20 січня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/377/22
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Виноградова Д.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору у сумі 12000 грн від 20.10.2021 №67185850; визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.12.2021 №67822642.
Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на вказане, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, термін "публічно-правовий" означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилом частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Частиною першою статті 74 вказаного закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
В даному випадку, суд вважає за необхідне зазначити, що для вирішення питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на вказаний позов, необхідно з'ясувати юридичну природу спірних правовідносин.
Як вбачається з позовної заяви, позивач не погоджується з постановою про стягнення виконавчого збору від 20.10.2021 №67185850, винесеної на виконання ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова № 750/10716/21 від 06.10.2021 про заборону ОСОБА_1 відчувати належну йому на праві власності ? частину незавершеного будівництва (готовність 96%), загальною площею 1164 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, позивач оскаржує дії відповідача під час примусового виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова у цивільній справі.
Разом з тим, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У відповідності до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України “Про виконавче провадження”, згідно з частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі, винесеного місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.
Згідно із приписами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у вказаній справі.
Вирішуючи питання про повернення судового збору суд зазначає таке.
Частиною другою статті 132 КАС України унормовано, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти, розмірі ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону України “Про судовий збір”.
Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України Закону України “Про судовий збір” передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Матеріали справи свідчать, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. відповідно до квитанції від 30.12.2021 № 1016035633.
Враховуючи, що позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу судового збору в розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 19, 170, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі № 620/377/22.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір 908,00 (дев'ятсот вісім) грн, сплачений відповідно до квитанції від 30.12.2021 № 1016035633 з Державного бюджету України.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, передбачені статтями 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.О. Виноградова