Справа № 761/4085/18
"22" грудня 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді САВЛУК Т.В.
секретаря Бурячек О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача - адвокат Біла Р.В.,
представники відповідача ТзДВ «СТ «Домінанта» - не з'явився,
відповідач ОСОБА_2 - не з'явився,
представник відповідачів ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 - адвокат Павлюк І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з вимогами: «Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» на користь ОСОБА_1 розмір збитку 102 500,00 гривень, з яких: 2 500,00 гривень послуги експерта за складання звіту про оцінку транспортного засобу, 100 000,00 гривень матеріальний збиток.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток у розмірі 854 865,15 гривень»
12 березня 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
22 червня 2018 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Шевченківського районного суду міста Києва Фроловій І.В.
02 липня 2018 року Шевченківський районним судом міста Києва постановлено ухвалу про прийняття позову до свого провадження та відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
01 липня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення арешту.
01 липня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення арешту.
03 грудня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про направлення цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
07 квітня 2020 року вказану позовну заяву, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано в провадження судді Савлук Т.В.
15 квітня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про прийняття позову до свого провадження та призначено розгляд справи до підготовчого судового засідання.
28 липня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про залучення до участі у справі у якості співвідповідача - ФОП ОСОБА_4 .
Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
14 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_4 подав до суду відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
28 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що адміністративна відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортного засобу встановлена ст. 124 КУпАП, саме у разі визнання винним та притягнення до відповідальності за ст. 124 КУпАП можна стверджувати, що вина певної особи, неправомірність її дії, між якими та завдано іншій особі шкодою є причинний зв'язок, є встановленою. У такому випадку, особа визнається завдавачем шкоди і застосовується презумпція його вини. Обов'язок по відшкодуванню шкоди буде відсутній тільки у випадку, якщо завдавач шкоди доведе, що шкода завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої. Позивачем в якості обґрунтування такого факту, що ОСОБА_2 є завдавачем шкоди посилається виключно на постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі Серії БР №306277, відповідно до якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, за порушення п. 9.10 ПДР України, а саме: «…після вимушеної зупинки разом з увімкненням аварійної світової сигналізації не установив знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху», тобто вказаною постановою не встановлено наявність або відсутність вини особи ОСОБА_2 у вчиненні порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу позивача в наслідок дорожньо-транспортної пригоди.
07 жовтня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Павлюк І.О. про призначення судової експертизи, яка подана через канцелярію суду 07 жовтня 2020 року (вх.№62647)
07 жовтня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
02 листопада 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою заяву представника відповідача - адвоката Павлюк І.О. про призначення судової автотоварознавчої експертизи, задоволено, призначено по справі судово-автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
03 лютого 2021 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року, залишено без змін.
01 березня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у цивільній справі для розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
01 березня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
01 березня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі до проведення експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз судової автотоварознавчої експертизи.
04 серпня 2021 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року, залишено без змін.
03 вересня 2021 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) направлено на адресу суду повідомлення про неможливість надання висновку судової автотоварознавчої експертизи у цивільній справі, оскільки умови клопотання експерта від 15 червня 2021 року не виконанні, а саме не був наданий на огляд досліджуваний автомобіль у пошкодженому стані, а також не було надано фотографії об'єкта дослідження у пошкодженому стані на момент дорожньо-транспортної пригоди. (а.с. 99-100 том 5)
05 жовтня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та представники позивача - адвокат Біла Роксолана Василівна в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів, додатково пояснили, що працівниками поліції складено протокол, відповідно до якого, «28 січня 2017 року о 22 годині 20 хвилин, на а/д Фастів-Митниця, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «GMC HUMMER» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не був уважним на дорозі та скоїв зіткнення з автомобілем «Daf» державний номерний знак НОМЕР_2 , який буксирував напівпричіп «Schmitz» державний номерний знак НОМЕР_3 , який був припаркований попереду, чим порушив п. 12.1 ПДР та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП», крім того цього ж дня, поліцейським Фастівського ВП старшим сержантом поліції, винесено постанову про адміністративне правопорушення серія БР № 306277 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн.13 жовтня 2017 року Подільським районним судом міста Києва винесено постанову, якою провадження в справі за порушення ст. 124 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 , закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення та встановлено, що в діях водія ОСОБА_1 відповідностей вимогами правил дорожнього руху, які могли стати причинною виникнення дорожньо-транспортної пригоди не вбачається. На момент дорожньої транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність забезпечувального транспортного засобу DAF TE95XF державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 , була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», тому позивач звернувся до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування, однак дане звернення залишилося без належного реагування. Відповідно до Звіту про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого транспортного засобу «HAMMER H2», д.н.з. НОМЕР_1 № 14041 від 19 липня 2017 року, вартість матеріального збитку складає 245 218,05 гривень, а вартість відновлюваного ремонту складає 773 245,63 гривень. В подальшому позивачем було понесено витрати на відновлюваний ремонт автомобіля в загальному розмірі, що складає 954 865,15 грн. Оскільки позивачу завдано майнову шкоду в наслідок дорожньо-транспортної пригоди то ОСОБА_2 , як винуватець дорожньо-транспортної пригоди, який перебував у трудових відносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 - як власник транспортного засобу сідлового тягача «DAF», мають нести солідарний обов'язок перед позивачем.
Представник відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом подати відзив на позов та докази на спростування заявлених вимог не скористався.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день час та місце розгляду справі повідомлений належним чином, про причину неявки в судове засідання не повідомив,
Представник відповідачів ОСОБА_3 , та ФОП ОСОБА_4 - адвокат Павлюк Ігор Олександрович,в судовому засіданні просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та долучених до нього доказів, додатково пояснив, що власником вантажного сідлового тягача «DAF» державний номерний знак НОМЕР_2 , та напівпричіпа бортового тентованого «SCHMINTZ», державний номерний знак НОМЕР_3 , є ОСОБА_3 , оскільки останній передав право керування транспортних засобів ОСОБА_2 , шляхом надання свідоцтво про реєстрації транспортних засобів, тому у ОСОБА_3 відсутні будь-які деліктні зобов'язання по відшкодування шкоди позивачу. Крім того, ОСОБА_2 дійсно перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 , дана обставина підтверджується трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 12 липня 2011 року. У відповідності до трудового договору, ОСОБА_2 , займає посаду водія та йому встановлено 40 годинний робочий тиждень з двома вихідними, робота у вихідні допускається тільки за згодою працівника. У відповідності до Кодексу законів про працю України, облік робочого часу забезпечується власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом, за таких умов, ФОП ОСОБА_4 ведуться відповідні табелі обліку робочого часу по кожному працівникові, що і є підставою для нарахування працівникові заробітну плату. Згідно табелю обліку використання робочого часу і обліку заробітку за січень 2017 року за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обліковується як неробочий день, тобто в цей день він не виконував будь-яких трудових (службових) обов'язків, тому відповідач ФОП ОСОБА_4 є неналежним відповідачем, крім того з детального аналізу, як самих рахунків так і їх правової природи встановлено, що такі не можуть бути доказами, які підтверджують факт проведення відновлюваного ремонту транспортного засобу позивача і відповідно вони не підтверджують розмір завданої позивачу шкоди.
Таким чином, вислухавши учасників процесу, наведенні сторонами доводи та заперечення щодо підстав та предмету позову, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупність, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомленні ними обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дають підстави для ухвалення судового рішення, виходячи з наступного.
За вимог цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог п. п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно ст.1166 Цивільного кодексу України відшкодування матеріальної шкоди можливо при наявності складу правопорушення: протиправних дій особи, заподіяння шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками, вини особи, що причинили збиток.
Згідно частини другої ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що 28 січня 2017 року о 22 годині 20 хвилин, на а/д Фастів-Митниця, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «GMC HUMMER» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не був уважним на дорозі та скоїв зіткнення з автомобілем «Daf» державний номерний знак НОМЕР_2 , який буксирував напівпричіп «Schmitz» державний номерний знак НОМЕР_3 , який був припаркований попереду, чим порушив п. 12.1 ПДР та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
28 січня 2017 року поліцейським Фастівського ВП старшим сержантом поліції, винесено постанову про адміністративне правопорушення серія БР № 306277 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн. (а.с.53 том 1)
Виходячи зі змісту постанови серія БР № 306277, 28 січня 2017 року о 23 год. 40 хв., на а/д Фастів-Митниця, ОСОБА_2 , керував вантажним автомобілем «Daf» державний номерний знак НОМЕР_2 , у разі вимушеної зупинки на дорозі не увімкнув аварійно світлової сигналізації і не установив аварійного знака що забезпечує безпеку дорожнього руху, чим порушив п. 1.10 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
13 жовтня 2017 року Подільським районним судом м. Києва, винесено постанову, якою провадження в справі за порушення ст. 124 КУпАП України, у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. (а.с. 4-5 том 1)
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, котрі є у відкритому доступі, 23 листопада 2018 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови судді Подільського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_1 , залишено без змін.
За нормою частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною шостою цієї ж статті визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
22 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до СПД ОСОБА_5 із заявою про встановлення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «GMC Hammer H2», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті чого 19 липня 2017 року оцінювачем, складено звіт №14041, за висновками якого вартість матеріального збитку заподіяного власнику транспортного засобу станом на день оцінки складає 440 373,78 гривень. (а.с. 6-15 том 1)
На підтвердження розміру заявлених вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, позивач посилається, як доказ, на рахунок-оплата № 54 від 26 жовтня 2017 року на суму 142 641,00 гривень, рахунок-фактура №СФ-0000029 від 25 жовтня 2017 року на суму 164 299,75 гривень, та рахунок-фактура №196 від 24 жовтня 2017 року на суму 647 924,40 гривень, які свідчать про проведення відновлювального ремонту автомобіля позивача. (а.с. 59-64 том 1)
Власник пошкодженого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
Виходячи з предмету позову, позивачем пред'явлені вимоги до ОСОБА_2 , як винуватця дорожньо-транспортної пригоди, який перебував у трудових відносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , власника транспортного засобу сідлового тягача «DAF», про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 854 865,15 гривень.
Власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами (свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу)
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх марок, типів і моделей, причепів, напівпричепів, мотокалясок та інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» затверджено постановою КМУ від 07 вересня 1998 року № 1388. Відповідно до п. 8 цього Порядку державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників та документів, які підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін в реєстраційні документи.
Власником транспортного засобу «GMC HUMMER» державний номерний знак НОМЕР_5 , є ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 від 24 серпня 2015 року. (а.с. 40 том 1)
Власником вантажного сідлового тягача «DAF» державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_7 від 15 травня 2010 року, а власником напівпричіпа бортового тентованого «SCHMINTZ», державний номерний знак НОМЕР_3 , є ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_8 від 15 травня 2010 року (а.с. 40 том 1)
Під час розгляду справи, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 керуючи вантажним сідловим тягачем «DAF» державний номерний знак НОМЕР_2 , з напівпричіпом «SCHMINTZ», державний номерний знак НОМЕР_3 , перебував у трудових відносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія-працівника, що керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме роботодавцем/володільцем автомобіля, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові від 5 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу, зазначивши таке.
Особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний висновок викладено у постанові ВС № 205/5571/15-к (не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела).
12 липня 2011 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , укладено Трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до якого працівник зобов'язаний виконувати: роботу водія, вчасно і якісно проводити ремонт закріпленого за ним автомобіля, а також дотримуватись правил протипожежної безпеки та охорони праці. (а.с.9-10 том 4)
Відповідно до п. 4, 5 Трудового договору, час виконання робіт установлюється з гнучким графіком роботи не більше 20 годин на тиждень. При розподілі робочого дня на частини зазначається тривалість кожної з частин та перерва між ними. Наприклад з 08.00 годин до 12.00 годин та з 17.00 годин до 20.00 годин. Розподіл робочого дня на частини можливий і в ході виконання трудового договору, про що складається відповідне доповнення до цього договору. При цьому сторони мають право встановлювати сумарний облік робочого часу за певний період (місяць, квартал тощо). Тривалість робочого часу не повинен перевищувати у вибраному періоді нормальну тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень. Вихідні дні надаються 2 дні згідно діючого графіку. Робота у вихідні, святкові та неробочі дні допускається тільки за згодою працівника і підлягає компенсації відповідно до чинного законодавства.
