02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 585/991/20
провадження № 51-4679км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Сумського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Капустинці Липоводолинського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської областівід 12 травня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Сумський апеляційний суд 15 вересня 2021 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)скасував вирок місцевого суду у зв'язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання та ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 09 березня 2020 року о 13:20, керуючи автомобілем марки ВАЗ-2106, д. н. з. НОМЕР_1 , рухався в межах населеного пункту по вул. Соборній у м. Ромнах Сумської області зі сторони вул. Покровський Узвіз в напрямку бульв. Шевченка. При наближенні до пішохідного переходу, розташованого поблизу будинку 14 на вул. Соборній, не впевнився у відсутності пішохода на нерегульованому пішохідному переході, не знизив швидкості та не зупинив транспортний засіб, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка в той час рухалась по пішохідному переходу та мала перевагу в русі під час перетину проїзної частини дороги. Внаслідок ДТП ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження, від яких померла. Своїми діями ОСОБА_6 порушив пункти 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР). Порушення цих норм має прямий причинний зв'язок із дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП) та її наслідками.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 , порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та застосування положень ст. 75 КК у зв'язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість.
Захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду, на її думку, підстави призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Позиції учасників судового провадження
У письмових запереченнях потерпіла ОСОБА_9 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення скарги та просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не заперечуються і не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За змістом касаційної скарги, незаконність вироку суду апеляційної інстанції захисник ОСОБА_7 вбачає в істотному порушенні вимог кримінального процесуального закону, неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості.
Однак зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону в повній мірі дотримався.
Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 із застосуванням ст. 75 КК покарання, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду про застосування до засудженого положень ст. 75 цього Кодексу - скасуванню з ухваленням нового вироку в цій частині.
Так, згідно зі ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Місцевий суд, призначаючи засудженому покарання, дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час іспитового строку.При цьому суд врахував: суспільну небезпеку та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкість скоєного; особу винного (який працює та утримує матір похилого віку), у нарколога та психіатра на обліках не перебуває; позитивну характеристику з місця роботи і проживання, пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування завданого збиткута відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку, що виправлення засудженого може бути досягнуто без застосування покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи прокурора в апеляційній скарзі, визнав їх спроможними щодо неправильного застосуванням судом першої інстанції положень ст. 75 КК та дійшов висновку, що реальне відбування покарання буде доцільним та відповідатиме меті його призначення.
Так, задовольняючи скаргу прокурора, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги закону, які об'єктивно впливають на звільнення від відбування покарання з випробуванням, зокрема: ступінь тяжкості вчиненого злочину (який відповідно до ст. 12 КК є тяжким), наслідки ДТП (потерпіла ОСОБА_8 померла), позицію потерпілих, які підтримали думку прокурора щодо призначення реального покарання, а також те, що обвинувачений надав потерпілим лише певну частину суми в рахунок відшкодування збитків, що не змінило їх планів стосовно пред'явлення цивільного позову в рамках цивільного судочинства.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду перевірила матеріали щодо можливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК, а саме призначення йому основного покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 286 КК, або ж переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції цієї норми закону, та дійшла висновку, що в цьому кримінальному провадженні відсутні жодні пом'якшуючі покарання обставини, які з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину.
Зваживши на вказані обставини, апеляційний суд, виходячи з своїх дискреційних повноважень, дійшов висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку та призначення ОСОБА_6 покарання без застосування ст. 75 КК, що, на думку суду, сприяло би виправленню засудженого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
З таким призначеним покаранням та висновками апеляційного суду щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання погоджується і Суд.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання є співмірним протиправним діянням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК.
Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Сумського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями захисниказасудженого - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3