Справа № 758/3094/19
Категорія 83
08 грудня 2021 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді -Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Кулай О. М.,
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29.10.2019 позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05.07.2021 заяву ОСОБА_2 про перегляд вказаного заочного рішення суду задоволено, рішення суду скасовано та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 14 лютого 2018 року Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб, актовий запис №04. Однак вони з відповідачем тривалий час не проживають, не ведуть спільного господарства, не підтримують подружніх відносин, а тому примирення та подальше спільне життя неможливе, у зв'язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просив шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , розірвати.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, вказавши, що після ухвалення заочного рішення про розірвання шлюбу у них з відповідачем народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В січні 2021 року вони з відповідачем спробували проживати разом, однак їх спільне проживання не склалося, та на даний час вони разом не проживають, не ведуть спільного господарства, не підтримують відносин. Також вказав, що дії відповідача, які вчиняються в межах виконавчого провадження по стягненню з нього аліментів на дитину, свідчать про те, що примирення є неможливим. Крім того, позивач посилається на те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а тому, враховуючи відсутність такої згоди, збереження їхнього шлюбу є неможливим.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, про день, час та місце розгляду справи судом повідомлена належним чином.
З огляду на наведене, суд провів розгляд за її відсутності.
Заслухавши у судовому засіданні позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 14 лютого 2018 року Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що складено актовий запис № 04, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Від шлюбу у сторін є малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.
В обґрунтування позову позивач стверджує, що подружнє життя у нього з відповідачем не склалося, між ними відсутнє взаєморозуміння, вони не підтримують шлюбні відносини та не ведуть спільного господарства, а тому подальше збереження їхнього шлюбу є неможливим.
Судом беруться до уваги такі його доводи, оскільки, вказані обставини не спростовані відповідачем.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи, у відповідності до ст. 111 СК України, необхідність вжиття заходів щодо примирення подружжя, суд враховує, що закріплена у цій статті норма є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Крім того, суд виходить з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові КЦС ВС від 11 червня 2019 року №605/434/18 (61-3235св19).
Аналізуючи вищезазначені положення законодавства та судової практики, а також враховуючи встановлені у справі обставини, суд не вбачає підстав для вжиття заходів щодо примирення сторін.
Таким чином, з'ясувавши взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, беручи до уваги наявність у сторін малолітньої дитини, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам їх дітини, що має істотне значення, а тому суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 81, 141, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 лютого 2018 року Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 04, розірвати.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін:
- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 13 грудня 2021 року.
Суддя О. О. Ковбасюк