03 лютого 2022 року
м. Рівне
Справа № 570/591/20
Провадження № 22-з/4815/7/22
Рівненський апеляційний у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео Швидка Фінансова Допомога" про роз'яснення судового рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео Швидка Фінансова Допомога" про визнання зобов'язання виконаним,
У лютому 2020 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео Швидка Фінансова Допомога" (далі - ТОВ "Манівео"), де просила визнати виконаними у повному обсязі зобов'язання, що виникло на підставі договору онлайн-кредитування від 21 жовтня 2019 року на суму 8 750 гривень, укладеного між сторонами.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2020 року позов задоволено.
Визнано виконаним у повному обсязі зобов'язання, що виникло на підставі договору онлайн-кредитування від 21 жовтня 2019 року на суму 8 750 гривень, між ОСОБА_1 та ТОВ "Манівео".
Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу відповідача задоволено.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 листопада 2020 року скасовано.
Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ "Манівео" про визнання зобов'язання виконаним.
Компенсовано відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 405 гривень.
14 січня 2022 року ТОВ "Манівео" подало заяву, де просило роз'яснити резолютивну частину постанови Рівненського апеляційного суду по справі №570/591/20 від 25.05.2021 року в тій частині, яким чином компенсуються відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 405 гривень.
На обґрунтування необхідності роз'яснення судового рішення зазначалось, що 06 грудня 2021 року відповідач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області з заявою про повернення судового збору на підставі постанови апеляційного суду. Проте у відповідь було повідомлено, що відповідними порядками не передбачено можливості компенсувати судові витрати на підставі постанови суду, адже органами Казначейства виконуються рішення про стягнення коштів на підставі виконавчих документів. Зазначалось, що повернення коштів з Державного бюджету здійснюється головними управліннями Казначейства на підставі належним чином засвідченого судового рішення про повернення коштів відповідно до вимог Порядку № 787. Тобто органи Казначейства відповідно до покладених на них завдань здійснюють лише повернення та стягнення коштів, а не компенсацію, як вказано у резолютивній частині постанови суду. Отже, відповідач не може реалізувати своє право на компенсацію судових витрат, позаяк постанова суду апеляційної інстанції є незрозумілою в резолютивній частині.
Згідно з ст. 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
Про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
При цьому відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому відповідно до вимог ч.3 ст. 271 ЦПК України, де йдеться про відсутність потреби у виклику учасників справи для вирішення такого процесуального питання, колегія суддів вважає можливим провести розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Між тим, заява до задоволення не підлягає.
Зі змісту ст. 271 ЦПК України видно, що незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Тому приводом для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.
Частиною 7 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо інше не передбачено законом, то у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Компенсація судових витрат стороні за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за правилами вказаної правої норми є результатом здійснення судом розподілу судових витрат, який здійснюється судом за наслідками вирішення справи на відповідному етапі (розгляд справи по суті, апеляційний чи касаційний перегляд справи).
Компенсація судового збору у порядку ч.7 ст. 141 ЦПК України є наслідком розподілу судових витрат, обґрунтовано понесених заявником на момент їх сплати, за результатами розгляду справи судом у разі звільнення протилежної сторони від сплати судового збору. Яка мала компенсувати так витрати протилежній стороні у порядку розподілу судових витрат.
Всупереч твердженням органу Казначейської служби України, на які покликається заявник, справлений судовий збір, який підлягає до стягненню, або ж судовий збір, що підлягає поверненню у відповідних випадках, не є тим судовим збором, який підлягає компенсації учаснику справи у разі звільнення від сплати судового збору протилежної сторони, яка мала б відшкодувати заявнику понесені ним судові витрати (а саме сплачений судовий збір) за результатами розгляду на певному етапі справи судом.
Так, надміру сплачений судовий збір або помилково сплачений судовий збір вказує про вчинення особою помилкових дій безпосередньо під час сплати судового збору, чи то у зв'язку з неправильним визначенням розміру судового збору, який підлягав сплаті, чи то під час визначення реквізитів, за якими мав бути сплачений судовий збір.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". Щодо повернення судового збору, то ст. 7 цього Закону встановлено вичерпний перелік підстав для повернення сплаченої суми судового збору.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що сплачений судовий збір повертається лише у разі, коли справа не розглядалася судом по суті та будь-яка юридична оцінка обставин справи і доводів сторін не здійснювалася.
Таке формулювання, як стягнення судового збору, не може бути застосовано при вирішення питання компенсації судових витрат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки суперечить його правовій природі.
Відносини з компенсації судових витрат неможливо прирівняти й до відшкодування шкоди державою.
Компенсація судового збору у порядку ч.7 ст. 141 ЦПК України є наслідком розподілу судових витрат, обґрунтовано понесених заявником на момент їх сплати, за результатами розгляду справи судом у разі звільнення протилежної сторони від сплати судового збору. Яка мала компенсувати так витрати протилежній стороні у порядку розподілу судових витрат.
Тобто наявні неврегульовані суспільні відносин, що виникають з підстав, передбачених ч.7 ст. 141 ЦПК України.
В даному ж випадку не допускається регулювання публічно-правових відносин за аналогією права чи закону.
Неврегулювання таких публічно-правових відносин означає для суду заборону на здійснення процесуальної діяльності, адже такі дії знаходяться поза межами дискреційних повноважень суду.
При цьому потрібно враховувати, що зазначена норма права має і певну соціально-правову спрямованість, що так само відноситься до сфери регулювання публічного права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 16 березня 2004 року № 6-рп/2004 у справі № 1-3/2004 зазначив, що відповідно до статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Прагнення держави до збалансованості та наповнення бюджету України реалізується через визначення джерел надходження до державного бюджету і потреб на видатки, що безпосередньо чи опосередковано пов'язано зі сферою цінової політики, яка має бути спрямована на забезпечення соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян.
Отже, наявність описаної прогалини у законодавстві має бути усунута повноважним органом державної влади.
Враховуючи, що головним розпорядником бюджетних коштів є Кабінет Міністрів України, то саме він і має визначити, якими є видатки за ч. 7 ст. 141 ЦПК України, та у якому порядку, за рахунок яких коштів та за яких умов вони підлягають компенсації стороні, яка їх понесла.
Станом на цей момент правило ч. 7 ст. 141 ЦПК України носить переважно декларативний характер, оскільки у законодавстві не передбачено дієвого механізму реалізації її положень.
Роз'яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності постановленого судового акта і викладенні незрозумілої частини рішення суду чи його певних висновків у більш чіткій і зрозумілій формі.
В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та докладно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення.
Роз'яснено може бути рішення суду виключно у разі, якщо без такого роз'яснення його важко виконати, оскільки існує велика ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Із заяви вбачається, що заявнику не зрозумілий саме порядок та спосіб виконання постанови апеляційного суду в резолютивній частині щодо компенсації судових витрат за розгляд справи в апеляційному порядку у розмірі 3 405 гривень, тобто судових витрат зі сплати судового збору.
Між тим, чинним законодавством передбачено механізм надання роз'яснення змісту судового рішення, а не роз'яснення порядку його виконання. Шляхом роз'яснення судового рішення суд не вправі змінювати спосіб та порядок його виконання.
При цьому не підлягають й роз'ясненню судові рішення, ухвалені судом у межах наданих йому повноважень з процесуальних питань, які вказують на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії.
Зважаючи на наведене і керуючись ст. ст. 271, 368, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Манівео Швидка Фінансова Допомога" у роз'ясненні постанови Рівненського апеляційного суду від 25 травня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео Швидка Фінансова Допомога" про визнання зобов'язання виконаним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків