Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/83/22
Провадження № 3/376/49/2022
"03" лютого 2022 р. Суддя Сквирського районного суду Київської області області Коваленко О.М., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянув справу про адміністративне правопорушення, матеріали по якій надійшли з ВП №1 Білоцерківського РУП НП України ГУНП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працюючого за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 08.01.2022 серії ААБ №232612 вбачається, що ОСОБА_1 08.01.2022 року о 21:38 год., в с. Антонів по вул. Центральна, керував транспортним засобом ВАЗ 2115 державний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного спяніння. Від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився на місці. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.5 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 обставини правопорушення оспорив, зазначивши на те, що не керував транспортним засобом у стані алгольного сп'яніння при вищевикладених обставинах, тому висновок інспектора поліції про це у протоколі про адміністративне правопорушення є хибним. ОСОБА_1 пояснив, що він дійсно 08.01.2022 року керував автомобілем ВАЗ 2115, однак не перебував в стані алкогольного сп'яніння, він про це повідомив працівників поліції. Працівники поліції дійсно пропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння за допомогою газифікатора «Драгер» і він відмовився від такого огляду, натомість пояснив поліцейським, що пройде огляд в медичному закладі, однак його прохання було відхилено працівниками поліції.
Також, ОСОБА_1 повідомив суду, що після того, як поліцейські зупинили його транспортний засіб, вони не проводили відеозапис боді-камерою, також погрожували йому та його дружині пістолетом, коли він вказав, що огляд на стан сп'яніння буде проходити лише в медичному закладі, відео фіксацію включили, лише тоді коли він відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою газифікатора «Драгер».
Також, в судовому засіданні було досліджено відеозапис, який долучено до матеріалів справи, однак з даного відеозапису судом не вбачається, що ОСОБА_1 дійсно керував т/з, тобто рух транспортного засобу на відео не зафіксовано, на відео дійсно зафіксували, лише те, що ОСОБА_1 пропонується проходження огляду на стан сп'яніння лише газифікатором Драгер, пройти огляд в медичному закладі поліцейським ОСОБА_1 не пропонувалося.
З матеріалів справи також, вбачається, що в матеріалах справи відсутнє направлення ОСОБА_1 на огляд до медичного закладу, в судовому засіданні ОСОБА_1 також підтвердив, що жодного направлення йому вручено не було.
Заслухавши вказану особу, дослідивши надані по справі докази, суддя прийшов до переконання, що вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП не доведено належними та допустимими доказами, через що провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, яке стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Відповідно до ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
З положень ч. 1 ст. 130 КУпАП слідує, що адміністративна відповідальність у даному випадку передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
Згідно п. 24 вказаної Постанови, при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п. 2, 3 Розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої Наказом МВС 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з п. 3 Розділу І Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Відповідно до норм даної Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом;
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов спеціальну підготовку (тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством).
Згідно із п. п. 6-9 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду (затвердженого Постановою КМУ № 1103 від 17.12.2008) (далі - Порядок) випливає, що огляд водіїв на стан сп'яніння проводиться поліцейським саме на місці зупинки транспортного засобу.
Згідно п. 7 Розділу ІІ Інструкції, установлення стану алкогольного сп'яніння, здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським, з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Однак, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки ОСОБА_1 поліцейські не надавали, що останій підтвердив в судовому засіданні, а також ці документи не додано і до матеріалів справи.
Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Інструкції огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.
Згідно п. 7 Розділу І Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Підставами для проведення такого огляду у закладі охорони здоров'я є лише відмова від його проведення на місці зупинки або незгода з результатами огляду поліцейського із застосуванням спеціальних технічних засобів.
Поліцейський повинен залучити двох свідків, які можуть засвідчити факт відмови водія від проходження огляду, при цьому вони мають засвідчити та у них відбираються письмові пояснення з викладенням обставин того: в який спосіб водію пропонується пройти огляд; які є підстави в поліцейського для проведення огляду; з яких причин водій відмовився від огляду; в котрій годині йому було запропоновано та коли водій відмовився.
Саме за наявності вказаних підстав, перелік яких є вичерпним, на поліцейського покладено забезпечення проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я.
Однак, поліцейськими не пропонувалося ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі, що підтверджується відсутністю направлення на огляд в матеріалах справи.
Порядок вчинення дій співробітниками поліції досить чітко унормовано: спочатку огляд на місці зупинки транспортного засобу - доставлення водія до медичного закладу для проведення огляду - складання протоколу про адміністративне правопорушення, а з урахуванням положень статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, недодержання такого порядку тягне за собою наслідком визнання недопустимими одержаних у такий спосіб доказів.
Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України "Про Національну поліцію".
Положеннями пункту 3 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон N 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Разом з тим, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі справа № 216/5226/16-а (2-а/216/33/17).
Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Правові системи містять доктрини, які допомагають судам уникнути несправедливості, яка могла б виникнути, якщо б правові норми застосовувалися суворо в кожному випадку, незалежно від того, наскільки незвичними є обставини.
Такою доктриною у правовій системі України і є практика ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З урахуванням викладеного, суд позбавлений можливості надати оцінку в частині доведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення, адже ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівів.
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу.
Суд не може за умови наявності певної неповноти чи суперечностей, взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, оскільки зазначене становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.).
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Приймаючи дане рішення, суд керується саме цим принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Враховуючи, що висновки викладені Європейським судом справедливості у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є одним із джерел національного права, а отже є обов'язковими до виконання державною Україна, а провадження в справі про адміністративне правопорушення здійснюється судом в рамках пред'явленого обвинувачення, в даному випадку в межах фактичних обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , а вихід за вказані межі є недопустимим, суд приходить до висновку, що зібрані по даній справі докази не підтверджують існування обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з виявленими порушеннями, допущеними при складанні поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 суд приходить до висновку про те, що протокол про адміністративне правопорушення відносно останнього, не підтверджує його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Інших доказів, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, матеріали адміністративної справи не містять.
У відповідності до ч.3 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а тому суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутня об'єктивна сторона інкримінованого їй адміністративного правопорушення, а отже відсутній і склад адмінправопорушення.
Частиною 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України (остаточне рішення від 17.06.2011р.), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.
У своєму рішенні від 10.02.1995р. у справі Алене де Рібермон проти Франції Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
З наданих матеріалів справи про адміністративне правопорушення неможливо поза розумним сумнівом встановити вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з огляду на те, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення, спростовуються поясненнями ОСОБА_1 та відеозаписом з нагрудної камери поліцейського.
Вважаю, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам закону, що має суттєве значення для вирішення справи по суті, та унеможливлює винесення постанови про визнання правопорушника винним.
З огляду на викладене, за відсутності інших об'єктивних джерел фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню в цій справі, дані, що відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Тому, враховуючи що ОСОБА_1 заперечує факт порушення, в матеріалах справи відсутні беззаперечні, допустимі та належні докази його провини у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 130 ч. 1 КУпАП, ретельно дослідивши та перевіривши в ході судового розгляду усі наявні в справі докази, приходжу до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази послідовності дій поліцейських в даному випадку, що унеможливлює чітко з'ясувати факт керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння особи, що в свою чергу унеможливлює дійти безсумнівного висновку щодо винуватості особи, відносно якої складено протокол.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 7, 9, 130, 221, 247, 284 КУпАП, ч. 3 ст. 62 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010р. № 23-рп/2010,рішення № 404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС суддя -
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв'язку із відсутню події та складу адміністративного правопорушення.
Скаргу на постанову може бути подано до Київського апеляційного суду через Сквирський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя О. М. Коваленко