Справа № 188/1792/21
Провадження № 2-о/188/13/2022
02 лютого 2022 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,
при секретарі судового засідання Гречко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Петропавлівка заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України,
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернулася до суду з заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, в якій просить встановити факт народження ОСОБА_2 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Макіївка, матір'ю якого є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України. Заявник є бабою ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в населеному пункті - м. Макіївка, розташованому на території, непідконтрольній державній владі України, народився ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис про народження № 125, виданим повторно 13 березня 2021 року Радянським відділом ЗАГС Макіївського міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, тобто виданим органами реєстрації та іншими незаконними органами (установами), що знаходяться на території, непідконтрольній державній владі України. Зазначене місце народження дитини є тимчасово окупованою територією України, визначеною Верховною Радою України Законом України від 15.04.2014 №1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Отримати документи, що підтверджують факт народження за зразками законодавства України, здійснити реєстрацію факту народження та отримати відповідне свідоцтво про народження неможливо, оскільки Петропавлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 22.12.2021 заявнику надано відмову у видачі свідоцтва про народження.
Встановлення факту народження в судовому порядку необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про народження згідно з чинним законодавством України.
Заявник та заінтересована особа в судове засідання не з'явилися, причина неявки суду не відома, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Вивчивши та дослідивши надані заявником докази, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.5 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження.
Відповідно до п. 1 гл. 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є медичне свідоцтво про народження, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України № 545 від 08.08.2006 (форма № 103/о), що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи, засвідчене печаткою закладу (установи) Міністерства охорони здоров'я України.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» м. Донецьк є тимчасово окупованою територією України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території м. Макіївка, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.
Судом встановлено, що заявник є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , має індивідуальний реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Заявник є бабою дитини ОСОБА_2 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_4 , зареєстроване Слов'янською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області, та шлюб серії НОМЕР_5 , зареєстрований Донецьким міським відділом РАЦС Головного управління юстиції Донецької області, матері дитини ОСОБА_3 .
Мати дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_6 , має індивідуальний реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Батько дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_8 , має індивідуальний реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України, визначеною Верховною Радою України Законом України від 15.04.2014 №1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, а саме в м. Макіївка Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис про народження № 125, виданим повторно 13 березня 2021 року Радянським відділом ЗАГС Макіївського міського управління юстиції Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки.
Встановлення факту народження дитини необхідно заявнику для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про народження згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.144 СК України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з п. 14 розділу III Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини за заявою будь-кого з них.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Таким чином, враховуючи, що у заявника немає можливості іншим способом захистити своє право на реєстрацію дитини, з метою захисту законних прав та інтересів онука заявника, який має бути зареєстрований невідкладно після народження і з моменту народження має право на ім'я та набуття громадянства, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту народження ОСОБА_2 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Макіївка Донецької області України.
Згідно з п.8 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Керуючись ст.ст. 4, 78, 81, 263-265, 293, 315, 317, 319, 354, 430 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України задовольнити.
Встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини чоловічої статі ОСОБА_2 , громадянина України, місце народження: м. Макіївка, Донецька область, Україна, від батьків: батько - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_9 , мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_7 , з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про народження.
Рішення звернути до негайного виконання незалежно від набрання ним законної сили.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суддя П. О. Бурда