28 січня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/11335/21
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до відповідача: Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради (ЄДРПОУ 03197776, вул. Слави, 54, смт. Новоархангельськ, Кіровоградська область, 26100)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, за 2021 рік, як інваліду війни ІІІ групи, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком;
2) зобов'язати Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, як інваліду війни ІІІ групи, за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми;
3) стягнути з Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради моральну шкоду на користь позивача у розмірі 5000 грн.
4) стягнути з Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради моральну шкоду на користь позивача понесені ним судові витрати.
Ухвалою судді від 05 січня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.33).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є інвалідом З групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни та осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18), вважає, що у нього, як у особи з інвалідністю внаслідок війни, виникло право на соціальне забезпечення згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону від 25.12.1998 р. №367-ХІV, який передбачає для осіб з інвалідністю внаслідок війни виплату разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Посилався на те, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» мінімальна пенсія за віком з 01 січня 2021 року складає 1769,00 грн., а тому щорічна разова допомога до 5 травня у 2021 році повинна бути йому виплачена в розмірі 12383 грн. Однак, фактично до 5 травня 2021 року була виплачена щорічна разова грошова допомога лише у розмірі 3391грн.
Не погодившись з розміром виплаченої допомоги, позивач ініціював розгляд судом даного спору.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Позивач є інвалідом війни ІІІ групи відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.29).
Згідно матеріалів справи, у 2021 році позивачу нараховано та виплачено щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня в розмірі 3391,00 гривень. Відповідачем такий розмір нарахованої та виплаченої допомоги не спростовано.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини щодо соціального захисту учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни, як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Пільги учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтями 12, 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998р. №367-XIV статті 12 та 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10. 1993 р. № 3551-XII було доповнено частинами четвертими (відповідно до Закону України від 04.07.2002 р. N 52-IV, частини п'яті) наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком», «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 13 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 Розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.
Поряд із цим, Законом України від 28.12.2014 р. № 79-VIII, розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким зокрема було передбачено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ця норма діяла з 01.01.2015.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 було визнано неконституційним вищезазначене окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка стосується застосування норм і положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 ані приписи пункту 26 Розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані приписи статей 12 та 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 року по справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2020 року висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати нарахування і виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд приходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Водночас, Кабінетом Міністрів України 08.04.2021 прийнято постанову №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі Порядок №325).
Так, згідно додатку до Порядку №325, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків - 1491 гривня; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною - 4421 гривня.
Таким чином, Кабінет Міністрів України у постанові №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбачена Законом №3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи має бути у розмірі 3391 гривні, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Отже позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, на момент нарахування і виплати йому у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня та на дату звернення його із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, мав право на отримання цієї допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, що передбачено Законом №3551-XII.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача його суб'єктивного права на отримання допомоги у розмірі, визначеному Законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено з 1 січня 2021 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1769 гривень.
Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи повинен становити 12383 грн. (1769 грн. х 7).
Таким чином, відповідач, здійснивши нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», діяв протиправно та порушив право позивача на отримання допомоги у розмірі, установленому законом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо перерахування та виплати позивачу одноразової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі, визначеному законом, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної (немайнової) шкоди в розмірі 5 000 грн, суд зазначає наступне.
Зазначена вимога про стягнення моральної шкоди заявлена одночасно з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому відповідно до ч.5 ст.21 КАС України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Суд враховує, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у постанові від 25.04.2019 р. у справі №818/1429/17 (провадження №К/9901/1826/18) та постанові від 31.07.2019 р. у справі №804/6922/16 (провадження №К/9901/30090/18).
У позовній заяві позивач посилається на правові позицію Верховного Суду, викладені у справах №285/1864/16-а, №820/5044/18, №750/6330/17, №459/274/17.
У постанові від 27.11.2019 р. у справі №750/6330/17 (провадження №К/9901/37372/18) Верховний Суд вказав, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 р. у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна школа полягає у стражданні або приниженні яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, її інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникають внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.117 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою ( в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.
Суд враховує, що відповідачем відносно позивача, який є учасником бойових дій допущено бездіяльність, яка зумовлена неналежним фінансуванням державою відповідних програм та не перерахуванням коштів у повному обсязі головним розпорядником.
Водночас позивачем у позовній заяві не зазначено про завдання йому страждання чи приниження, спричинення фізичних чи психологічних наслідків, що унеможливлює встановлення причинно-наслідкового зв'язку та визначення співмірності розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради (ЄДРПОУ 03197776, вул. Слави, 54, смт. Новоархангельськ, Кіровоградська область, 26100) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, як інваліду війни ІІІ групи, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду війни ІІІ групи, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Новоархангельської районної ради.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. Науменко