. (а. с. 129), п. 2 Додаткової угоди (а. с. 130).
Про надання послуг адвокатом клієнту було складено детальний опис робіт вартість яких склала 8 000,00 грн (а. с. 131).
Доказів фактичної оплати вказаних послуг позивачкою надано не було, однак, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 жовтня 2021 у справі № 757/29103/20-ц, відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не ґрунтується на вимог закону.
Беручи до уваги клопотання ПАТ «СГ «ТАС» про зменшення розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд вважає обґрунтованим зменшення вказаних витрат до розміру 7 000,00 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Лабика Руслана Романовича задовольнити.
Рішення Городищенського районого суду Черкаської області від 09 листопада 2021 року скасувати.
Постановити нове судове рішення яким позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування шкоди задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 28 338,00 грн - страхового відшкодування.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь Держави судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та на умовах передбачених ЦПК України.
Текст постанови складено 04 лютого 2022 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
О. В. Карпенко