2/130/342/2022
130/3506/21
"25" січня 2022 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Порощука П.П.,
при секретарі Маліщук Н.А.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді,
13.12.2021 року позивач ОСОБА_1 , звернулася до суду з даним позовом, в якому просила скасувати наказ регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09.11.2021 року про відсторонення її від роботи, поновити її на посаді та стягнути з відповідача заробітну плату за період відсторонення від роботи. Позовні вимїоги мотивувала тим, що вона працює у відповідача на посаді бухгалтера ІІ категорії. Вважає, що в грудні 2021 року було порушено її конституційні права зі сторони відповідача, коли останнім вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2 та наказом №1207/ос від 09.12.2021 року її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021 року з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби. Зазначила, що у зв'язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу позивача позбавлено права на працю, а тому з огляду на вищевикладене такий наказ вважає незаконним.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 16.12.2021 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
10.01.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 , у якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що 29.11.2021 року позивач була ознайомлена з наказом, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 є обов'язковим для працівників АТ «Укразалізниця». Станом на 09.12.2021 року позивачем не було надано ні документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, ні довідки про абсолюті протипоказання відповідно до Переліку медичних показань та застережень до профілактичних щеплень, затвердженого Наказом МОЗ від 16.03.2021 року №595, ні негативного результату тестування. Наказом від 09.12.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09.12.2021 року до моменту пред'явлення сертифікату щеплення від COVID-19. Вважає, що дії відповідача відповідають вимогам ч.1 ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань», Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та про поновлення на посаді просила відмовити.
13.01.2022 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому позивач ОСОБА_1 просила задовольнити заявлені позовні вимоги.
18.01.2022 року до суду надійшло заперечення від представника відповідача ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила з приводу заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві, просила відмовити в задоволенні позову.
З огляду на вищезазначене суд, на підставі ч.5 ст.279 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу здійснювався судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню зважаючи на таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює бухгалтером 2 категорії категорії в Акціонерному товаристві «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та згідно з довідкою про доходи вона отримує заробітну плату, з червня 2021 року по листопад 2021 року їй нараховано 116868,47 грн. (а.с.11). Відповідно до наказу в.о. директора виконавчого регіональної філії Букін А.Ю. виданого на підставі ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 позивача відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою видання зазначеного наказу визначено неподання акту про відмову від пред'явлення документа про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. З таким наказом позивач була ознайомлена 10.12.2021 року, про що свідчить її підпис, з наказом не погодилась (а.с.7).
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог ст.ст.89 ЦПК України, суд згідно з положеннями ст.ст.77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Ст.43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями ч.1 та ч.2 ст.43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.
Трудові відносини в Україні врегульовані ст.1 КЗпП України.
Ст.21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров'я.
Як визначено в ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, відповідно до ст.10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Крім того, згідно з ч.1 та ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153, відповідно до ст.10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п.8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Обов'язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров'я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
Тобто, фактично обов'язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Отже, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов'язковими, не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку, затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що відповідно і зобов'язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.
Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.08.2014 року №551)щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами, згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.08.2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є незаконним. Сама й по собі вимога відповідача надати позивачу докази проведення відносно неї якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.
Вказаний висновок суду ґрунтується та тому, що згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ч.1 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 та 2 ст.32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно зі ст.286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Тобто, вимога відповідача до позивача щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем.
Положення п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов'язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 09.12.2021 року №1207/ос про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Посилання в оспорюваному наказі відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення, визначену п.5 ч.1 ст.Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання, визначене законом.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. А відтак п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема, п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку, з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування, Кабінет Міністрів України в даній постанові мав би зазначити про це.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28.02.2021 року і в подальшому жодних постанов Кабінет Міністрів України, яким би встановлювався карантин на інший період, не приймалось. Внесення змін до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 є неприйнятним з точки зору закону, оскільки Кабінет Міністрів України вправі відповідно до вимог ч.1 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію шляхом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії, не наділений.
Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.
Як визначено в ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Судом було встановлено, що в період з 09.12.2021 року - дня відсторонення від роботи позивача, їй було призупинено виплату заробітної плати.
Оскільки судом встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов і в частині стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Положення ст.235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.
Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 09.12.2021 року №1207/ос про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
З урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання незаконним наказу, зобов'язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позивач при подачі позову, в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" була звільнена від сплати судового збору при поданні позовної заяви, а тому витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави в сумі 908 грн.
Відповідно до положень ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання.
Керуючись ст.ст.2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Скасувати наказ регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09.11.2021 року №1207/ос «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 .
Зобов'язати Акціонерне товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул.Єжи Гедройця,5 м.Київ, 03680, КОД ЄДРПОУ 40075815) виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід.н. НОМЕР_1 , мешканці АДРЕСА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул.Єжи Гедройця,5 м.Київ, 03680, КОД ЄДРПОУ 40075815) на користь держави 908 (дев'ятсот вісім) грн. судового збору.
Рішення в частині скасування наказу та присудження виплати заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через Жмеринський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення буде проголошений 28.01.2022 року о 15.00 год.
Суддя Порощук П.П.