Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 289/875/16-ц
Провадження № 2/935/20/22
Іменем України
28 січня 2022 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Янчук В.В.,
з секретарем - Кумечко С.М.,
за участі сторін:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28.11.2016 та Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 23.01.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_3 звернувсь до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що передав грошові кошти в розмірі 24500 доларів США та 3200 Євро ОСОБА_4 . На підтвердження факту отримання грошових коштів у вказаній сумі відповідач власноручно написав розписку від 12.05.2015 та зобов'язався повернути отримані кошти до 12.05.2016 р. Проте, відповідач кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.04.2020, які надійшли до суду 15.07.2020 ( Т.3 а.с.36-41), позивач ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 24500 доларів США в гривневому еквіваленті на день платежу, 3200 Євро в гривневому еквіваленті на день платежу, три відсотка річних від суми простроченої заборгованості в розмірі - 85229,65 грн., інфляційні втрати в розмірі - 258423,98 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі - 434643,39 грн., судові витрати покласти на відповідача.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та представник позивача ОСОБА_1 , позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. Відповідно до наданих пояснень вказали, що між сторонами виникали різні договірні зобов'язання. Відповідно до розписки відповідач отримав кошти, але не повернув, відповідач не заперечує що писав розписку. З ОСОБА_4 намагалися створити спільне підприємство. Відповідач звернувся до позивача для позики коштів, оскільки був винен гроші. Позивач позичав ОСОБА_4 кошти частинами, різними валютами, з яких частину привозили останньому брати ОСОБА_5 . Частину грошей відповідач віддав. Через деякий час ОСОБА_3 звернувсь до відповідача щодо повернення коштів, та вирішили, що відповідач напише розписку. Під час написання розписки була узгоджена сума, яка неповернута ОСОБА_4 в борг в період з 2014 по 2015 р. Відносини, які виникли між сторонами не випливають із договору купівлі-продажу, а є правовідносинами, які виникли між сторонами щодо сплати боргу за розпискою.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, в їх задоволенні просив відмовити. Вказав, що між сторонами були певні правовідносини, в тому числі шляхом передачі позивачу сільськогосподарської техніки, за якими були здійснені розрахунки і вони не стосуються розписки. Складання розписки було коли сторони вживали спиртне, відповідач склав власноручно певний документ, грошових коштів за розпискою не отримував. Правовідносин за договором позики між сторонами не існувало.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду показав, що він позичив кошти ОСОБА_4 , а останнім була написана власноручно, добровільно розписка, однак він відмовляється повертати кошти. В момент написання розписки гроші не передавались, а були відповідачу передані частинами десь близько як за пів року до дати написання розписки. Будь-які інші письмові договори ( як фінансування, купівлі-продажу) не укладались.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показав, що ОСОБА_4 він знає через позивача. В 2013 - 2014 р. за проханням ОСОБА_3 возив неодноразово відповідачу гроші, це були долари, гривні різними сумами 8000 доларів США, 4000 доларів США, 50000 грн. Свідок знаходився за другим столиком коли ОСОБА_4 писав розписку. В розписці вказані суми , які винен відповідач, і останній сам запропонував написати розписку.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показав, що він був водієм у ОСОБА_3 і неодноразово на прохання позивача возив гроші ( які позичались в борг) ОСОБА_4 , валюта була різною, були і долари, гривні, євро. На пропозицію позивача про повернення коштів, відповідач сказав, що напише розписку. Свідок був присутній, коли писалась розписка, зміст розписки йому не відомий.
Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 12 травня 2015 р. ОСОБА_4 , власноручно написав розписку та поставив свій підпис про те, що зобов'язується повернути ОСОБА_3 24,500 ( двадцять чотири тисячі США) та 3200 ( три тисячі Євро) до 12.05.2016 р. ( а.с.7).
В судовому засіданні представник відповідача не заперечив факт написання відповідачем вказаної розписки, однак заперечив факт отримання в борг будь-яких коштів та зобов'язання їх повернути позивачу.
Позивач та представник позивача зазначили, що в розписці зазначена сума коштів, яка не повернута відповідачем за період 2014-2015 р.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та Верховного Суду від 08.07.219 у справі № 524/4946/16-ц.
Як вбачається зі змісту розписки, оригінал якої знаходиться у позивача та був оглянутий в судовому засіданні, вона не містить обов'язкової умови отримання відповідачем в борг певної грошової суми від позивача, вказана розписка також містить розбіжності в зазначені суми коштів, які необхідно повернути, а саме : цифрами сума боргу зазначена «24,500», а прописом підтверджено суму «двадцять чотири тисячі США»; цифрами зазначено «3200», а прописом підтверджено суму «три тисячі євро».
Таким чином, з дослідженого оригіналу розписки не вбачається отримання від позивача відповідачем грошових коштів у розмірі 24500 доларів США та 3200 Євро саме в позику, як це передбачено ст. 1046 ЦК України, а надана ОСОБА_3 розписка від 12.05.2015 р. не є належним та допустимим доказом укладення між сторонами саме договору позики.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли своє обгрунтування під час розгляду справи, а в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 202, 1046, 1047 ЦК України, ст ст.12,13,81,259,263-265, 353 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне рішення суду складено: 04 лютого 2022 р.
Сторони у справі :
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя В.В.Янчук