Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" січня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4798/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Інтергруп", м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
Позивача - не з'явився;
Відповідача - не з'явився
06 грудня 2021 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою звернувся Антимонопольний комітет України, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Інтергруп" штраф в розмірі 339999,00 грн. та пеню в розмірі 339999,00 грн. Також просить суд покласти на Відповідача судовий збір.
Ухвалою суду від 08.12.2021 р. відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 23.12.2021 р. о 10:00. Ухвалою суду від 23.12.2021 р. було повідомлено про наступне підготовче засідання на 11.01.2022 р. о 10:30. Ухвалою суду від 11.01.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.01.2022 р. о 10:15.
Позивач у підготовче засідання не з'явився, ніяких документів не надав. Причини неявки суду не відомі, про місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, які повернулись до суду.
Відповідач в підготовче засідання не з'явився, ухвала про відкриття провадження у справі та ухвала про відкладення розгляду справи повернулись до суду з поміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про відкриття провадження у справі, як і всі інші ухвали були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача.
Частинами 2, 3 статті 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За таких підстав, враховуючи те, що ухвали суду у даній справі направлялись відповідачу, вважається, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судового засідання, проте не виявив бажання бути присутнім у судовому засіданні, та його неявка не перешкоджає розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 202 ГПК України. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб'єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про факт відкриття провадження у даній справі, як того вимагають приписи ст. ст. 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні, а відтак суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Антимонопольний комітет України (далі - Комітет), розглянувши матеріали справи № 143-26.13/153-16 про порушення товариством з обмеженою відповідальністю “Стоун Інтергруп” (код ЄДРПОУ 39736752) законодавства про захист економічної конкуренції, прийняв рішення від 30.03.2021 №178-р (далі - Рішення №178-р), яким, зокрема, визнано, що ТОВ “Стоун Інтергруп” вчинило порушення, передбачене п.1 ч.2 ст.6 та п.1 ст.50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на світлі нафтопродукти щодо створення та підтримання системи договірних відносин, які забезпечують реалізацію світлих нафтопродуктів, переважно виробництва ПАТ “УКРТАТНАФТА”, у всіх регіонах України за картковою системою “АВІАС”, які призвели до дотримання спільного підходу в ціноутворенні та спільних умов реалізації товару.
Відповідно до пункту 2.58 резолютивної частини вказаного рішення постановлено, що за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на Товариство з обмеженою відповідальністю “Стоун Інтергруп” накладено штраф у розмірі 339999,00 грн.
З матеріалів справи слідує, що копія витягу із Рішення № 178-р від 30.03.2021 у справі №143-26.13/153-16 була надіслана супровідним листом №144-26.13/01-6221 на адресу відповідача, що не отримано останнім та повернуто з відділення Укрпошти як не вручений.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення органів Комітету надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення немає можливості, рішення органів Комітету вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
Інформація про прийняте Рішення № 178-р була оприлюднена в офіційному друкованому органі центральних органів виконавчої влади України «Урядовий кур'єр» від 01.07.2021 № 125 (6993).
З урахуванням викладеного, а також з огляду на наведені законодавчі приписи судом встановлено, що накладений на відповідача штраф у розмірі 339999,00 грн. на підставі рішення №178-р від 30.03.2021 підлягав сплаті до 10.09.2021 р. включно.
Отже, строк сплати штрафу, накладеного Рішенням №178-р, закінчився 10.09.2021.
Зазначене рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не було оскаржено відповідачем шляхом звернення з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.
Таким чином, рішення №178-р від 30.03.2021 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі №143-26.13/153-16 є таким, що в передбаченому законом порядку набрало чинності, та підлягає виконанню відповідачем.
Дане рішення Антимонопольного комітету України №178-р від 30.03.2021 про стягнення штрафу в сумі 339999,00 грн. відповідачем не виконано, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Станом на день подання позовної заяви, Комітет не отримував від Відповідача документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного Рішенням №178-р.
Позивач відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань зі сплати штрафу в передбачений законом строк, додатково нарахував останньому до сплати 339999,00 грн. пені за період прострочення з 11.09.2021 по 16.11.2021 включно.
Загальна кількість днів прострочення сплати штрафу складає - 67 днів.
За 67 днів прострочення сплати штрафу сума пені складає:
5099,985 грн. (1,5% від 339999,00 грн.) * 67 днів = 341698,99 грн.
Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розмір пені не може перевищувати розмір штрафу, накладеного відповідним рішенням Антимонопольного комітету України, а відтак розмір пені складає 339999,00 гривень.
Обставини щодо стягнення пені та штрафу стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.
Таким чином, рішення Антимонопольного комітету України № 178-р від 30.03.2021 року про порушення законодавства про захист економічної конкуренції по справі № 143-26.13/153-16, яким на відповідача накладено штраф у сумі 339999,00 грн., відповідачем не оскаржене та набрало законної сили, а відтак в силу ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є обов'язковим до виконання.
Як свідчать матеріали справи, відповідач був обізнаний про прийняття рішення № 178-р від 30.03.2021 року.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Рішення № 178-р від 30.03.2021 р. вважається врученим відповідачу 10.07.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
За змістом ч.8 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу, суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати до комітету документи, що підтверджують сплату штрафу.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем штрафу в передбачений законом строк.
Згідно з ч. 5 ст. 56 вказаного Закону, за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.
Згідно з наданим позивачем розрахунком розмір пені за періоди прострочення сплати штрафу з 11.09.2021 по 16.11.2021 становить 341698,99 грн.
Однак, за змістом ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив нарахований йому штраф, позивач на підставі ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" правомірно нарахував відповідачу пеню, яка з урахуванням зазначеної норми закону не може перевищувати розмір штрафу, а тому дорівнює 339999,00 грн.
Статтею 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду в тому числі про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки рішення Антимонопольного комітету України № 178-р від 30.03.2021 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі №143-26.13/153-16 є таким що набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, і відповідач при цьому не надав суду доказів сплати штрафу згідно з зазначеним рішенням та пені, нарахованої в зв'язку з простроченням оплати штрафу, в добровільному порядку, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача до державного бюджету України 339999,00 грн. штрафу та 339999,00 грн. пені за прострочення сплати зазначеного штрафу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 120, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Інтергруп» (вул. Луганська, 30, кім. 2, м. Харків, 61033, код ЄДРПОУ 39736752) штраф у розмірі 339999,00 грн. та пеню у розмірі 339999,00 грн., які зарахувати в дохід загального фонду Державного бюджету України (отримувач: ГУК у м.Києві/Соломян.р-н/ 21081100, код ЄДРПОУ: 37993783, банк: Казначейство України (ЕАП), рахунок: UА278999980313090106000026010, код класифікації доходів: 21081100 (символ звітності 106).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоун Інтергруп» (вул. Луганська, 30, кім. 2, м. Харків, 61033, код ЄДРПОУ 39736752) на користь Антимонопольного комітету України (адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; код ЄРПОУ 00032767; банк: Державна казначейська служба України, рахунок: UА 438201720343120001000001719) судовий збір у розмірі 10199,97 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "02" лютого 2022 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін