Справа № 752/20764/20
Провадження № 2/752/3595/21
іменем України
(заочне)
15 листопада 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, -
у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якому просила суд:
-стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь грошові кошти, сплачені за договором від 11.03.2020 року, в розмірі 20 648,00 грн.;
-стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.;
-стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь збитки у вигляді судових витрат по оплаті юридичних послуг у розмірі 7 510,00 грн.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 11.03.2020 року уклала з ФОП ОСОБА_2 договір № КН-00022R про організацію робіт по виготовленню та передачі у власність ПВХ-конструкцій «Rotta» у кількості 4 одиниць на загальну суму 20 648,00 грн.
Вказала, що всі вимірювальні роботи були проведені ФОП ОСОБА_2 , однак, при спробі монтажу виявилось, що одна з виготовлених конструкцій не відповідає розмірам отвору для неї, через що встановлення виявилось неможливим. Як наслідок, друга конструкція також не встановлена. Багатомісячні перемовини з ФОП ОСОБА_2 щодо належного виконання замовлення призвели лише до того, що наприкінці липня останній забрав конструкцію, однак, на момент звернення до суду конструкцію відповідно до умов договору не виготовив і не встановив. Тому, змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20.05.2021 року (а.с. 48-49).
20.05.2021 року підготовче засідання відкладено на 14.06.2021 року (а.с. 55-56).
Ухвалою від 14.06.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд на 15.11.2021 року (а.с. 63).
Позивач в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач, котрий в установленому порядку повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Згідно із положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у ст. 629 ЦК країни закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Згідно із ст. 11 ЦПК України крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 11.03.2020 року ОСОБА_1 уклала з ФОП ОСОБА_2 договір № КН-00022R про організацію робіт по виготовленню та передачі у власність ПВХ-конструкцій «Rotta» у кількості 4 одиниць на загальну суму 20 648,00 грн., за умовами якого позивач як замовник доручає, а відповідач як виконавець зобов'язується організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій (далі - Вироби) за розцінками Виконавця, а замовник зобов'язується оплатити та прийняти готові вироби та роботу відповідно до умов договору (а.с. 14-15).
Згідно пункту 1.3. договору від 11.03.2020 року № КН-00022R, якість виробів, що постачаються за договором, повинна відповідати технічним умовам виконавця, нормам якості для даного виду виробів.
Зазначеним договором в п. 8.1. виконавець зобов'язується виконати гарантійний ремонт профілю ПВХ та на протязі 5 років з моменту передачі виробів у власність замовника. Обов'язковою умовою гарантійного обслуговування є наявність у замовника даного договору.
Пункт 8.3. передбачає, що безкоштовне регулювання фурнітури здійснюється протягом 72 діб з моменту укладення даного договору.
Відповідно до п. 4.4 договору у випадку невиконання п. 3.2. виконавець зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі 0,1 % від вартості даного Договору за кожний робочий день прострочення.
Пункт 3.2. передбачає: після виконання п. 3.1. виконавець зобов'язується передати у власність Замовника виготовлені Вироби на протязі 30 робочих днів з моменту виконання п. 3.1.1.
Згідно п. 2.1. договору вартість металопластикових виробів складає 20 648,00 грн., які, як вбачається з матеріалів справи, були повністю сплачені позивачем (а.с. 16).
Як встановлено, виріб відповідно до умов договору відповідач не виготовив і не встановив.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно умов ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 3 ст. 612 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитись від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Таким чином, спірні правовідносини, на які посилається позивач, регулюються вимогами Закону України «Про захист прав споживачів», так як цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визнає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до ст. 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Враховуючи викладене вище, а також приймаючи до уваги, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, встановлені договором, натомість позивачем сплачено йому кошти в повному розмірі відповідно до умов договору, які не повернені відповідачем, суд вважає, що вимоги позивача про захист прав споживача та стягнення грошової суми ґрунтуються на вимогах закону, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Обґрунтовуючи у позові правові підстави для відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що вищевказаними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, оскільки зазнала моральних страждань та хвилювань, пов'язаних з тим, що змінився звичайний спосіб ї життя, вона не може займатися своїми справами, адже, вимушена витрачати час та сили на вирішення виниклої ситуації. Окрім того, будучи разом із чоловіком літніми особами, які дуже відчувають зміни погодних умов, з настанням холодів залишились зі старими балконними дверима, сплативши при цьому кошти у значному розмірі.
Відповідно до п 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Виходячи з приписів ст. ст. 23, 1167 ЦК України підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з наступних елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
В даному випадку, враховуючи обставини справи суд вважає, що позивачу в результаті невиконання умов договору дійсно нанесена моральна шкода відповідачем ФОП ОСОБА_2 , тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення, а саме: до стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн.
Крім того, при зверненні до суду позивач просила стягнути на її користь збитки у вигляді витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 7 510,00 грн.
З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у п. 2 роз'яснено, що згідно із главою 8 розділу І ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.
За своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 року у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 року у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 року у справі № 6-15773св09.
У п. 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (п. 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Законодавством не передбачено правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства, а тому посилання позивача на ст. 22 ЦК України є безпідставним.
Разом з тим, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року, № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано договір № А-278 від 08.10.2020 року, укладений останньою з ТОВ «Київський центр юридичної допомоги» в особі касира - адміністратора ОСОБА_3 (а.с. 19).
Згідно п. 1 розділу 3 договору вартість надання юридичних послуг становить 7 510,00 грн.
Згідно копій чеків вбачається, що 08.10.2020 року та 15.10.2020 року 2 000,00 грн. та 5 510,00 грн. відповідно (а.с. 21).
Однак, кому, ким і на підставі чого сплачені вказані суми, матеріали справи не містять, з поданих чеків не вбачається, що ці витрати сплачені саме позивачем.
Крім того, згідно долученої копії договору № А-278 від 08.10.2020 року та акту про надання юридичних послуг від 15.10.2020 року неможливо встановити, які саме юридичні послуги були предметом вказаного договору, адже останніх вказано, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику наступні юридичні послуги: проекти позовної заяви до суду, проекти клопотання про накладення арешту на рахунок, проект заява до поліції, консультація. При цьому відомостей про те, що ці послуги пов'язані із наданням правової допомоги саме у цій справі відсутні.
Окрім того, договір № А-278 від 08.10.2020 року укладений касиром -адміністратором ОСОБА_3, який не є адвокатом, оскільки вказана особа є лише уповноваженою від юридичної особи і діє в межах наданих їх Генеральним директором Лопушанським А.В. повноважень на підставі довіреності № Д-003 від 05.08.2020 року. Однак, до матеріалів позовної заяви не додано копії довіреності № Д-003 від 05.08.2020 року, виданої генеральним директором Лопушанським А.В., тому суд не має можливості перевірити, чи підписаний даний договір уповноваженою особою з боку виконавця ТОВ «Київський центр правової допомоги»
Такими чином, позивачем не доведено, що нею було отримано правову допомогу, оскільки з договору не вбачається, що виконавцем робіт є адвокат або особа, яка за законом має правом на надання юридичних послуг.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року№ 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. п. 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги особою, яка надає таку допомогу професійно.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 648,00 грн. (двадцять тисяч шістсот сорок вісім гривень 00 копійок), у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок), а всього - 22 648,00 грн. (двадцять дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 00 копійок).
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко