18 січня 2022 року м. Ужгород№ 260/6092/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області та до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області та до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області у якому просить: 1. Визнати протиправною відмову Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в оформленні та видачі мені, ОСОБА_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки в порядку обміну відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.; 2. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Закарпатській області в особі Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області оформити та видати мені, ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки в порядку обміну відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без надання згоди на збір і обробку моїх персональних даних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області в особі Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області із заявою, якою просила оформити і видати їй паспорт у формі книжечки, у відповідності до вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII . Наголошувала, що у такій заяві вона повідомила про відмову від оформлення і отримання паспорта у формі ІД-картки з безконтактним електронним носієм та від надання згоди на обробку персональних даних. Разом з тим, відповідач листом відмовив їй у видачі паспорта у формі книжечки, покликаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398, вказуючи, що без рішення суду видача паспорта у формі книжечки зразка 1994 року є неможливою. Позивач, звернула увагу на те, що така відмова є грубим порушенням принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних. З покликанням на постанову Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, просила позов задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. У поданому відзиві відповідач зазначив, що оформлення та видача паспорта громадянина України здійснюється відповідно до статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України». Оформлення та видача паспорта громадянина України особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року здійснюється відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591.
Відповідно до положень ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , 09.10.2021 року уклала шлюб з ОСОБА_3 . Під час укладення шлюбу я набула прізвище мого чоловіка - ОСОБА_1 .
Для обміну паспорта позивач звернулась до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області із заявою від 20.10.2021 р. з проханням оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки в порядку обміну відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. В супровідній заяві мною позивачем повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки, про незгоду на обробку персональних даних та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суцу від 19.09.2018 р. у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Всі документи посадова особа Міжгірського РВ ГУДМС отримала особисто, про що свідчить її підпис. Проте Відповідач так і не оформив позивачу паспорт у формі книжечки згідно Положення про паспорт. Натомість Відповідач надав відповідь від 26.10.2021 р. № Д-27/6/2128-21/2101.24/282-21, в якій відмовив в оформленні та видачі паспорта- книжечки, та повідомив, що згідно постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 р. «Про затвердження Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», паспорти зразка 1994 року оформляються за рішенням суду про зобов'язання Державої міграційної служби оформити і видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Таким чином, Відповідач відмовив в оформленні та видачі позивачу паспорта-книжечки.
Судом встановлено, що відмовляючи у видачі паспорта-книжечки, Відповідач спирається на закон «Про ЄДДР» та прийняту на його виконання постанову КМУ № 302 від 25.03.2015 р. Але відповідно до вказаного закону Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) створений для обслуговування тих суспільних відносин, які «пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням конфіденційної інформації» (ч. 1 ст. 1; ч. З ст. 8).
Проте, відповідно до ст. 32 Конституції України «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Стаття 10 закону «Про ЄДДР» вимагає від громадян особистого звернення та підпису на заяві про включення персональних даних до Реєстру та формування унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР). Тобто цей Закон передбачає отримання згоди людини на обробку її даних в ЄДДР. Таким чином, умови включення даних до ЄДДР не підпадають під визначення випадків, вказаних статтею 32 Конституції України, за якими згода не вимагається, а навпаки, передбачають згоду людини на обробку її даних.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» термін «згода» означає «добровільне волевиявлення за умови поінформованості». Уповноважений ВРУ з прав людини у Роз'ясненні до Типового порядку обробки персональних даних (08.01.2014, № п0001715-14), зокрема, зазначає, що «під інформованою згодою на обробку персональних даних варто розуміти добровільне, компетентне прийняття особою рішення про обробку її персональних даних, яке ґрунтується на одержанні нею повної, об'єктивної і всебічної інформації стосовно майбутньої обробки персональних даних». Отже, при ненаданні людиною згоди її персональні дані не повинні оброблятися. Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без ЇЇ згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя» (20.01.2012, № 2-рп/2012, Справа №1-9/2012).
Наведені норми дають підстави для висновку, що документи Реєстру, передбачені законом «Про ЄДДР», (зокрема паспорт - картка), можуть видаватися виключно на добровільній основі.
Як підставу для відмови позивачу видати паспорт у формі книжечки в даному випадку стала і відсутність рішення суду.
Не погоджуючись з відмовою видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 19 частиною 2 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 32 частиною 2 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом статті 92 частини 1 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно зі статтею 1 частиною 1 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20.11.2012 (далі по тексту - Закон України № 5492-VI), суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно дефініції, наведеної у статті 4 частині 1 Закону України № 5492-VI, Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно зі статтею 4 частинами 2, 3 Закону України № 5492-VI, визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 10 частиною 1 Закону України № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Статтею 13 частиною 1 Закону України № 5492-VI передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (стаття 13 частина 1 пункт 1 підпункт "а" Закону України № 5492-VI).
Відповідно до статті 13 частини 3 Закону України № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.
Згідно із статтею 14 частинами 1, 2, 4, 5 Закону України № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно із статтею 21 частинами 1,2 Закону України № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
На виконання положень статті 15 частини 2 та статті 21 частини 2 абзацу 2 Закону України № 5492-VI, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 302 (у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 26 жовтня 2016 року), якою затвердив зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2, зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4, Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Порядку № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено :
- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992;
- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Порядку № 302 передбачено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється, паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01.11.2016, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пунктів 1, 2 6 Порядку № 302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 131 Порядку № 302, до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про захист персональних даних", персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
За змістом статті 6 частини 1, 5 та 6 цього Закону, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
У межах встановленого Законом України № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову № 745 від 26 жовтня 2016 року, якою вніс відповідні зміни до Порядку № 302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Порядком № 302.
Положення про паспорт (на яке позивач посилається, як на одну з правових підстав для задоволення позовних вимог) прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України № 1636-ХІІ від 08 жовтня 1991 року "Про громадянство України" (який втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ "Про громадянство України").
На підставі Положення про паспорт (у редакції постанови Верховної Ради України № 3423-ХІІ від 02 вересня 1993 року) Кабінет Міністрів України постановою № 353 від 04 червня 1994 року (далі - Постанова № 353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 13 березня 2013 року "Деякі питання виконання Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визнано такою, що втратила чинність.
Однак постановою № 415 від 12 червня 2013 року уряд зупинив дію постанови № 185 від 13 березня 2013 року, відновивши дію Постанови № 353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін. Обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Суд, перевіряючи обґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності законних підстав для обміну у зв'язку з непридатністю для подальшого використання паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року, зазначає наступне.
Звертаючись до відповідача із заявою для обміну у зв'язку із зміною прізвища (зміни інформації, внесеної до паспорта) паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до постанови Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року, позивач фактично відмовився від отримання паспорту з безконтактним електронним носієм, оскільки такий носій містить персональні дані, від обробки яких він відмовляється.
Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Вимогами пункту 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, зокрема, передбачено, що паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі непридатності паспорта для подальшого використання; коли він заявлений як втрачений або викрадений та прийнято рішення про оформлення нового паспорта.
Відповідно до пункту 2 глави ІV Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 № 456 (далі - Тимчасовий порядок) для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Водночас, суд зазначає, що згідно з положеннями пункту 17 глави ІІ "Порядок видачі, обміну паспорта і користування ним" Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503 - XII, для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", що набрала чинності з 07.06.2019, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Приписи Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503 - XII, які є чинними разом із положеннями Тимчасового порядку, не передбачають обов'язку громадянина подавати для обміну паспорта громадянина судового рішення про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Отже, покликання відповідача на відсутність рішення суду не може бути підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, так як законодавством така підстава не передбачена.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку відповідачем протиправно відмовлено у оформленні і видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503 - XII, у зв'язку з втратою попереднього.
Суд, вважає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що норми Закону України № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Висновки аналогічного змісту були викладені Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2019 року по справі № 20/270/19 (К/9901/18498/19).
Тому, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем було протиправно відмовлено у оформленні і видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503 - XII, у зв'язку з втратою попереднього.
Суд не погоджується з доводами відповідача про помилковість застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № Пз/9901/2/18 та зазначає, що висновки суду не суперечать позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі Пз/9901/2/18.
Крім того, відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року по справі № 620/1043/19 висловив аналогічну позицію.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних" № 2438-VI від 06.07.2010, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.5 і 6 цієї Конвенції... ".
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене Законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995 року, заява №18139/91, п.37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Так, враховуючи зазначене, суд зазначає, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Разом з тим, суд, вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (стаття 21 частина 1 Закону України № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на порушення прав та законних інтересів позивача (оскільки наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджені протиправні дії відповідача, що полягають у відмові в оформленні паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавств), суд приходить висновку, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов необхідно задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12а,м. Ужгород,Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ 37809328) та до Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (9000, Закарпатська область, Міжгірський район, смт. Міжгір"я, вул. Возз"єднання, 1, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Міжгірського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області у надані послуги ОСОБА_1 щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, Грибоєдова, 12-а, код ЄДРПОУ 37809328) надати послугу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо оформлення та видачі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88017, вул. Грибоєдова, 12а, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 37809328) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати в розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень 00 коп) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору