Дата документу 02.02.2022 Справа № 554/8942/21
Провадження №1-кс/554/1581/2022
іменем України
02 лютого 2022 року м. Полтава
Слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
заявниці ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 від 22 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42020170000000199,-
25 січня 2022 року до суду надійшла скарга ОСОБА_3 , в порядку ст.303 КПК України, в якій вона просить скасувати постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 від 22 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42020170000000199 від 24 вересня 2020 року.
Скарга мотивована тим, що в провадженні слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, перебували матеріали кримінального провадження №42020170000000199 від 24 вересня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 256 КК України. Постановою слідчого ОСОБА_4 від 22 грудня 2021 року кримінальне провадження № 42020170000000199 від 24.09.2020 року закрито у зв'язку із відсутністю в діях слідчого першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_5 складу кримінальних правопорушень.
Із постановою слідчого від 22 грудня 2021 року заявниця категорично не згодна, вважає її незаконною та такою, що порушує вимоги чинного кримінального процесуального законодавства України. На її думку, постанова прийнята без дотримання вимог всебічності та повноти дослідження всіх обставин справи, а висновки в оскарженій постанові належним чином не вмотивовані та не обґрунтовані, допущено неповноту розслідування, односторонній підхід і порушення ст. 2 та 9 КПК України. Зазначає, що постанова не містить відомостей, які слідчі дії було проведено для забезпечення завдань кримінального провадження, тоді як містить лише відомості про допит слідчої ОСОБА_5 та безпідставний, необґрунтований, висновок, що в діях останньої відсутній склад кримінального правопорушення. Вбачає порушення слідчим вимог ч. 2 ст. 55 КПК України, проте правової оцінки дій слідчої ОСОБА_5 не надано, як і маніпуляціям по усуненню ОСОБА_3 від участі в досудовому розслідуванні, при розгляді її заяв, внесенні відомостей до ЄРДР, ухваленні постанов та відмовах у залученні в статусі потерпілої, не надання пам'ятки про права й обов'язки потерпілого. Залишено поза увагою слідчого і не відображено в постанові заявлене нею 12.08.2020 року про допущене правопорушення слідчою ОСОБА_5 при об'єднанні кримінальних проваджень від № 62020170000000311 до № 62020170000000316, оскільки вони з різною правовою кваліфікаціє та різними правопорушниками. Вважає висновок у постанові про неможливість проведення додаткового допиту ОСОБА_3 на вимогу її клопотання через заборону приводу потерпілого, зазначаючи про те, що 08 липня 2021 року вона прибувала до ТУ ДБР в м. Полтаві, де охоронець повідомив про відрядження слідчого, після чого вона пішла, а після цього подала на його адресу клопотання від 11 липня 2021 року про призначення дати і часу для ознайомлення з матеріалами, проведення додаткового допиту, на яке отримала відповідь слідчого про те, що здійснить її виклик телефоном, однак дзвінка від слідчого так і не було. Крім того, до ЄРДР по її заяві внесено завідомо неправдиві відомості, умисно допущено перекручення обставин, викладених у її заяві, що свідчить про кримінальне правопорушення. В подальшому слідчий проводив невідомі для заявниці процесуальні дії, а 30 липня 2021 року виніс попередню постанову про закриття кримінального провадження, яка була скасована судом. ОСОБА_3 стверджує, що у постанові від 22 грудня 2021 року, яка є майже аналогічною попередній, слідчий проігнорував висновки ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2021 року, оскільки ухвалив її з тих же самих підстав, а саме через відсутність у діянні слідчої ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення. Натомість, слідчим не було проведено жодних слідчих, розшукових дій, тим самим передчасно і поспішно прийнявши таке своє рішення. На її думку, слідчий мав за мету прикрити повідомлені заявником кримінальні правопорушення слідчих та посадових осіб, що до них причетні, а також переслідував власний інтерес при розгляді її заяви про кримінальне правопорушення. Не містить постанова й відомостей про дослідження інших правопорушень слідчих ТУ ДБР у м. Полтаві, які ухилялись від внесення відомостей по її заявах. Врешті, ОСОБА_3 вважає, що слідчим у постанові від 22 грудня 2021 року допущено ті ж самі порушення, на які вказано у висновках ухвали суду від 07 жовтня 2021 року, у зв'язку з чимзвернулась з цією скаргою.
У судовому засіданні заявниця ОСОБА_3 заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила скаргу задовольнити.
Слідчий Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі. На адресу суду надано матеріали кримінального провадження № 42020170000000199 від 24 вересня 2020 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
За таких обставин, ураховуючи стислі процесуальні строки розгляду, слідчий суддя вважає за можливе розглянути скаргу за вказаної явки учасників процесу.
Заслухавши заявницю, дослідивши матеріали скарги та кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що у задоволенні скарги потрібно відмовити з таких підстав.
Положеннями ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Аналогічні вимоги містить і ч. 1 ст. 94 КПК України щодо оцінки слідчим, прокурором кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Розглядаючи скаргу на постанову про закриття кримінального провадження, слідчий суддя повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отриманих даних, які стали підставою для винесення постанови про закриття кримінального провадження.
Судовим розглядом установлено, що в провадженні слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією в м. Полтаві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, перебували матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020170000000199 від 24 вересня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 256 КК України.
Постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією в м. Полтаві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 від 22 грудня 2021 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020170000000199 від 24.09.2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 256 КК України, закрито у зв'язку із встановленням відсутності в діях слідчого першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_5 складу кримінальних правопорушень (арк. крим. провадж. 188-197).
Згідно з висновками постанови від 22 грудня 2021 року слідчим зазначено, що проведеним досудовим розслідуванням не виявлено ознак кримінального правопорушення в діянні ОСОБА_5 , а також ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 256 КК України.
Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_3 звернулась до слідчого судді зі скаргою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України.
Відповідно до ст.110 КПК України постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звертається з відповідною заявою та відповіді на поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження й оцінки слідчим, прокурором показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.
За змістом ст. 284 КПК України під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо, встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення
Так, 24 вересня 2020 року на виконання ухвали слідчого судді, за заявою ОСОБА_3 від 12 серпня 2020 року, до ЄРДР внесено відомості за № 42020170000000199, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. Крім того, за вказаною заявою були внесені відомості про вчинення відповідних кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 256 КК України; відповідні кримінальні провадження були об'єднані у одне провадження з кримінальним провадженням № 42020170000000199 від 24 вересня 2020 року.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що при постановленні рішення про закриття кримінального провадження № 42020170000000199 у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення слідчим належним чином дотримані вказані вище вимоги кримінального процесуального закону.
Зокрема, оскаржувана постанова містить зміст обставин, які є підставами для прийняття такого рішення, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення Кримінального процесуального кодексу України.
Як свідчать докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, слідчий провів першочергові та необхідні слідчі дії, здійснив допити потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5 щодо обставин, повідомлених у заяві про кримінальні правопорушення, надав оцінку наявним доказам, всебічно, повно та об'єктивно дослідив всі обставини кримінального провадження, в тому числі вжив необхідних заходів, передбачених КПК України, щодо збирання необхідних документів та інформації в межах предмету розслідування.
Посилання у скарзі щодо не проведення додаткового допиту ОСОБА_3 на вимогу її клопотання з посиланням на прибуття 08 липня 2021 року до ТУ ДБР в м. Полтаві та відсутність викликів для такої слідчої дії спростовується тим, що повторне таке клопотання ОСОБА_3 від 07 грудня 2021 року слідчим було задоволено та на адресу потерпілої направлено повідомлення за вих. Х-11194/оп/15-02-1-21 від 09 грудня 2021 року, в якому зазначено про можливість останньої ознайомитися з матеріалами кримінального провадження 21 грудня 2021 року о 10 годині, а також здійснено її виклик для проведення допиту на 21 грудня 2021 року об 11 годині (арк. крим. провадж. 186, 187). Проте, ОСОБА_3 для проведення допиту не з'явилась, причину своєї неявки не повідомила. З урахуванням цього, вжиття слідчим наведених заходів можна вважати достатнім для гарантування особі можливості реалізації її права щодо надання додаткових показань.
Посилання ж заявниці щодо неврахування слідчим у своєму рішенні висновків ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 07 жовтня 2021 року є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до змісту ухвали від 07 жовтня 2021 року, якою було скасовано попередню постанову слідчого про закриття цього кримінального провадження від 30 липня 2021 року, зазначено, що в ході досудового розслідування слідчим фактично не перевірено в повній мірі обставин, на які заявник посилається як в своїй скарзі, так і заяві про вчинення кримінального правопорушення, зокрема: постанова не містить відомостей, які слідчі дії проведені по з'ясуванню заявленого 12.08.2020 року, що слідчі ТУ ДБР в м. Полтаві, зловживаючи службовим становищем, неодноразово ухилялися від внесення відомостей до ЄРДР, ухилялися від належного розслідування; постанова не містить правової оцінки дій слідчої ОСОБА_5 , відомостей про дослідження інших правопорушень слідчих ТУ ДБР у м. Полтаві, які ухилялись від внесення відомостей по її заявах. Тим самим не були належним чином перевірені доводи, викладені в заяві про злочин, не було надано їм юридичної оцінки (арк. крим. провадж. 182-183).
Як видно з матеріалів кримінального провадження, під час допиту потерпілої ОСОБА_3 від 05.04.2021 року остання повідомила, що ігнорування її заяв працівниками ДБР полягало не у відсутності офіційних відповідей на надіслані заяви, оскільки формальні відповіді вона отримувала, а у невнесенні відомостей до ЄРДР та не проведення дій щодо розслідування обставин, з якими зверталася потерпіла. (арк. крим. провадж. 51-53).
У постанові ж від 22 грудня 2021 року слідчий, надаючи правову оцінку діям працівників ТУ ДБР щодо невнесення відомостей до ЄРДР відповідно до змісту заяв ОСОБА_3 зауважив, що всі її заяви були належним чином розглянуті та у подальшому заявниці було направлено офіційні відповіді, датовані 04.03.2019, 12.02.2019, 21.01.2020. Даний факт свідчить про відсутність у діях працівників ДБР наміру щодо приховування злочинів, укривання злочинної діяльності, допущення злочинної бездіяльності щодо заявниці ОСОБА_3 .
Крім того, щодо тверджень потерпілої про порушення вимог ч. 5 ст. 214 КПК України та внесення за її заявами до ЄРДР завідомо неправдивих відомостей та невірної правової кваліфікації з'ясовано, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі ухвал слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 24.02.2020 року по справі № 554/1127/20 провадження № 1-кс/554/2389/2020 та від 04.03.2020 року по справі № 554/1192/20 провадження № 1-кс/554/2452/2020 були внесені відповідно до змісту заяв ОСОБА_3 про кримінальне правопорушення від 18.12.2019 року та 03.02.2020 року. Тобто, внесений короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим відсутня необхідність у внесенні змін до фабули у рамках кримінального провадження, при цьому, сам по собі короткий виклад фактичних обставин у ЄРДР не тягне за собою будь-яких правових наслідків. Тому вказівка заявниці на внесення заявниці на внесення завідомо неправдивих відомостей до ЄРДР, у зв'язку з чим невірно визначено правову кваліфікацію, є її суб'єктивною оцінкою діяльності слідчого ТУ ДБР, що здійснював внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Також доводи потерпілої щодо ненадання їй пам'яток про права та обов'язки потерпілої у кримінальних провадженнях спростовуються відсутністю на той час статусу потерпілої та наявністю відповідних постанов слідчого про відмову у визнанні потерпілою, які відповідно до КПК України підлягають оскарженню у разі незгоди з такими. Відтак, незгода із такими рішеннями слідчого не свідчить про наявність ознак вчинення кримінального правопорушення, оскільки процесуальним законом гарантований механізм захисту прав особи у таких випадках.
Крім того, у постанові надано оцінку твердженням ОСОБА_3 щодо можливих «умисних маніпуляцій» слідчого щодо не залучення її в якості потерпілого, не допуску для ознайомлення із матеріалами кримінального провадження та невчасного надання матеріалів слідчому судді для розгляду її скарг, що в сукупності є оціночними судженнями самої ОСОБА_3 , які побудовані виключно на її власних міркуваннях та припущеннях щодо вчинення кримінального правопорушення і не підтверджуються будь-якими доказами.
Перевіривши вищенаведені обставини та докази у їх сукупності та взаємному зв'язку, які містяться у кримінальному провадженні, слідчий суддя погоджується з висновками постанови слідчого від 22 грудня 2021 року про те, що за результатами досудового розслідування не вбачається встановлених фактів вчинення конкретними службовими особами дій за ознаками ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 256 КК України, про які у своїй заяві та показах вказувала ОСОБА_3 , оскільки ці обставини не підтверджуються зібраними матеріалами кримінального провадження.
Отже, у даному кримінальному провадженні слідчим ужито вичерпний перелік заходів, за наслідками чого зібрано достатній обсяг матеріалів та доказів, слідчі (розшукові) та процесуальні дії, спрямовані на отримання необхідної інформації, слідчим в цілому були виконані й аналіз отриманих даних та доказів дає підстави вважати, що органом досудового розслідування дотриманий визначений порядок для встановлення істини по справі, результати яких дали змогу надати належну правову оцінку щодо відсутності ознак складу кримінальних правопорушень у діях конкретних осіб.
Інших джерел інформації з приводу можливого кримінального правопорушення не здобуто, можливості зі збирання нових доказів фактично використано, тоді як вжиті органом досудового розслідування заходи слід вважати достатніми.
За змістом ст. 9 КПК України слідчий, прокурор на власний розсуд визначають об'єм дій, спрямованих на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження для прийняття законного і неупередженого процесуального рішення.
Разом із тим, відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Таким чином, слідчий самостійно визначає порядок слідчих дій, необхідних для встановлення події та ознак злочину.
За загальним правилом, визначеним в ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2).
Згідно з ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, а підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
З системного аналізу положень норм ст. ст. 9, 223 КПК України вбачається, що необхідність проведення слідчих дій визначається саме прокурором або слідчим. Натомість, з огляду на принцип змагальності кримінального провадження (ст. 22 КПК України), положення кримінального процесуального закону надають право ініціювати певні слідчі дії з метою сприяння повному та всебічному встановленню обставин під час досудового розслідування по кримінальному провадженню. Проте, потреба у проведенні слідчих дій за ініціативою сторони провадження визначається в кожному конкретному випадку з огляду на можливість досягнення мети задля якої проводиться зазначена слідча дія (ч.2 ст.223 КПК України). Зазначене свідчить про право прокурора або слідчого з огляду на результативність слідчої дії визначати необхідність її проведення в той чи інший час досудового розслідування, щоб запобігти марному витрачанню часу на проведення дій, які не мають значення для кримінального провадження взагалі або матимуть значення, але за умови їх проведення після встановлення інших обставин кримінального провадження.
Отже, з огляду на співвідношення вимог КПК України щодо розгляду заяв та клопотань учасників з іншими процесуальними вимогами щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, зокрема, встановленими ст. 40 КПК України, процесуальне законодавство не передбачає обов'язку посадових осіб органів досудового розслідування вчиняти всі дії, які ініціюються учасниками кримінального провадження, оскільки такі дії в певних випадках можуть бути недоцільними, а інколи - передчасними або взагалі перешкоджати досягненню завдань кримінального провадження.
Також варто зазначити, що питання, пов'язані з доказуванням у кримінальному провадженні та проведенням слідчих (розшукових) та процесуальних дій на стадії досудового розслідування відносяться виключно до компетенції слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження.
Врешті, твердження заявниці щодо необхідності скасування рішення слідчого від 22 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження через те, що не були проведені певні слідчі та процесуальні дії, зокрема, додатковий допит потерпілої, не встановлено інших обставин тощо, слідчий суддя вважає необґрунтованими і такими, що не узгоджуються із наведеними вище положеннями процесуального закону.
Фактично доводи ОСОБА_3 щодо наявних у матеріалах кримінального провадження матеріалів та доказів зводяться до незгоди із зафіксованими в них відомостями, посилань на порушення процедури перевірки певних фактів, суб'єктивної оцінки заявником належності та допустимості певних документів та доказів. Зокрема, ставить під сумнів результати проведеного досудового розслідування, посилаючись на можливу заінтересованість осіб, обставини з інших кримінальних проваджень тощо, що містять характер припущень та не можуть слугувати беззаперечними підставами для задоволення такої скарги, виходячи з фактичних обставин цієї справи.
Слідчий суддя звертає увагу, що у кримінальному процесуальному законі не встановлені чіткі критерії оцінювання постанови слідчого про закриття кримінального провадження. Доцільно встановити такі критерії щодо дотримання формальних вимог до постанови та безпосередньо змісту зазначеної постанови. При цьому, важливим є дотримання балансу між дискреційними повноваженнями слідчого і його обов'язком за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України), та обов'язком виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК України). При цьому, слідчий суддя має оцінювати постанову у світлі досягнення завдань кримінального провадження, якими є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ч. 1 ст. 2 КПК України).
