Справа № 755/17987/21
"02" лютого 2022 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача в якому просить суд: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики (борговою розпискою) від 29 лютого 2020 року в сумі 64169,93 грн., з яких: 40000,00 грн. основної суми боргу, 16000,00 грн. відсотків, 5972,15 грн. інфляційних нарахувань за період з 30 червня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, 2197,78 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 30 червня 2020 року по 20 жовтня 2021 рік; стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики (борговою розпискою) від 10 липня 2020 року в сумі 33633,60 грн., з яких: 22500,00 грн. основної суми боргу, 6750,00 грн. винагороди за надану позику, 3314,77 грн. інфляційних нарахувань за період з 02 серпня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, 1068,83 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 02 серпня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 29 лютого 2020 року та 10 липня 2020 року між сторонами було укладено договір позики оформлені як розписки, за якими позивач передав, а відповідач отримав суму грошових коштів у розмірі 40000,00 грн. та 22500,00 грн. відповідно. Однак, у визначений за домовленістю між сторонами строк, відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, борг до цього часу не повернув, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 01.11.2021 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі разом із доданими до неї документами направлялись на адресу відповідача, однак повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», станом на 02 лютого 2022 року відзиву на позовну заяву не надходило.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики оформленого як розписка, відповідно до якої, ОСОБА_2 отримав в позику у ОСОБА_1 40000,00 грн. на строк 4 місяця а саме до 29.06.2020 року зі сплатою відсотків у розмірі 4000,00 грн. кожного місяця (а.с. 15).
Крім того, 10 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики оформленого як розписка, відповідно до якої, ОСОБА_2 отримав в позику у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 22560,00 грн. на строк до 01 серпня 2020 року зі сплатою винагороди за отримані кошти у розмірі 6750,00 грн. (а. с. 16)
Згідно ч.2 ст.1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України)
Виходячи з положень ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)
При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)
Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договорів в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договорами позик, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув, в порядку ст.1051 Цивільного кодексу України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договорів, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення основної суми боргу за договором позики від 29.02.2020 року у розмірі 40000,00 грн. та договором позики від 10.07.2020 року у розмірі 22560,00 грн..
Як зазначалось вище, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статтей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно пред'явлено вимогу до відповідача про стягнення 16000,00 грн. нарахованих відсотків за договором позики від 29.02.2020 року та 6750,00 грн. винагороди за надану послугу за договром позики від 10.07.2020 року.
Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Три проценти річних від суми простроченої позики нараховується від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.
Зважаючи на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, а в силу положень ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Виходячи з наведеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що має місце неналежне виконання відповідачем умов договору позики в частині своєчасного повернення грошових коштів, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, яка передбачена вищенаведеними нормами цивільного законодавства України, тому позивачем правомірно заявлене вимоги про застосування до відповідача заходів відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, в частині нарахування на суму боргу трьох відсотків річних та суму інфлянції.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає доведеним факт неналежне виконання відповідачем умов договору позики в частині несвоєчасного його виконання, що зумовлює застосування санкцій цивільно-правової відповідальності, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, тому позивачем правомірно пред'явлено вимоги до ОСОБА_2 про стягнення 5972,15 грн. інфляційних нарахувань за період з 30 червня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, 2197,78 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 30 червня 2020 року по 20 жовтня 2021 рік за договором позики від 29.02.2020 року; та 3314,77 грн. інфляційних нарахувань за період з 02 серпня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, 1068,83 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 02 серпня 2020 року по 20 жовтня 2021 року за договром позики від 10.07.2020 року.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики є обгрунтованим, та таким що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Судом встановлено, що 11.10.2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Канселорс» укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 17/2021, відповідно до умов якого Бюро взяло на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу (а.с. 17-19)
Згідно акиу №2/17/019 приймання - передачі юридичних послуг, Адвокатське об'єднання «Кансселорс» виконало а ОСОБА_1 прийняв юридичні послуги (підготовка позовної заяви щодо стягнення заборгованості за борговими розписками з ОСОБА_2 відповідно до Додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги №17/2021 від 11.10.2021 року) у розмірі 2 год. на суму 3000,00 грн.
Таким чином, надавши оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження заявлених вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача розмір наданої правової допомоги в сумі 3000,00 грн..
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн., які сплачено позивачем за подання даного позову до суду.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.11, 526, 530, 549, 610 - 612, 615, 625, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 263-265, Цивільного процесуального кодексу України
Ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 лютого 2020 року в сумі 64169,93 грн., з яких: 40000,00 грн. основної суми боргу, 16000,00 грн. відсотків, 5972,15 грн. інфляційних нарахувань за період з 30 червня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, 2197,78 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 30 червня 2020 року по 20 жовтня 2021 рік, заборгованість за договором позики (борговою розпискою) від 10 липня 2020 року в сумі 33633,60 грн., з яких: 22500,00 грн. основної суми боргу, 6750,00 грн. винагороди за надану позику, 3314,77 грн. інфляційних нарахувань за період з 02 серпня 2020 року по 20 жовтня 2021 року, 1068,83 грн. трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами за період з 02 серпня 2020 року по 20 жовтня 2021 року а всього 97803 (дев'яносто сім тисяч вісімсот три) гривні 53 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн. та 3000,00 грн витрат а всього 3908 (три тисячі дев'ятсот вісім) гривень 00 коп..
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 02.02.2021 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).