19 січня 2022 року м. Ужгород№ 260/7723/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 94 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) (89502, м. Чоп, вул. Голова, буд. 55А, код ЄДРПОУ 14321707) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Сідака Павла Петровича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 94 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ), в якому просить: 1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (25.06.2021) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. 2. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 25.06.2021 по 06.12.2021 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за неотримане речове майно. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством. Також позивач вважає, що оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно не виплачено в день його виключення із списків особового складу, то він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що військова частина НОМЕР_2 є бюджетною організацією, яка фінансується з державного бюджету України. Станом на час звільнення позивача зі служби в/ч НОМЕР_2 не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна. При цьому військовою частиною вживалися усі можливі заходи для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Однак компенсація замість належних до видачі позивачу предметів речового майна за час проходження військової служби не була виплачена, оскільки військова частина не має власних коштів для її виплати. Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що компенсація за неотримане речове майно не входить до видів грошового забезпечення військовослужбовців, такий вид компенсації передбачений лише Кодексом законів про працю України, норми якого не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки є загальними та можуть бути застосовані лише у випадку відсутності регулювання правовідносин нормами спеціального законодавства. У зв'язку з цим позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необґрунтованими. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що дії відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, а тому є протиправними.
Ухвалою суду від 19 січня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, матеріали пенсійної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_2 ).
Наказом начальника 94 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 25.06.2021 року № 263-ОС позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки № 46/21 військової частини НОМЕР_2 сума грошової компенсації за належні до видачі позивачу предмети речового майна становить 65411,33 грн.
06.12.2021 року відповідачем було виплачено заборгованість, а саме в сумі 64430,17 грн., що визнається сторонами.
Суд вважає, що невиплата відповідачем грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження служби речове майно в повному обсязі в день виключення зі списків військової частини є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі грошова компенсація) визначає Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178 (далі Порядок N 178).
Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку N 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року (п.п. 4, 5 Порядку N 178).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з часу виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Крім того, системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про наявність права звільненої з військової служби особи на грошову компенсацію за невикористане речове майно незалежно від обставин звільнення, що, у свою чергу, відповідає обов'язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу.
У даному випадку позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу від 25.06.2021 р. № 263-ОС при цьому в зазначеному наказі не йдеться ані про суму нарахованої грошової компенсації за невикористане речове майно, ані про виплату йому такої компенсації.
Разом з тим за змістом ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.п. 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зважаючи на викладене, суд не враховує доводи відповідача про те, що з урахуванням відсутності коштів для виплати зазначеної компенсації, позивач не набув права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у день виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки виплата такої компенсації при звільненні не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію вартості за неотримане речове майно. Крім того, відмова отримати речове забезпечення не означає припинення права на компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі речового майна; 2) грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Отже, позивач має право на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини така компенсація йому не виплачувалася. Враховуючи, що розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведений лише 06.12.2021 р., суд визнає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати такої компенсації ОСОБА_1 на час його звільнення з військової служби.
Що стосується вимоги позивача стягнути з військової частини НОМЕР_2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25.06.2021 р. по 06.12.2021 р., суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби. Отже, з моменту звільнення грошова компенсація має бути виплачена військовослужбовцю, який звільняється.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні відповідач безпідставно не виплатив позивачу компенсацію вартості неотриманого речового майна. Всупереч положенням щодо обов'язкового грошового, продовольчого та речового забезпечення компенсація позивачу вартості неотриманого речового майна була виплачена тільки 06 грудня 2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, оскільки вони проходять службу і їх правовий та соціальний статус визначається спеціальним законодавством. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з тим, ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних правовідносин.
Безпідставними є доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв'язку з тим, що компенсація вартості неотриманого речового майна не входить до складу грошового забезпечення. Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначає відповідач.
Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність правових підстав для такого стягнення. Порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби врегульовано спеціальним законодавством. При цьому порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовця, зокрема, строків проведення розрахунків, такими нормативними актами не врегульовано. У такому випадку підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України, якими врегульовано порядок проведення розрахунків при звільненні та встановлено відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема, в постанові у справі № 825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18) колегія суддів Верховного Суду сформулювала висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, що, у свою чергу, дасть змогу забезпечити рівність прав та принцип недискримінації у трудових відносинах.
Суд вважає, що вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення підлягають задоволенню.
Суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 р. у справі № 805/3167/18-а (адміністративне провадження № К/9901/9908/19).
Вирішуючи питання про суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд виходить з середнього заробітку позивача, зазначеного у архівній відомості, виданої ВПС «Чоп».
Так, обчислення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.
З урахуванням положень вказаного Порядку та на підставі довідки про доходи грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (квітень-травень 2021 року), складає 37061,26 грн, відповідно, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 607,56 грн (37061,26 грн / 61 (кількість днів): квітень 2021 року 30 день, травень 2021 року 31 днів). З дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини 25.06.2021 р. по день розрахунку 06.12.2021 р. пройшло 164 дні. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд враховує, розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.
Як наслідок, сума середнього грошового забезпечення становить 99590,64 грн. (607,56 грн. х 164 дні).
Однак, суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (65411,33 грн.), вищевказані розрахункові суми (99590,64 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі суттєво перевищують суму виплаченої компенсації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 в постанові від 30.10.2019 року.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 65411,33 грн. (сума компенсації вартості за неотримане речове майно) / 99590,64 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100 = 65,68%.
Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 65,68%, становить: 607,56 (середня заробітна плата позивача за один день) х 65,68% = 399,04 грн.
Отже, за 164 календарних дні затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 65442,56 грн. (399,04 грн. х 164 дні).
Враховуючи наведене, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2021 року по 06.12.2021 року в розмірі 65442,56 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу на час звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, не дотримався вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. №178, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 25.06.2021 р. по день розрахунку 06.12.2021 р. з урахуванням пропорційності у розмірі грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 94 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) (89502, м. Чоп, вул. Голова, буд. 55А, код ЄДРПОУ 14321707) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) щодо затримки повного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25 червня 2021 року по 06 грудня 2021 року у розмірі 65442,56 грн. (шістдесят п'ять тисяч чотириста сорок дві гривні п'ятдесят шість копійок).
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич