Номер провадження 2/754/32/22
Справа №754/2313/16-ц
Іменем України
18 січня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Дуб С.
за участі: представника позивача - Усікової Л.О.
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Заочним рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено - стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк", код ЄДРПОУ 00039019 суму заборгованості за кредитним договором № 014-480-КЖ від 26 квітня 2005 року в розмірі 250536 грн. 81 коп.
18.05.2018 року Відповідач звернулась до суду з заявою перегляд заочного рішення суду від 26 липня 2016, посилаючись на те, що в судове засідання вона не змогла прибути, у зв'язку з тим, що не була повідомлена належним чином, про час та місце судового розгляду.
Ухвалою суду від 12 липня 2018 року заочне рішення від 26 липня 2016 року в справі за позовом за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року клопотанням сторони позивача, провадження в справі № 754/2313/16 було зупинено до набрання законної сили судового рішення в цивільній справі № 754/781/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа - Банк» про визнання недійсним договорів.
Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року заяву про залишення без розгляду, яка була подана стороною відповідача у справі за позовом АТ «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
04 жовтня 2021 року представником позивача було подано до суду заяву про поновлення провадження у справі.
Протягом розгляду справи стороною позивача позовні вимоги підтримано та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, представник відповідача заперечили щодо задоволення позову та просили залишити без задоволення.
Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 33,60 кв.м. Продаж здійснено за 171 700 грн.
На виконання умов вищевказаного договору, того ж дня ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 51 510 грн.
Для можливості сплатити решту коштів за вказаним договором, позивач звернулася до банку з метою укладення кредиту у національній валюті України, проте працівники банку повідомили їй про вичерпання кредитного портфелю в гривні та запропоновано укласти кредитний договір у доларах США.
Таким чином, позивач була вимушена укласти з відповідачем кредитний договір на отримання коштів у доларах США, а 26 квітня 2005 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №014-480-ЗЖ предметом якого, є квартира АДРЕСА_2 .
04 червня 2018 року позивач звернулася до банку з метою добровільного врегулювання заборгованості за кредитним договором, проте працівником банку останній було повідомлено про неможливість проведення реструктуризації боргу. Відповідач зазначає, що вона неодноразово зверталась до банку з метою реструктуризації заборгованості за кредитним договором, крім того, працівником банку було повідомлено, що інформація про вичерпання кредитного портфелю у гривні не відповідає дійсності.
На думку позивача, в даному випадку мав місце обман, щодо істотних умов договору, про який вона дізналася у червні 2018 року, а відтак, кредитний договір підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору, відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення залишено без змін.
Частинами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Так, відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем були порушені умови договору, щодо сплати кредитору процентів за використання кредитом.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд, враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між: іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м.Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, §123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Позивачем надано обґрунтовані докази порушення та невиконання відповідачем умов договору та судового рішення, відповідачем жодних допустимих доказів на протилежне не представлено, за таких обставин, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 223, 229, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 549, 551, 616, 625, 1049-1054 ЦК України, суд
Позов Акціонерного Товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного Товариства «Альфа - банк» (м. Київ, вул.. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) суму заборгованості за кредитним договором № 014-480-КЖ від 26 квітня 2005 року в розмірі 250536 гривень 81 копійки та судовий збір в розмірі 3758 гривень 08 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 04 лютого 2022 року.
Суддя: