справа № 631/1400/18
провадження № 2/631/24/22
26 січня 2022 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.
за участю секретаря судового засідання М'ячиної Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Старовірівської сільської ради Харківської області, із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом,
ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, в якій просить встановити факт її сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка на момент смерті згідно довідки Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , одна. Позивач була сусідкою померлою та з 2004 року проживала поруч за адресою: АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина до складу якої входить 1/2 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
04 вересня 2018 року за заявою позивача у справі про прийняття спадщини, державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області заведено спадкову справу та виявлено, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я сина - ОСОБА_2 , який мешкає в АДРЕСА_3 . Спадкоємець за заповітом - ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини або відмову від неї до Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області не звертався, інших заяв до нотаріальної контори не надходило. Разом із тим, державним нотаріусом було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки останньою не підтверджено факту родинних відносин із спадкодавцем або не надано рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Разом із тим, як зазначила позивач, вона постійно починаючи з 2004 року підтримувала добрі дружні стосунки з померлою ОСОБА_3 , чоловік якої помер ще у 1995 році, з цього часу вона мешкала одна, дітей у неї не було, інших близьких родичів, які б проживали неподалік та могли навідувати померлу, надавати необхідну матеріальну та фізичну допомогу також не було.
За версією позивача, з 2010 року ОСОБА_3 потребувала сторонньої допомоги, хворіла, не могла самостійно виконувати фізичну роботу по дому, тому ОСОБА_1 постійно піклувалась нею, надавала необхідну матеріальну та медичну допомогу, забезпечувала належне лікування, харчування та фактично проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю. З 2012 року ця допомога була на постійній основі та позивач забезпечувала спадкодавця усім необхідним, вони разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, їх будинку знаходяться поруч та мають спільну межу. Похованням ОСОБА_3 також займалась позивач та здійснила усе за власний рахунок. Вказані обставини свідчать про наявність обґрунтованих сподівань про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, що необхідне позивачу для реалізації спадкових прав.
Відповідачем у справі Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області відзиву щодо позову ОСОБА_1 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом до суду не надано.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 грудня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом та відкрито провадження у справі, а також витребувано від державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області інформацію про коло спадкоємців, які звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , про заповіти залишені спадкодавцем на випадок своєї смерті, про наявність виданих свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_3 та належним чином завірену копію відкритої спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер у Спадковому реєстрі 62935995, номер справи у нотаріуса 131, дата реєстрації 04 вересня 2018 року.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 грудня 2019 року залучено до участі у цивільній справі № 631/1400/18 за позовом ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
28 травня 2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області постановлено ухвалу, якою замінено відповідача по цивільній справі № 631/1400/18 за позовом ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, з Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області на Старовірівську сільську раду Харківської області.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 червня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків, клопотання про направлення судового доручення залишено без розгляду, закрито підготовче провадження та призначено справу № 631/1400/18 до судового розгляду.
Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до Старовірівської сільської ради Харківської області про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, судом не вживалось.
ОСОБА_1 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що містяться у позові. При цьому позивач зазначила, що вона дійсно завжди допомагала та була поруч до самої смерті з ОСОБА_3 , а тому вважає, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом.
Представник позивача - адвокат Мякота Тетяна Михайлівна у судовому засіданні повністю підтримав позовну заяву ОСОБА_1 та просила її задовольнити, надавши пояснення аналогічні тим, що містяться у позові. Представник позивача наголосила, що позивач та померла постійно останні сім - вісім років мешкали разом, у ОСОБА_1 навіть залишились усі документи після смерті ОСОБА_3 . Організацію поховання і всі пов'язані з цим витрати позивач також взяла на себе. Однак, окрім як звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 не може реалізувати свої спадкові права, оскільки не являється, в установленому законом порядку, родичем померлої ОСОБА_3 , у зв'язку з чим вимушена звернутися до суду з даним позовом.
В подальшому позивач та її представник у судове засідання не з'явилися, проте через канцелярію суду представник позивача - адвокат Мякота Т. М. надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 579/22-вх від 26 січня 2022 року, відповідно до якої просила надалі розгляд справи здійснювати за її відсутності та відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги вони підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити (а. с. 220).
Уповноважений представник Старовірівської сільської ради Харківської області у судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини неявки суд не повідомили, однак на адресу суду голова сільської ради М. Біндус направив заяву, що була зареєстрована за вхідним № 3665/21-вх від 02 липня 2021 року, відповідно до якої просив розгляд справи здійснювати без участі уповноваженого представника Старовірівської сільської ради Харківської області, зазначивши, що при прийнятті рішення покладаються на розсуд суду (а. с. 193).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 у судові засідання не з'являвся. Судові повістки відправити не видалось за можливе, оскільки останній мешкає на території іншої держави, що підтверджується відповідними доповідними записками діловодів. Від направлення судового доручення у відповідності до частини 1 статті 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 498 Цивільного процесуального кодексу України, сторона позивача відмовилась.
З цього приводу слід зазначити, що положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача та відповідача свідчать їх відповідні заяви, подані їх представниками та долучені до матеріалів справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов'язковою для надання особистих пояснень не має, а позивач та її представник їх у попередньому судовому засіданні вже надали, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності сторін.
Вислухавши пояснення й доводи позивача та її представника, покази свідків, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, що були надані учасниками справи та безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).
Отже у ході розгляду справи в межах заявлених позовних вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 року у селищі міського типу Нова Водолага, Нововодолазького району Харківської області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис за № 08 від 12 березня 2018 року та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 9).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 51 від 10 березня 2018 року, виданого Комунальним закладом охорони здоров'я «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , померла у стаціонарі центральної районної лікарні селища міського типу Нова Водолага, Нововодолазького району Харківської області 09 березня 2018 року (а. с. 15).
Як убачається із матеріалів справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Проживала на день смерті одна, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 04 вересня 2018 року № 634 (а. с 11).
За правилами статті 1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 23 серпня 1965 року, встановлено, що між ОСОБА_4 , 1934 року народження, та ОСОБА_5 , 1937 року народження, був укладений шлюб, про що 23 серпня 1965 року в книзі записів громадянського стану зроблено відповідний актовий запис за № 26. Після реєстрації одруження чоловікові та дружині присвоєно спільне прізвище « ОСОБА_6 » (а. с. 13).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Комінтерн Нововодолазького районну Харківської області, про що Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 24 від 06 травня 1995 року та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 10).
Разом із матеріалів справи судом встановлено, що у померлої ОСОБА_3 , а також померлого ОСОБА_4 є син - ОСОБА_2 , який у свій час відмовився від спадщини після смерті батька на користь матері - ОСОБА_3 , що вбачається зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 січня 2008 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області та зареєстрованого у реєстрі за № 54 (бланк ВКС № 534979) (а. с. 18).
А отже доводи позивача, наведені у позові, а також у наданих до суду доказів (як то акту депутата, заяв осіб, чиї підписи нотаріально засвідчені) про те, що у спадкодавця ОСОБА_3 відсутні діти, є хибними (а. с. 24, 25, 26).
Перевіривши матеріали спадкової справи № 131/2018, заведеної щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що були направлені на адресу суду відповідно до ухвали про витребування доказів завідувачем Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. М. Зміївською, листом від 28 лютого 2019 року за № 151/01-16 встановлено, що 04 вересня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що була зареєстрована у книзі обліку спадкових справ за № 288 від 04 вересня 2018 року, заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (номер у спадковому реєстрі 62935995). При цьому у своїй заяві ОСОБА_1 вказала, що інших спадкоємців не має (а. с. 52 - 59).
Згідно матеріалів спадкової справи встановлено, що інших спадкоємців, які б зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 немає.
Разом із тим, з Інформаційної довідки із спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 53171438, сформованої 04 вересня 2018 року о 13 годині 25 хвилин Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області, яка міститься в матеріалах спадкової справи, встановлено, що у спадковому реєстрі наявна інформація про заповіт за номером у спадковому реєстрі 55167522, посвідченому 11 жовтня 2013 року Станичненською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, номер у реєстрі нотаріальних дій 291, складений ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вищезазначений заповіт, на час розгляду справи у суді є чинним (а. с. 54 - 58).
Тобто, з матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_3 визначила своїх спадкоємців шляхом складання заповіту.
Так, згідно змісту заповіту, посвідченого 11 жовтня 2013 року секретарем Станичненською сільської ради Нововодолазького району Харківської області Власюк Ю. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 291, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , розуміючи значення своїх дій, діючи добровільно, на підставі особистого волевиявлення, на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона матиме право за законом чи за заповітом заповіла - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає у АДРЕСА_3 (а. с. 63)
Положеннями статтей 1233 та 1236 Цивільного кодексу України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обв'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
З матеріалів справи убачається, що до складу спадкового майна, на яке ОСОБА_3 за життя мала право власності входить у тому числі, частина житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (копії свідоцтва про право власності, виданого 05 грудня 1995 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Зміївською Т. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 3689 та технічного паспорту на житловий будинок, інвентарний номер 158, реєстровий номер 1-43) (а. с. 19, 21 - 22).
Як встановлено в ході судового розгляду справи та було зазначено вище, на момент своєї смерті спадкодавець - ОСОБА_3 проживала одна, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 04 вересня 2018 року № 634 (а. с 11) та померла у лікарні (а. с. 15).
Позивач по справі - ОСОБА_1 , є сусідкою померлої та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 12 січня 2014 року, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Київським МВ РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 26 грудня 2000 року (а. с. 7 - 8).
У встановлений положеннями статті 1270 Цивільного кодексу України строк, позивач звернулась до нотаріальної контори за заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , але державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. М. Зміївською 05 грудня 2018 року була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме - у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не надала документів, які підтверджують факт родинних відносин або копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних або інших відносин (а. с. 23).
На підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини позивачем надано акт депутата округу № 10 Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Хлистуна Валерія Федоровича, складеного 27 листопада 2018 року за № 68 в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які проживають у селі Слобожанське Нововодолазького району Харківської області. Зі змісту вказаного акту вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично з 1992 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало останній на праві власності. Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Під час обстеження та опитування сусідів встановлено, що ОСОБА_3 на момент смерті постійно з 2010 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та членами її сім'ї, вели спільне господарство, мали підсобне господарство, мали спільний бюджет. ОСОБА_3 проживала з 1995 року одна, дітей у неї не було, інших близьких родичів, які б проживали неподалік від неї та могли навідувати її, надавати необхідну матеріальну та фізичну допомогу не було. ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у селі Слобожанське з 12 січня 2004 року. На протязі всього періоду з 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримували дружні стосунки, допомагали одна одній;починаючи з 2010 року ОСОБА_3 потребувала сторонньої допомоги, хворіла, не могла самостійно виконувати необхідну фізичну роботу по дому, тому їй у цьому допомагала ОСОБА_1 , забезпечувала медичною допомогою та фактично проживала з нею. Починаючи з 2012 року ОСОБА_3 за станом здоров'я не мала можливості самостійно себе обслуговувати, допомога ОСОБА_1 була постійною, остання забезпечувала усім необхідним. Похованням ОСОБА_3 також займалася ОСОБА_1 та понесла всі витрати по похованню (а. с. 24).
Окрім цього, до суду надані заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , підписи яких засвідчені 04 грудня 2018 року секретарем Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Власюк Ю. В та зареєстровані в реєстрі за № 100 та № 101, які повністю є ідентичними та відтворюють зміст акту депутата округу № 10 Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Хлистуна Валерія Федоровича, складеного 27 листопада 2018 року за № 68 (а. с. 25, 28).
Відповідно до довідки Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 12 березня 2018 року за № 202, витрати на поховання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесла ОСОБА_1 (а. с. 12).
У судовому засіданні, що відбулося 28 грудня 2021 року, за клопотанням сторони позивача були допитані в якості свідків у відповідності до вимог статті 230 Цивільного процесуального кодексу України та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , підтвердили факт проживання однією родиною позивача, ОСОБА_1 , та померлої ОСОБА_3 .
Як вказала свідок ОСОБА_9 вона проживає по сусідству з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 приблизно 15 років, її будинок знаходиться через дорогу від будинку померлої ОСОБА_3 . ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_3 , була для останньої як близька родичка; готувала для неї їжу, допомагала по господарству, обробляла огород. Коли ОСОБА_3 потратила до лікарні, ОСОБА_1 доглядала її в лікарні. Зі слів свідка, з ОСОБА_3 ніхто не проживав. За весь час вона бачила лише раз, коли до неї приїздив син. ОСОБА_3 потребувала сторонньої допомоги, яку їй надавала ОСОБА_1 та проживали вони як рідня на протязі 7 років.
Аналогічні покази надала свідок ОСОБА_11 та повідомила, що ОСОБА_1 тривалий час допомагала доглядати за померлою ОСОБА_3 , яка проживала поруч з нею, купувала їй продукти харчування за власні кошти, одягала бабусю. У ОСОБА_3 був чоловік, який помер, та син, який довгий час мешкає поза межами України. Син приїздив до матері дуже рідко, десь один раз на три роки. Останні раз він приїжджав на поховання матері. Свідок зазначила, що похованням ОСОБА_3 займалась ОСОБА_1 . Інших осіб, що проживали з ОСОБА_3 свідок не бачила.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України, зокрема книгою Шостої «Спадкове право».
Відповідно до приписів статтей 1216 та 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 Цивільного кодексу України).
Статтею 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених сстаттею 1259 цього Кодексу.
Отже, в основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
За правилами статті 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Саме на цю норму права посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 Цивільного кодексу України підлягає встановленню два юридичних факти:
а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем;
б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
На цьому акцентовано в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
Відповідно до частин 2 та 3 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства (частина 2 статті 9 Сімейного кодексу України).
Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у пункті 6 свого рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Також у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у пункті 23 своєї постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів .
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 750/474/19 (провадження № 61-18622св19), від 20 лютого 2020 року у справі № 643/447/18 (провадження № 9319св19) і від 02 червня 2020 року у справі № 755/9824/17 (провадження № 3375св19).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Частиною 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка посилалась на те, що вона є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки проживала разом із спадкодавцем однією сім'єю понад п'ять років.
На підтвердження своїх вимог в частині встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, не менше п'яти років до відкриття спадщини, ОСОБА_1 надано акт № 68 від 27 листопада 2018 року, складений депутатом Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області Хлистуном В.Ф. і нотаріально завірені заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 04 грудня 2018 року, при цьому зміст цих документів є зовсім однаковим, а також вони суперечать іншим встановленим у ході судового розгляду справи обставини, зокрема в частині наявності спадкоємців першої черги, часу спільного проживання тощо, та суперечать даним, відображеним у довідці Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 09 квітня 2018 року за № 634, за якою ОСОБА_3 , 1937 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті проживала одна; відомостей щодо проживання з нею інших осіб не має.
Крім того, заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судом відхиляються як неналежні докази з огляду на те, що вказані особи не проживали за адресою: АДРЕСА_1 , мешкали за іншими адресами, а тому підтвердження факту проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства тощо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є сумнівним.
Вказані акт та заяви також не можуть бути належними та достатніми доказами, з огляду на те, що ці документи складені зі слів громадян, які не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень і відмову надати свідчення у встановленому законом порядку та складені на прохання сторони позивача.
Окрім іншого, доказів того, що померла ОСОБА_3 з 2012 року тяжко хворіла та у зв'язку з чим потребувала постійної сторонньої допомоги, у тому числі медичної, та не могла самостійно себе обслуговувати, як відмічає сторона позивача, надано не було.
Окрім цього, відхиляється судом як неналежний доказ у справі з огляду на предмет доказування і довідка Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 12 березня 2018 року за № 202, за якою витрати на поховання ОСОБА_3 , 1937 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесла ОСОБА_1 , оскільки вказаний доказ не підтверджує фактичного проживання однією сім'єю з спадкодавцем.
При цьому, окрім вказаною довідки сільської ради будь-яких інших доказів на підтвердження реальності понесення витрат на поховання, як то договору замовлення на організацію та проведення поховань, накладних за ритуальні послуги із зазначення витрачених сум тощо, не надано.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_1 довгий час піклувалася ОСОБА_3 , допомагали їй по господарству, була померлій як родичка та доглядала до самої смерті, а також взяла на себе питання щодо її поховання. Про те, жоден із свідків так й не повідомили про фактичне їх проживання разом, ведення спільного бюджету, понесення витрат, наявність взаємних прав та обов'язків, тощо, тобто не навели конкретних фактів, які притаманні сім'ї.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики Верховного Суду самі лише показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання, на цьому наголошував Верховний Суд у своїх постановах від 14 лютого 2018 року по справі № 129/2115/15-ц,від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц.
Також суд зауважує, що всі письмові документи, що були надані позивачем, були складені після смерті ОСОБА_3 . Доказів спільного проживання однією сім'єю, які б існували за життя спадкодавця (як от ведення спільного бюджету, купівля речей, проведення вільного часу, часу відпочинку спільно, турботи не лише позивача про спадкодавця, але й спадкодавця про позивачку як члена його сім'ї, тощо) матеріали справи не містять.
Саме по собі надання позивачем допомоги ОСОБА_3 за її життя та її поховання, як стверджує ОСОБА_1 , не є доказом проживання однією сім'єю з нею за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов'язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов'язків.
Як було вказано вище, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Під час розгляду справи по суті, позивачем не наведено підстав та не надано належних, достовірних та достатніх доказів, за якими можна було беззаперечно встановити факт сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі статті 1264 Цивільного кодексу України.
Так, ОСОБА_3 за життя була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач у справі проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що виключає таку обов'язкову ознаку як сумісне проживання вказаних осіб, але свідчить про наявність сусідських відносин. Більш того, письмових доказів того, що з метою врегулювання своїх сімейних (родинних) відносин, між ними був укладений договір у письмовій формі, матеріали справи не містять.
Окрім наведеного, суд бере до уваги, що в матеріалах справи міститься заповіт, складений за життя ОСОБА_3 , яка добровільно, на підставі особистого волевиявлення, все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона матиме право за законом чи за заповітом заповіла своєму синові - ОСОБА_2 , який мешкає на території Російської Федерації. Даний заповіт є чинним та посвідчений секретарем Станичненською сільської ради Нововодолазького району Харківської області Власюк Ю. В. 11 жовтня 2013 року, тобто у період, коли, як зазначає ОСОБА_1 , вона проживала разом із ОСОБА_3 (а. с. 63).
За таки умов, обставин, які за диспозицією статті 1264 Цивільного кодексу України дають підстави вважати позивачку спадкоємцем четвертої черги, не підтвердженні належними та допустимими доказами у розумінні статтей 77 та 78 Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, вимога про визнання спадкоємцем четвертої черги за законом є похідною від первісної вимоги про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
З урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Станичненської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, належить відмовити у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У пункті 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Таким чином судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 76 - 81,83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, частиною 3 статті 211, статтею 214, частиною 1 статті 223, статтею 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Старовірівської сільської ради Харківської області, із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання або перебування: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Старовірівська сільська рада Харківської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04398092, місцезнаходження: Харківська область, Красноградський (колишній Нововодолазький) район, село Старовірівка, вулиця Центральна, будинок № 60.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній, місце проживання або перебування: АДРЕСА_3 .
Повний тест рішення складений та підписаний з урахуванням приписів частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу Україн и 03 лютого 2022 року.
Суддя: Т. М. Трояновська