20 січня 2022 року м. Ужгород№ 260/7212/21
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Дору Ю.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у якому просить: "1. Відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (94 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії; 2. Розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; 3. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.10.2021 року; 4. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2010 по 2021 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.10.2021 року."
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що позивач звернулася із заявою до начальника прикордонного загону, у які клопотала про виплату грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як жінці, яка виховує двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2010 по 2021 роки. Листом від 25.10.2021 №12/М-108 відповідач відмовився здійснити виплату належної ОСОБА_1 при звільненні компенсації. Вважаючи, що вказаними діями відповідач порушив її права на соціальний захист і виплату грошового забезпечення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
14 грудня відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що підтвердити або заперечити використання щорічної додаткової відпустки штаб- сержантом ОСОБА_1 , передбаченою статтею 19 Закону № 504 (стаття 73 Кодексу законів про працю України) - додатково оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, протягом 2010-2013 років являється неможливим, оскільки накази по особовому складу (тимчасового зберігання) зберігаються 5 років. Вказує, що позивач під проходження військової служби не зверталася до керівництва військової частини про надання відпустки в період з 2010-2013 роки. Зазначає, що з березня 2014 року по 2021 року така відпустка не надавалася, у зв'язку з введенням особливого періоду в країни. Таким чином, вважає, що 94 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Разом з відзивом представник відповідача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року відмовлено відповідачу у клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду.
20 грудня 2021 року позивач надала суду відповідь на відзив, у якому проти відзиву заперечила, просила суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 01.10.2021 звільнена з військової служби із 01 жовтня 2021 року (наказ відповідачам 438-ос від 01.10.2021).
Нарахування та виплату їй грошового забезпечення здійснював відповідач по справі.
ОСОБА_1 , являється матір'ю трьох дітей: донька - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; донька - ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_5 та син - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_6 .
У жовтні 2021 року Мельник 0.1. звернулася із заявою до начальника прикордонного загону, у які клопотала про виплату грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як жінці, яка виховує двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2010 по 2021 роки.
Проте, листом від 25.10.2021 №12/М-108 відповідач відмовився здійснити виплату належної ОСОБА_1 при звільненні компенсації.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115, - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Частиною першою статті 2 цього Закону передбачено право на відпустки громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону): інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19.05.2009 №1343-V та до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі одиноким матерям.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивач має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли і в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10.1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які є мають статус військовослужбовця, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, одиноким матерям.
З урахуванням викладеного, право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, не може бути обмеженим.
З огляду на викладене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» з 2010 року до 2021 року.
Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вказує, що довід відповідача про те, що підтвердити або заперечити використання щорічної додаткової відпустки штаб- сержантом ОСОБА_1 , передбаченою статтею 19 Закону № 504 (стаття 73 Кодексу законів про працю України) - додатково оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, протягом 2010-2013 років являється неможливим, оскільки накази по особовому складу (тимчасового зберігання) зберігаються 5 років, судом не може прийнятий як доказ спростування використання позивачем свого права на додаткову відпустку.
Відповідач не довів правомірність не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової соціальної відпустки за період 2010 по 2021 роки, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до повного задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 5 ст. 139 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат сторонами, судові витрати у справі не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Чопського прикордонного загону ( ІНФОРМАЦІЯ_7 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність 94 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», за період з 2010 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.10.2021 року
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321707) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2010 по 2021 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.10.2021 року."
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору