Справа № 204/553/22
Провадження № 1-кп/204/348/22
31 січня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021041680000693 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 листопада 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 ,
В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання вказав, що в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження, було обрано обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою та в подальшому було продовжено, у зв'язку з тим, що було встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, за вчинення якого Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді виключного позбавлення волі на строк від семи років, офіційно не працевлаштований, постійного джерела прибутку немає, постійного місця реєстрації та місця мешкання у м. Дніпрі не має, міцних соціальних зв'язків та родини не має, що дає підстави вважати, що обвинувачений, усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Крім того, обвинувачений може чинити незаконний вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки останньому відомі їх анкетні данні та місця мешкання та зазначені особи на даний час не допитані в судовому засіданні. Також, обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній схильний до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки має не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості, відносно обвинуваченого в різних судах м. Дніпра та області розглядаються кримінальні провадження за вчинення умисних злочинів, а також обвинувачений не має офіційного місця роботи, що свідчить про відсутність законного достатнього джерела доходу, який здатен забезпечити рівень життя обвинуваченого, тобто є всі підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, може вчинити інші, в тому числі корисливі кримінальні правопорушення. Застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 іншого, більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Захисник ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_6 не заперечували проти заявленого клопотання.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2021 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 грудня 2021 року, який ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року було продовжено до 01 лютого 2022 року включно.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, згідно зі ст. ст. 7,8,9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства, суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_7 , строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, суд також зазначає, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, постійного джерела прибутку немає, постійного місця реєстрації та місця мешкання у м. Дніпрі не має, міцних соціальних зв'язків та родини не має, що дає підстави вважати, що, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, може переховуватися від суду.
Крім того, існує обґрунтований ризик, що ОСОБА_6 може чинити незаконний вплив на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_6 відомі анкетні дані та місце мешкання свідків у цьому ж кримінальному провадженні, та у судовому засіданні зазначені особи не допитані, тобто існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній схильний до вчинення кримінальних правопорушень, так як має не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості, відносно обвинуваченого в різних судах м. Дніпра та області розглядаються кримінальні провадження за вчинення умисних злочинів, а також обвинувачений не має офіційного місця роботи, що свідчить про відсутність законного достатнього джерела доходу, який здатен забезпечити рівень життя обвинуваченого, тому існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто продовження вчинення кримінальних правопорушень.
Характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Таким чином, оскільки на цей час ОСОБА_6 продовжує обвинувачуватися у вчиненні особливо тяжкого умисного кримінального правопорушення, враховуючи те, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачений п.п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на який вказує прокурор, продовження застосування обвинуваченому тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи.
При продовженні строку дії запобіжного заходу суд також враховує і ту обставину, що протягом перебування ОСОБА_6 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування в умовах ізоляції відносно останнього не надходило.
Тому, суд приходить до висновку про необхідність продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою, який в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
При цьому, суд приходить до переконання, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110,176-179, 183, 193, 194, 197, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 31 березня 2022 включно.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1