Справа №:755/21589/21
Провадження №: 3/755/8/22
"14" січня 2022 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП), установив:
згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 10.12.2021 серії ААД № 215447 ОСОБА_1 (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 10.12.2021 о 17:55 год. керуючи ТЗ «Renault Logan», н.з. НОМЕР_1 , на перехресті б-ру Перова - вул. С. Стальського у місті Києві, порушив п. 16.6 ПДР, внаслідок чого сталося зіткнення з ТЗ «ВАЗ», н.з. НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження ТЗ, заподіяння матеріальних збитків і порушення вимог указаних Правил дорожнього руху України.
У судовому засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності пояснив, що складений протокол вважає таким, що не відповідає вимогам КпАП, враховуючи відсутність доказів, які в контексті положень ст. 251 КпАП, регламентують відомості, що можуть бути належними доказами в ході підтвердження тих чи інших обставин, у зв"язку з чим вина його клієнта ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України, а тому справа підлягає закриттю на підставі ст. 247 того ж Кодексу.
Так, у цій ситуації він керуючи своїм ТЗ під час руху, дотримувався ПДР, враховуючи інтенсивність руху, стан проїзної частини та обстановку, що склалася на дорозі, по всяк час переконуючись, що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху.
З безпосереднім дотриманням вимог п.п. 2.3б), 16.6 вказаних Правил, а тому дана пригода між ними сталася через не дотримання цих же Правил, однак іншим водієм, а саме лада рухалась в полосі марштрутного транспорту, в період, коли всі стояли в пробці.
Зі свого боку він не мав змоги уникнути ДТП з об'єктивних причин.
А тому, уважає, що його вина у вчиненні ДТП немає, у зв'язку з чим, просив закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
З пояснень іншого учасника ДТП ОСОБА_2 (прізвище, відповідно до власних пояснень особи ОСОБА_2 ), в т.ч. від 10.12.2021, слідує, у цій ситуації, він керуючи своїм ТЗ рухався з дотриманням ПДР, однак його не пропустив ТЗ з н.з. НОМЕР_1 , який ходів проїхати не пропускаючи його.
Суд, проаналізувавши доводи осіб, що беруть участь у справі про адміністративне правопорушення, як усні, так і письмові, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Відповідно до загальних положень ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306, правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
З п.п. 2.3б), 16.6 ПДР України слідує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: … б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч, відповідно.
Згідно вимог ст. 245 КпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності з положеннями ст. 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і обєктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ст. 251 КпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.
Системний аналіз змісту положень КпАП в поєданні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані суддя установив, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП не є дійсною, у розрізі такого.
Наявна у провадженні схема ДТП сама по собі указує на те, що сталася пригода за участю указаних в протоколі ТЗ.
Однак, з указаної схеми, яка складена за місцем пригоди та містить графічно зображені та зафіксовані об'єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об'єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані транспортних засобів та відомості про їх пошкодження, не убачаться у діях водія у відношенні якого складено протокол порушення вимог п. 16.6 ПДР.
Це власне і простежується та й кореспондується з даними про ушкодження ТЗ унаслідок контакту.
Так, ТЗ Рено отримав пошкодження такі, як-то: заднім бампер, заднє праве крило, хаднє праве колесо, ЛФП.
ТЗ ВАЗ має наявні пошкодження такі, як-то: праве переднє крило, передній бампер, капот, права фара, ЛФП.
Характер указаних пошкоджень не свідчить про недотримання водієм у відношенні, котрого складено цей протокол про адміністративне правопорушення вимог п. 16.6, виходячи з даних схеми, наявної розмітки та розташування ТЗ, наведені на схемі.
Є дійсними ці обставини і у розрізі пояснень, як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та наданих нею до суду фотознімків з місця пригоди. Тим самим, не є дійсним факт, що дана пригода між ними сталася через не дотримання ПДР саме особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Письмові пояснення потерпілого указані висновки не спростовують, ураховуючи факт того, що схему ДТП підписано кожним водієм без будь-яких зауважень, та з кого не випливає факт порушення вимог п. 16.6 ПДР.
Також слід зауважити, що об'єктивна сторона складу порушення, передбаченого ст. 124 КпАП, включає три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення ушкоджень), причинний зв'язок між діянням і наслідками. За практикою Верховного Суду (справа № 175/358/16-к, провадження №51-1819км18), зважаючи на орієнтири, викладені у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у постанові цього Суду від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс14), у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу порушення ПДР, потребує встановлення причинного зв'язку між діяннями (порушенням ПДР) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Для правильного застосування норми закону про у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. За певних умов виключається відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
В цій справі суддя ураховуючи те, що виникнення ДТП має місце за участю декількох водіїв (двох ТЗ), ураховує те, що наявність чи відсутність у їх діях складу порушення ПДР, потребує встановлення причинного зв'язку між діяннями (порушенням ПДР) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку, а тому Суд для правильного застосування норми закону дослідивши характер та черговість дій, які вчинив кожен із водіїв, уважає що з наявних матеріалів у справі не можливо дійти однозначного висновку щодо того, що першочерговим було те, що особа у відношенні якої складеного протокол про адміністративне правопорушення порушив вимоги ПДР, які зумовили здійснення аварійної ситуації (обстановки).
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду, які вказували «поза розумним сумнівом» про порушення особою ПДР здобуто не було та суду не надано.
Тим самим, слід констатувати, що, у цій ситуації, зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишать місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище та в ключі того, що Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Сам обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Зібраних в цій ситуації доказів УПП не достатнього, а тому Суд констатує, що наявні у справі докази в цілому залишають місце сумнівам, однак наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Відповідно до положень статті 7 КпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Так, як стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 284 КпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Підстав для направлення справи на дооформлення Суд не убачає з огляду на норми ст. 284 КпАП.
За таких обставин, враховуючи вище викладене суд вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності відсутній склад адміністративного правопорушення передбачений ст. 124 КпАП, так як його вину УПП не доведено належним чином, а не обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятим та суперечить, як нормам національного законодавства, так і міжнароджного.
Згідно п. 1) ст. 247 КпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутністі події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1 ст. 247 КпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1 ст. 247 КпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 124, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суддя постановив:
провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені КодексомУкраїни про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
С у д д я Оксана БІРСА