12 липня 2011 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , укладено Зміни та доповнення до Трудового договору № 231 між працівником і фізичною особою від 12 липня 2011 року, відповідно до якого, в зв'язку із збільшенням обсягу та часу виконуваних робіт пункт 3 та 4 трудового договору викладено в такій редакції: «Фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівника в розмірі 102% гривень (мінімальна) на місяць. Розмір з/п визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчого встановленого розміру мінімальної заробітної плати; забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці для виконання працівником зобов'язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці, надавати необхідний інвентар, робочий одяг», «Час виконання робіт встановлюється з гнучким графіком роботи не більше 40 годин на тиждень. При розподілі робочого дня на частини зазначається тривалість кожної з частин та перерва між ними. При цьому сторони мають право встановлювати сумарний облік робочого часу за певний період. Тривалість робочого часу не повинна перевищувати годин на тиждень. Вихідні дні надаються 2 дні згідно діючого графіку». (а.с.11 том 4)
Табель обліку використання робочого часу ведеться на працівників усіх категорій, прийнятих на постійну, тимчасову, сезонну роботу, а також на учнів, прийнятих на період виробничої практики з оплатою праці. Цей документ необхідний для обліку робочого часу, контролю за його дотриманням, розрахунку заробітної плати.
Як вбачається з Табелю обліку використання робочого часу та відліку заробітку працівника ОСОБА_2 , за січень місяць 2017 року, відображена інформація, що водій ОСОБА_2 протабельований 28 січня 2017 року, як вихідний день. (а.с.8 том 4)
Судом встановлено, що ОСОБА_2 28 січня 2017 року дійсно керував транспортним вантажним автомобілем «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить відповідачу ОСОБА_3 , однак на момент фіксування працівниками поліції факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, ОСОБА_2 згідно табелю обліку використання робочого часу і обліку заробітку за січень 2017 року у ФОП ОСОБА_6 , обліковувався 28 січня 2017 року, як неробочий день, тобто в цей день водій не виконував будь-яких трудових (службових) обов'язків.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.
Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідно до аналізу загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань, закріплених в частині 1 ст.1166 Цивільного кодексу України, можливо зробити висновок про те, що вказана правова норма містить правило про загальний (генеральний) делікт, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення), яке поділяється на такі складові: 1) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між двома першими елементами, г) вина завдавача шкоди. І лише доведеність сукупності вказаних вище елементів настання деліктної відповідальності може бути правовою підставою для відшкодування шкоди.
Відповідно до положень статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як роз'яснено у п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року за № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 Цивільного кодексу України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що, відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Як роз'яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Відповідно до частин 4 та 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Як з'ясовано судом, 13 жовтня 2017 року Подільським районним судом міста Києва винесено постанову, якою провадження в справі за порушення ст. 124 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 , закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Як встановлено постановою першої інстанції викладається дослівно: «…28 січня 2017 року о 22 годині 20 хвилин, на а/д Фастів-Митниця, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «GMC HUMMER» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не був уважним на дорозі та скоїв зіткнення з автомобілем «Daf» державний номерний знак НОМЕР_2 , який буксирував напівпричіп «Schmitz» державний номерний знак НОМЕР_3 , який був припаркований попереду, чим порушив п. 12.1 ПДР та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП...»
Крім того судом встановлено, дослівно: «… Суд, вислухавши водія ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи, а саме протокол про адміністративне правопорушення, схему місця ДТП, пояснення ОСОБА_7 , пояснення ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_2 , висновок № 02/07 від 17 липня 2017 року, згідно якого «… 4. В даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «GMC HUMMER» державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , не вбачається невідповідності технічного характеру вимогам п.п. 12.1; м12.2 та 12.3 ПДР України, які перебувають в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди…», встановив, що в діях водія ОСОБА_1 , невідповідносте вимогам ПДР, які могли стати причинною виникнення ДТП не вбачається.»
Фактичну підставу адміністративної відповідальності становить адміністративне правопорушення. У цьому виявляються тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість адміністративного правопорушення і адміністративної відповідальності: з одного боку, без правопорушення не має адміністративної відповідальності, а з іншого - підставою адміністративної відповідальності виступає правопорушення.
В силу цього поняття «адміністративне правопорушення» і «адміністративна відповідальністю» існує, як нерозривні правові категорії.
Щоб встановити фактичну підставу притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило дорожнього транспортну пригоду, поліцейським на стадії адміністративного розслідування, а суд на стадії розгляду встановлюють, чи підпадає окреме діяння у вигляді порушення відповідного пункту чи пунктів Правил дорожнього руху, що відбулося в об'єктивній дійсності, під ознаками складу проступку, передбаченого ст. 124 КУпАП, тобто встановлює склад адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Для кваліфікації правопорушення за ст. 124 КУпАП, важливим є встановлення всіх елементів його складу.
Порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, як і інші адміністративні проступки, має свій склад, який складається з таких елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
При цьому для притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, необхідна обов'язкова наявність у протиправному діянні усіх елементів складу правопорушення. В іншому випадку дане діяння не можна кваліфікувати, як проступок та застосувати адміністративне стягнення.
Отже адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, має матеріальний склад, адже його об'єктивна сторона включає не тільки діяння у вигляді порушення правил дорожнього руху, але й наслідки, що знаходяться у причинному зв'язку з ними.
Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди (Глава 82 Цивільного кодексу України), є склад цивільного правопорушення, його елементи: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
31 травня 2017 року Васильківським відділом поліції Фастівського відділення поліції Національної поліції України Головне управління національної поліції в Київській області надано інформацію, щодо постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в неавтоматичному режимі, складено на громадянина ОСОБА_2 серія БР № 306277, відповідно до якої, 28 січня 2017 року о 23 год. 40 хв., на а/д Фастів-Митниця, ОСОБА_2 , керував вантажним автомобілем «Daf» державний номерний знак НОМЕР_2 , у разі вимушеної зупинки на дорозі не увімкнув аварійно світлової сигналізації і не установив аварійного знака, що забезпечує безпеку дорожнього руху, чим порушив п. 1.10 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. (а.с. 53, 56 том 1)
Слід зауважити, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої винесено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, це судове рішення є обов'язковим для суду в частині з'ясування питань чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи даний позов, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі перевіряти обставини ДТП, обговорювати вину особи і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до ДТП, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування. Правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18).
Враховуючи викладене, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували вину ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 28 січня 2017 року, причинний наслідковий зв'язок між діями (бездіяльність) відповідача ОСОБА_2 та завданням шкоди позивачу ОСОБА_1 , крім того, слід зауважити, що наявна постанова Серії БР №306277 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 28 січня 2017 року, щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративне правопорушення, лише підтверджує порушення з боку відповідача п. 9.10 Правил дорожнього руху України, а саме: не встановлення знаку аварійної зупинки або миготливого червоного ліхтаря на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху.
Зі змісту статтей 15,16 Цивільного кодексу України вбачається можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб'єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Визначаючи предмет позову як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами процесуального законодавства позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем є особа, якій пред'явлено позовні вимоги. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача). Такий висновок міститься у постанові Верховного суду № 759/15075/19 від 01.07.2021, ЄДРСР №98105328.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному Цивільного процесуального кодексу України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача, які пред'явлено до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , як до солідарних боржників, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не конкретизовано, які саме вимоги пред'явлено до кожного із відповідачів, в залежності від їх правового статусу (правопорушника, роботодавця, власника транспортного засобу) та покладення на них зобов'язань цивільно-правового характеру, які передбачають відповідальність в солідарному порядку.
Щодо заявлених вимог про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» на користь ОСОБА_1 , суму страхового ліміту в розмірі 100 000,00 гривень та за послуги складання звіту про оцінку транспортного засобу в розмірі 2 500,00 гривень, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
У відповідності до статті 8 Закону України "Про страхування", страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Право потерпілого на відшкодування завданої йому шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним, і він вільний у виборі способу захисту цього права.
26 січня 2016 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» та ОСОБА_4 було укладено Договір обов'язкового страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6990199, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортного засобу «DAF TE 95 XF» державний номерний знак НОМЕР_2 , строк дії якого з 22 лютого 2016 року по 21 лютого 2017 року. (а.с. 172 том 3)
06 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» з заявою про дорожньо-транспортну пригоду яка мала місце 28 січня 2017 року, з зазначенням учасників, а саме: потерпілий: ОСОБА_1 , транспортний засіб «GMC HUMMER» державний номерний знак НОМЕР_1 ; винуватець: транспортний засіб «DAF 95» державний номерний знак НОМЕР_2 . (а.с.54 том 1)
Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Пунктами 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Цивільно-правова відповідальність виникає за сукупності наступних умов: протиправність поведінки, наявність майнової шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина особи, яка заподіяла шкоду.
В межах розгляду справи, судом не встановлено причинний наслідковий зв'язок між діями (бездіяльність) відповідача ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом «DAF TE 95 XF», державний номерний знак НОМЕР_2 та завданням шкоди позивачу ОСОБА_1 , тому у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» у відповідності до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відсутній обов'язок, як у страховика для здійснення страхової виплати в межах страхової суми.
Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 979, 1166, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, Закону України «Про дорожній рух», Закон України «Про страхування», Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265, 354, 355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
Відповідно до ч.1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.