В оскаржуваній постанові про закриття кримінального провадження є посилання на докази, які, на думку слідчого, у достатній мірі вказують на відсутність ознак складу згаданих кримінальних правопорушень.
При цьому, рівень доказування має встановлюватися за стандартом «поза розумним сумнівом», тобто коли сукупність обставин, що була встановлена, виключає будь-яке інше пояснення таких обставин, окрім того, що неодмінно встановлює те, що інкримінований злочин дійсно було вчинено і особа є винною (може бути визнана винною) у вчиненні цього злочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням того, що матеріали провадження не вказують з достатнім рівнем доведеності на те, що мали місце факти, викладені у заявах ОСОБА_3 про кримінальні правопорушення (з доповненнями), а також повідомлені нею під час досудового розслідування, враховуючи повноваження слідчого приймати рішення про закриття кримінального провадження, а також обсяг проведених слідчих та процесуальних дій, вжитих заходів для встановлення таких фактів, слідчий суддя приходить до висновку, що слідчий обґрунтовано та правомірно виходив з того, що у даному випадку встановлена відсутність в діянні особи складу кримінальних правопорушень.
Разом із тим, у цьому кримінальному провадженні не вбачається підстав для проведення інших слідчих (розшукових) дій чи підстав вважати, що орган досудового розслідування не мав реальної можливості з об'єктивних чи інших причин зібрати достатньо доказів для встановлення істини по справі.
Навпаки, відповідно до досліджених матеріалів кримінального провадження видно, що перевірка по даному факту проводилась з виконанням необхідних та достатніх для цього дій, аналіз зібраних доказів дозволяє зробити висновок, що виконувати будь-які інші слідчі дії не є доцільним, а також здобути нові будь-які докази в даному кримінальному провадженні не є можливим, у результаті чого 22 грудня 2021 року було прийнято рішення про закриття кримінального провадження.
Відповідно до ст.7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доводи скарги про те, що постанова слідчого є незаконною з підстав неповноти і необ'єктивності досудового розслідування, процесуальних порушень тощо, фактично зводяться до загальних формулювань та не містять переконливого обґрунтування, яким чином проведення подальших слідчих та процесуальних дій може вплинути на правильність висновку про закриття кримінального провадження з наведених підстав.
Тому слідчий суддя критично ставиться до доводів заявниці щодо необхідності додатково здійснити перелік названих не слідчих та процесуальних дій за наявності вже встановлених і перевірених обставин та зібраних у провадженні доказів. А відтак, такі посилання на незаконність рішення за результатами досудового розслідування, юридично неспроможні.
Тоді як посилання особи, яка подала скаргу, на те, що слідчим взагалі не проведено необхідних слідчих та процесуальних дій, направлених на перевірку фактів, викладених у заяві про злочин, спростовуються наявними матеріалами кримінального провадження, аналіз яких дозволяє зробити обґрунтовані висновки щодо зазначених ОСОБА_3 обставин, які є достатніми та переконливими для констатації зазначених у постанові тверджень.
Таким чином, матеріали кримінального провадження та скарги не містять даних, які б ставили під сумнів висновки слідчого і неповнота досудового розслідування не встановлена.
Саме процесуальне рішення слідчого про закриття кримінального провадження відповідає вимогам ст. 110 КПК України.
Варто також зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
Відповідно до п.29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява N 70767/01) від 6 вересня 2005 року право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява №37437/97).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року) сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Оцінивши наведені обставини у їх сукупності і взаємному зв'язку, слідчий суддя вважає, що постанова слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтаві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 від 22 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42020170000000199, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, є законною, обґрунтованою та вмотивованою, тобто такою, що винесена з дотриманням вказаних вимог закону, а тому підстави для її скасування з наведених у скарзі підставі відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути, зокрема, про відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, проаналізувавши наведені у скарзі доводи, повно і всебічно оцінивши обставини провадження, які відомі на час розгляду скарги, наявні матеріали та докази з точки зору їх достатності і взаємного зв'язку, керуючись законом, слідчий суддя дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог, а тому в задоволенні скарги потрібно відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 9, 22, 24, 91, 94, 110, 303-307, 370, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
В задоволенні скарги ОСОБА_3 про скасування постанови слідчого першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 від 22 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42020170000000199, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1